На жаль, розмова на цьому й скінчилась, зате якраз до речі опинилась у її руках фартушина, і вона її довго, зацікавлено, на всякі лади складала, кліпаючи при цьому вигнутими віями.
— Що це дзеленчить? — запитав Прокоп після довгої паузи.
Вона повернула голову до вікна: у неї гарне, світле волосся, що так і осяває чоло, і соковитий відблиск світла на вогких губах.
— То корови, — відповідає вона з полегкістю. — Там панський двір, знаєте, цей дім також належить до маєтку. У тата є коляска і кінь... Зветься Фріцек...
— Хто?
— А кінь. Ви ніколи не бували в Тиниці? Тут нічого нема. Лише алея й поле... Поки була жива мама, тоді було веселіше; приїжджав сюди наш Ірка... Але він уже з рік не був удома. Посварився з татом і... навіть не пише. У нас заборонено навіть говорити про нього. Ви бачитесь з ним часто?
Прокоп рішуче захитав головою. Дівчина зітхнула й замислилась.
— Він... я не знаю... якийсь чудний. Тільки ходив з руками в кишенях та позіхав... Я знаю, що тут нічого нема цікавого; а проте... Тато такий радий, що ви залишились у нас, — закінчила вона швидко й трохи не до ладу.
Десь надворі хрипко, кумедно кукурікнув молодий півник. І раптом там, унизу, зчинився серед курей переполох; було чути нестямне "ко-ко-ко" і переможний гавкіт песика.
— Гонзик ганяє курей! — Але враз сіла, вирішивши не втручатися в їхню долю.
Запала приємна, ясна тиша.
— Я не знаю, про що говорити, — сказала вона трохи перегодя з невимовно милою простотою. — Хочете, я вам почитаю газету?
Прокоп усміхнувся. А вона вже вернулася з газетою і відважно взялась за передовицю. Фінансова рівновага, державний бюджет, непогашені кредити... Милий, тремтячий голосок спокійно проказував ці незмірно важливі речі, і Прокопові, що зовсім не слухав, було краще, ніж у глибокому сні.
IX
Тепер уже Прокопові дозволено на якусь годину щодня вставати з ліжка. Але й досі він ще ледве плентається і, на жаль, не дуже щедрий на розмову; хоч ви що йому кажіть, здебільшого відповідає скупо і ніяково, ніби перепрошуючи, посміхається.
Ось хоча б у полудень — надворі лише початок квітня, — сидить він у садочку на лаві. Біля нього волохатий тер'єр Гонзик сміється, роззявивши писок під мокрими настовбурченими вусами, бо, як видно, пишається своїми функціями компаньйона і від радості облизується та мружить очі, коли скалічена Прокопова лівиця погладить його по теплій кошлатій голові.
На той час із приймальні звичайно вибігає лікар. Шапочка в нього раз у раз сповзає з лисини то в один, то в другий бік, він присідає навпочіпки і починає садити городину; короткими товстими пальцями розминає грудки землі і дбайливо стелить постіль для молодих рослин.
Щохвилини він починає дратуватися, щось бурмоче, губить на грядці свою люльку і не може її знайти. Тут Прокоп підводиться і з нюхом детектива (бо читає в постелі детективні романи) прямує просто до загубленої люльки. А Гонзик завзято стріпується.
В цей час Анчі, вона хоче, щоб її називали тільки так, а не Андулою, виходить поливати татові грядки. В правій руці вона несе поливайку, ліва гойдається вільно. Срібний дощик шумить, ллючись на свіжу землю, а як трапиться поблизу Гонзик, і він дістане дощику на спину або на свою веселу дурну голову; тоді він розпачливо заскавчить і кидається під захист до Прокопа.
До приймальні цілий ранок приходять пацієнти. Відкашлюються в чекальні й мовчать, кожне думає лиш про свої страждання. Інколи в приймальні лунає страшний крик, то лікар вириває якомусь хлопчакові зуба. Тут уже Анчі .панічно біжить до Прокопа, бліда, наче в нестямі, нажахано кліпає гарними віями і чекає, поки закінчиться ця страшна операція. Нарешті хлопчина з болісними зойками втікає геть, а Анчі якось недоладно виправдовується в своїй вразливості й боягузтві.
Інша річ, звичайно, коли перед лікаревим домом зупиняється віз, вистелений соломою, і двоє дядьків обережно вносять по сходах тяжко пораненого чоловіка. У нього розтрощена рука, зламана нога або розбита копитом голова; холодний піт спливає по мертвотно-блідому чолі, і він тихо стогне, геройськи стримуючись. На весь дім налягає тоді трагічна тиша; в приймальні тихо вершиться щось страшне; опасиста весела служниця ходить навшпиньках. У Анчі очі повні сліз, і пальці в неї тремтять. Лікар вибігає до кухні, кричить, щоб йому дали рому, вина або води і подвоєною грубістю намагається приховати болісне співчуття. І ще цілий день по тому мовчить і сердито грюкає дверима.
Але в сільських лікарів буває щороку й велике свято, веселий ярмарок: щеплення віспи дітям. Сотні матерів гойдають своїх дітей, що плачуть, ревуть або мирно сплять в натхненнім захваті священного материнства. І в старого лікаря якось поважніше світиться лисина, він зранку ходить без окулярів, щоб не лякати маляток, а його очі переповнені радістю і втомою.
Іншого разу серед ночі лунає дзвінок. Потім гомонять у дверях якісь голоси, лікар свариться, і кучер Йозеф мусить запрягати коні. Це десь у селі, за освітленим віконцем, приходить на світ нова людина. Лікар вертається аж ранком, утомлений, але задоволений, і від нього на десять кроків тхне карболкою. Але тоді Анчі найбільше його любить.
Є ще в домі й інші особи: гладка реготуха Нанда на кухні, вона цілий день співає, бряжчить посудом та регоче. Далі поважний кучер Йозеф з довгими звислими вусами — історик: усе читає історичні книжки й дуже любить розповідати, наприклад, про гусарські війни або історичні таємниці рідного краю. Далі панський садівник — страшенний бабій; він кожного дня забігає до лікарського садка, щепить там троянди, підстригає кущі, й викликає в Нанди небезпечні напади сміху. Крім них, живе тут згаданий уже кошлатий шалений Гонзик, — він супроводжує Прокопа, ганяє бліх та курей і охоче їздить на козлах лікаревої коляски. А Фріц — це старий, сивуватий, розумний і добродушний кінь, приятель кроликів; погладити його теплі й ніжні ніздрі — надвичайно приємно. Є ще русявий ад'юнкт із панського маєтку, закоханий в Анчі, яка разом з Нандою страшенно з нього кепкує. Є управитель з маєтку, старий лис і злодій, що ходить грати в шахи з лікарем. Той хвилюється, лютує і програє. І ще кілька місцевих жителів, серед них страшенно нудний землемір. Він цікавиться політикою і докучає Прокопові на правах колеги.