Котигорошок

Сторінка 10 з 10

Лотоцький Антін

В грудях Котигорошка кипіло. Він попрощався з Олесею й пішов насамперед у двір Продуйводи. Прагнув його покарати як слід. Але не довелося. Вгледівши Котигорошка, Продуйвода так перелякався, що впав неживий.

Тоді Котигорошок пішов до Перевернигори. А цей був у стайні, де гайдуки били різками селянина за те, що не хотів робити панщини.

Били до крови... І ось надійшов Котигорошок.

– Перевернигоро, що ти робиш? – гукнув він.

Впізнавши Котигорошка, Перевернигора як гукне на гайдуків:

– Киньте селянина, ловіть та бийте цього драбугу! Він – бунтар, і всіх людей тут збунтує.

– Не я збунтую, а ти сам збунтував уже всіх проти себе.

– Ловіть його, ловіть! – кричав Перевернигора.

– Стривай, ось тобі кара за зраду товариша! Буде вона також помстою за всі кривди над людьми! – І вдарив Перевернигору своєю мосяжною булавою так, що той зразу впав неживий.

Котигорошок велів слугам скликати людей. Він оголосив їм, що жодної панщини вже немає, й звелів із усіх комор Продуйводи і Перевернигори роздати хліб селянам на прожиток та на засів. Потім поховав обох зрадників в одній могилі, прогнав геть Любу і Славу, будинки передав на школу, лікарню для селян, і разом з Олесею пішли в рідне село. Батько і мати Котигорошка уже померли. Дідусь ще жив, але вже сліпий був. Все ж таки він дуже радів, що чув голос Котигорошка й говорив на радощах:

– Я завжди говорив, що ти повернешся до нас!

Котигорошок одружився з Олесею, прибрав землі стільки, скільки сам міг засіяти, і жив щасливо довгі літа.

Найсумніша хвилина була для нього тоді, коли довелось ховати діда Артема.

Давно це було. А люди й досі оповідають про Котигорошка, його пригоди й добрі діла.