Прокоп стискав руки коліньми.
— Боже, боже, — шепотів він.
— Авжеж, — вів далі Карсон. — Мене лише дивує, що й досі не висаджено в повітря чогось солідного. Досить натиснути якусь кнопку — і десь, за кілька тисяч кілометрів, бабах — і готово. Чого вони чекають?
— Це ясно, — озвався гарячково Прокоп, — кракатит не можна випускати з рук. А Тбмеш, Томешеві треба перешкодити...
— Пан Томеш, — швидко докинув Карсон, — продасть кракатит хоч самому дияволові, аби тільки той заплатив. Тепер пан Томеш — одна з найбільших небезпек у світі.
— Хай йому чорт, — буркнув Прокоп розпачливо, — що ж тоді робити?
Карсон витримав довгу паузу.
— Ясна річ, — сказав він нарешті, — кракатит треба віддати.
— Ні-ні! Ніколи!
— Продайте його. Хоч би тому, що він — ключ до розшифрування. Тепер саме час, добродію! Віддайте його, кому хочете, тільки без усяких церемоній. Віддате його швейцарцям, Товариству старих панн або чортовій бабусі. Вони ще над ним посидять з півроку, поки зрозуміють, що ви не божевільний. Або віддайте його нам. У Балттіні вже поставлено приймальний апарат. Уявіть собі... безмежно швидкі вибухи мікроскопічних часток вашого кракатиту. Запалювачем є невідомі хвилі. Досить тільки ввімкнути, і пішло: трр-та-та, трр-трр-та. Залишається розшифрувати, і все готово. Треба мати лише кракатит!
— Не віддам, — сказав Прокоп, облитий холодним потом. — Я вам не вірю. Ви вироблятимете його для себе.
У Карсона смикнулись кутики губів.
— Ну, — сказав він, — коли вам ідеться лише про це, то... ми можемо скликати для цього Лігу націй, Всесвітній поштовий союз, конгрес євхаристичної церкви або чортів з Люцифером на чолі. Аби душа мала спокій. Я датчанин і чхаю на політику. Ось що! А ви віддасте кракатит у руки міжнародної комісії. Що з вами?
— Я... я довго хворів... — промовив Прокоп, смертельно бліднучи. — Мені... і досі... погано... І... два дні я вже нічого не їв.
— Кволість, — сказав Карсон, підсівши до нього і обійнявши. — Це швидко минеться. Ви поїдете до Балттіна. Там дуже здоровий клімат. А потім зможете поїхати до Томеша. У вас буде грошей, як того сміття. Ви будете великою персоною. Ну?
— Хай так, — прошепотів Прокоп, як мале дитя, даючи себе заколисати.
— Так, так. Надмірне напруження. Це нічого. Головне... головне — прийдешнє. Голубе, ви, мабуть, набралися в житті лиха, правда ж? Ви молодець. Здається, вам уже краще.
Карсон замислено курив.
— Вас чекає величне майбутнє. Матимете силу грошей. Мені дасте десять відсотків, згода? Це міжнародна такса. Карсонові також потрібні гроші.
Перед бараком засурмило авто.
— Ну, добре, — зітхнув Карсон. — Ось і машина, їдьмо.
— Куди?
— Поки що поснідати.
ХХ
На другий день Прокоп прокинувся зі страшенно важкою головою і не міг спочатку зрозуміти, де він; чекав, що почує сокотання курей або голосне гавкання Гонзика. Але помалу усвідомив, що він не в Тиниці; що лежить у готелі, куди його Карсон привіз п'яного як чіп, налитого, як барило, і, як звір, ревучого; і аж тоді, коли пустив собі на голову струмінь холодної води, згадав усе вчорашнє і мало не провалився від сорому.
Вони за обідом пили, але небагато, проте обидва дуже розчервонілись і їздили потім машиною десь по Сазавських чи ще якихось лісах, щоб трохи протверезитись; Прокоп без устанку теревенив, а Карсон смоктав сигару й кивав головою.
— Ви будет великою персоною!
"Велика персона, велика персона!.." — віддавалось Прокопові як дзвін у голові. "Коли б мене отакого побачила та... з вуаллю". Він надимався перед Карсоном, мало не луснув, але той лише кивав головою, ніби китайський мандарин, і ще дужче роздмухував його ошаліле марнославство. Прокоп мало не вилетів з машини, так він гарячився; викладав, як собі уявляє всесвітній інститут деструктивної хімії, соціалізм, шлюб, виховання дітей, одне слово, молов без упину. А ввечері почалося по-справжньому. Хтозна-де тільки не пили; це було страхіття. Карсон, червоний, лиснючий, у насунутому на очі капелюсі, платив за всіх незнайомих, тим часом як якісь дівчата танцювали, хтось розбивав склянки, а Прокоп, схлипуючи, сповідався перед Карсоном у своєму безумному коханні до тієї, що її не знає. При цій згадці Прокоп аж хапався за голову від сорому.
Потім його посадили в машину, а він усе кричав: "Кракатит!" Біс його зна, куди його везли: мчали по нескінченних шляхах, біля Прокопа підскакував червоний вогник, це, мабуть, Карсон курив сигару, покрикуючи: "Швидше, Боб!" Раптом на якомусь повороті попереду виринули дві сліпучі фари, кілька голосів закричало, машина смикнулась убік. Прокоп, вилетівши, ковзнув обличчям по траві і настільки отямився, що почав чути. Кілька людей люто лаялись, докоряючи одні одним за пияцтво.
Пан Карсон страшенно галасував і повторював: "Тепер треба назад", — після чого Прокопа, що найбільше постраждав, з тисячами осторог, поклали до зустрічної машини, куди сів і Карсон, і поїхали назад, тим часом як Боб зостався біля пошкодженої машини. Напівдорозі потерпілий заходився співати й репетувати, а перед самим в'їздом у Прагу захотів пити. Мусили з ним заїжджати в кілька нічних барів, перше ніж його втихомирили.
З похмурою нехіттю розглядав Прокоп у дзеркалі своє подряпане обличчя. Від цього неприємного видовища відірвав його готельний швейцар, що, вибачаючись, приніс йому для заповнення бланк формуляру. Прокоп записав усе потрібне і гадав, що справу скінчено; та ледве швейцар прочитав його прізвище й фах, як раптом увесь засяяв і попросив Прокопа нікуди не йти, бо якийсь пан із-за кордону жадав, щоб йому зателефонували, як тільки пан інженер Прокоп зволить тут зупинитись. Отже, коли пан інженер не заперечує... Пан інженер був такий сердитий сам на себе, що не заперечував би, якби навіть відтяли йому голову. Він сів і почав чекати, терпеливо зносячи головний біль. Через чверть години швейцар повернувся і подав йому картку. Там стояло:
Сер Реджіналд Карсон
Кол. Б.Н., Ч.К.А., Ч. П., Д.Н., і т. д.
Президент акц. т-ва "Марконі"
Лондон
— Нехай увійде, — сказав Прокоп, незмірно дивуючись, чому Карсон не назвав ще вчора своїх довжелезних титулів і чому сьогодні приходить з такими церемоніями. Крім того, йому трохи цікаво було знати, який вигляд у Карсона після тієї огидної ночі. Але зразу вражено витріщив очі. У двері входив зовсім не знайомий йому чоловік, на добрий лікоть вищий за вчорашнього Карсона.