— І ми вас вітаємо, — сказав Саке Мацу, крісло якого стояло поруч з командирським.
— А я вас обох! — вигукнув Сіагуру, що розташувався в кінці кабіни.
— Прибрати крила, — наказав Павзевей, і Саке Мацу пустив у дію механізм. Крізь запилені ілюмінатори все-таки можна було бачити, як втягуються у свої гнізда трикутники крил.
Деякий час десантники сиділи мовчки, наче до чогось прислухаючись.
Повіки в Сіагуру склепилися, гудіння в голові стихло, натомість учений почув шум прибою і ніби побачив Сахарське море. Ах, як йому зробилося гарно під щедрим африканським сонцем!..
А Саке Мацу, трохи повернувши голову, дивився на зубці гір, що вхромлювалися в небо, і згадував довершений конус Фудзі, який ніби пливе в повітрі...
Павзевей, глянувши на годинника, ввімкнув систему зв'язку.
— Я — "Гондола", ви мене чуєте? Я — "Гондола"...
— І чуємо, і бачимо! — пролунало з овального екрана, де виринуло обличчя капітана Нескуби. — Як там у вас?
— Посадку зробили успішно. Почуваємо себе... — Павзевей глянув на Саке Мацу — той кивнув головою, — потім на сонного Сіагуру, — почуваємось трохи втомлено, але добре.
"Трохи втомлено..." Не буде ж Павзевей доповідати капітанові, що кілька разів — над гірськими пасмами і над океаном — вони потрапляли в жахливі ситуації, коли, здавалось, загибель неминуча. Над горами на "Гондолу" налетів лютий шквал, закрутив, пожбурив у шалену круговерть, вони втратили керування, орієнтацію. І все ж таки Павзевею якимось чудом пощастило вирватись із цієї зони. Від кам'яного бескеття "Гондолу" відділяв проміжок не більше десятка метрів.
Або над океаном. Буря виникла цілком раптово, небо змішалося з водою, і в цьому хаосі почалися такі електричні розряди, які хіба що могли приснитися в страхітливому сні. Не блискавки, а цілі стовпи яскраво-синьої плазми постали в океані, і кожен тримався по кілька хвилин. В якомусь екстазі природа споруджувала грізний у своїй величі храм, невдоволена, трощила його, кидала в безодню і тут же зводила новий — ще грандіозніший.
Павзевей скеровував "Гондолу" в коридори поміж електричними колонадами, потерпаючи на саму думку, що може зіткнутися...
Було від чого "трохи втомитися"...
— Вітаю вас! — Нескубин голос потеплішав.
— Дякую. Сподіваюсь, на "Вікінгу" все гаразд?
— Так, усі здорові, настрій піднесений. Радіють, що не виявлено аборигенів, і цивілізацію на планеті випадає починати з нуля.
— Мабуть, так воно й буде, — кивнув Павзевей. — Жодних ознак діяльності мислячих істот ми не помітили.
Так, ні шляхів, ні мостів, перекинутих через ріки, їхні об'єктиви не зафіксували. А от кам'яні споруди... "Гондола" пролітала над величезною рівниною, коли на обрії з'явився силует міста. Першим його помітив Сіагуру, що вів спостереження по лівому борту. "Місто!" — вигукнув планетолог, і в усіх стрепенулися серця. Невже справді? А може, то міраж? Павзевей скерував "Гондолу" в той бік. І в міру того, як вони наближалися, місто ширилось, виростало. Ні, це не міраж. Ось уже добре видно потужні фортечні стіни, високі вежі, білостінні палаци... Покружляли навколо, не зважуючись одразу пролетіти над містом, а коли перетнули його, то побачили, що це витвір природи, її архітектурна фантазія...
— Жодних ознак? — перепитав Нескуба. — Це полегшує ситуацію.
— Правда, одне місто ми відкрили...
— Що ви сказали? — нахмурив брови капітан.
— Місто... збудоване природою. Справжні архітектурні ансамблі в монументальному стилі. Майдани, вулиці, арки...
— То, може... мертва цивілізація?
— Виключається. Ми переконалися — гра природи. Але в майбутньому... — Павзевей оглянувся на сонного Сіагуру. — В майбутньому, може, й виникне місто... Першим це чудо помітив планетолог, то чи не назвати його іменем?
— Місто Сіагуру, — капітан скинув бровами, — звучить непогано. Що збираєтесь робити зараз?
— Кортить якнайшвидше вийти на поверхню планети. Пил уже, здається, осів...
— Можете виходити, — кивнув з екрана капітан. — Зв'язок не вимикайте: ми всі тут хочемо побачити цю знаменну подію.
— Зрозуміло.
— І хоча ні тварин, ні птахів, за вашими спостереженнями, на планеті нема, ви мусите добре пильнувати, — по-товариському суворо нагадав капітан. — Згодьтеся: не виключена можливість мімікрії.
— Звичайно.
— І в синіх заростях, може, причаївся синій дракон, — усміхнувся Нескуба.
— Від "Інструкції" не відхилимось ні на йоту, — запевнив командир "Гондоли".
— Не забувайте: "Інструкція" не може передбачити усі можливі випадки.
— Там є пункт про ініціативу, інтуїцію, — спокійно відповів Павзевей. Він добре зрозумів капітанів натяк на його, Павзевея, гіпертрофовану пунктуальність.
— Бажаю успіху.
Екіпаж "Гондоли" одразу почав готуватися до виходу. Вони ще висаджуватимуться у білих полярних областях і в синіх лісних масивах, у гірській місцевості і на берегах річок серед широких блакитних рівнин, зрештою, звикнуть до цього. Але перший вихід на планету не забудеться довіку.
Павзевей поторсав планетолога за плече і в такий спосіб швидко повернув його з берегів Сахарського моря сюди, на Гантелю.
— Приготуватись до виходу назовні, — дав команду Павзевей. — Ви удвох виходите, я залишаюсь біля пульта.
— Історичний момент, — сказав планетолог Сіагуру, підводячись із свого крісла. — О, Гантеля вже накинула на нас гравітаційну сіть.
— Адаптуємось, — обізвався Саке Мацу. — І невагомість остогидла.
Сіагуру, за звичкою, хапаючись то за спинки сидінь, то за петлі, що звисали з обшивки, похилитав до вихідного люка.
— Скафандр, — сказав Павзевей.
— Навіщо? — здивувався Сіагуру. — Склад атмосфери відомий... — Його білозуба посмішка могла обеззброїти хоч кого, але тільки не Павзевея. — І температура оптимальна... як у тропіках...
— "Інструкція", — твердо сказав командир, вставляючи мініатюрного навушника.
Планетолог перестав усміхатися, бо коли вже йдеться про основний закон зореплавців, то тут не до жартів. Дістав свій білий, як сніг, скафандр і почав надягати. Те саме робив і Саке Мацу, тільки в нього скафандр був яскраво-жовтий. Перевірили один в одного численні застібки, взяли деякі прилади (магнітометр, спектрометр тощо), не забули й про інструмент,— все це настовбурчило накладні кишені, наповнило ранці, що горбились на плечах.