1
У травні минулого року зі мною трапилася неймовірна річ. У своїй поштовій скриньці я знайшла оголошення, вирізане з газети. Там було написано:
"ПОТРІБНА ЧОРНЯВА НАВЧИТЕЛЬКА МУЗИКИ (ГІТАРА). ВИМОГИ: ЗРІСТ БІЛЯ 170, ОБ'ЄМ ГРУДЕЙ І СТЕГОН ПРИБЛИЗНО ОДНАКОВИЙ."
Під дивним оголошенням була адреса, за якою слід звернутися.
– Gare Montparnasse, – прочитала я.
Той, хто дав оголошення, жив у шостій окрузі. Тоді я ще нічого не підозрювала. Але то був рік, коли я любила лише найсолодше: чоловічі парфуми "Van Cleef", восени – липкий виноград, а навесні – черешні, наддзьобані птахами. Вже від січня мені вдавалося ловити на льоту випущені з рук речі, перш ніж вони впадуть, і я була щаслива, що врешті виросла і що вже можу єбатися.
Я машинально поклала папірець у кишеню, як завжди, взяла гітару і зійшла сходами вниз. Щось мені докучало. Я чорнява, відповідного зросту, та й усе інше підходило до того, що було в оголошенні. Перед оголошеннями я не можу встояти, і за ними мене завжди чекає якийсь метелик, котрий викличе землетрус. Та моя мишоловка завжди була швидшою за мене. Ось і тепер вона вже знала. Як завжди, знала все раніше, ніж я.
Був ранок. Коли я відчинила браму, з імли виринув 96-й автобус. Він повільно наближався до своєї зупинки перед моїм домом на Rue des Filles du Calvaire. На боці в нього на усю довжину були написані назви зупинок:
PORTE DES LILAS – PYRENEES – REPUBLIQUE – FILLES DU CALVAIRES – TURENNE – HOTEL DE VILLE – ST.MICHEL – GARE MONTPARNASSE.
Автобус зупинився переді мною, і двері тихо відчинилися. Він ніби заманював мене. Спокуса була непереборною. Я сіла й поїхала на Montparnasse, просто за адресою з газети. На дверях не було жодної таблички з іменем, але ж і в оголошенні не було імені – лише адреса й телефон.
Двері мені відчинив хлопець приблизно мого зросту. Я ледве його впізнала. Блідість на його обличчі була такою, наче передавалася принаймні чотири-п'ять поколінь. І в тій блідості вгадувалося щось схоже на пруг. Але я відразу зрозуміла, що це він, мій коханець. Той, з котрим я познайомилась у Греції. Через стільки років він знову підписався на мені тією своєю посмішкою, що може обпалити. Тимотей із золотистою бородою, наче зірваною з куща винограду. Я хотіла було відразу піти звідти, та, на диво, він ні на мить нічим не виказав, що ми вже знайомі. Поводився так, ніби й не вчив мене ворожити на спогляданні прутня. У деякі моменти він поводився і виглядав наче хтось інший. Навіть дуже ввічливо поцікавився, як мене звати, і згодом тримався так, ніби ніколи раніше не чув того імені. Це було настільки переконливо, що я залишилася.
– Ви – вчителька? – спитав він, впускаючи мене до помешкання. Від нього війнуло якимось незнайомим, приємним запахом парфумів, як на мене, дещо солодкавим, густим, мов олія. То було не "Azzaro" – Eau de Toilette, яким він колись користувався. Він мене вивів на середину просторої кімнати і зміряв поглядом з голови до п'ят, ніби бачив уперше.
– Гадаю, ви підходите, – замислено процідив він, – у вас природній колір волосся?
– Чого бракує моєму волоссю? Натуральне чорне волосся. Бельгійська чорна барва... Хіба ви не ставили таку вимогу у своєму нечемному оголошенні? – я підхопила його гру, вдаючи що ми раніше й не кохалися, щойно впаде дощ.
Та волосся в мене кучерявиться, коли я відсторонена або закохана, а коли пісяю на кропиву – випрямляється. Я глянула мимохідь у найближче дзеркало й побачила, що на голові в мене "афро". Я була на злеті. Сказавши, скільки беру за урок, попередила, що після п'ятого заняття, якщо не буде результатів, навчання припиняється. Потім посадила його біля себе на канапу, взяла акорд і почала:
– Перш ніж розпочнемо урок, я вам розкажу, що треба знати про пальці, коли ви граєте. Великий палець на правій руці – це ви, а на лівій – ваше кохання. Решта пальців – то люди довкола вас. Два середні пальці означають: правий – вашого друга, лівий – ворога; безіменний на правій руці означає вашого батька, на лівій – матір; мізинці – дітей, хлопчика й дівчинку, а вказівні – предків... Думайте про це, коли будете грати.
– Якщо це так, – мовив він, – музику з гітарних струн добуває моя ліва рука, а це значить, коли вірити вашій баєчці, що на них грають моя кохана, моя мати, мій ворог, моя бабуся й моя майбутня донька, якщо я її заслужу. Словом, це жіноча гра, особливо якщо моїм головним ворогом теж виявиться жінка. А ви, – на мить він став моїм учителем, – коли пораните палець, майте на увазі те, про що говорили мені. Не думайте, що та ранка стосується лише вас. Рани на пальцях попереджають про хвороби й небезпеку для близьких вам людей або тих інших, які вас ненавидять...
Після такого його випаду я трохи знітилась і швиденько перейшла до уроку, звертаючись до нього й далі на "Ви", як і він до мене. Я йому показала, як ставити пальці для початкового акорду, і він це легко засвоїв. Але правою рукою навіть не торкнув струн. Ні на першому, ні на наступних уроках. Він знав напам'ять позиції пальців лівої руки і вже почав дуже точно і вправно виконувати ними першу мелодію, котру я йому задала, проте й далі, незважаючи на мої вимоги, не грав правою рукою. То були добре оплачувані німі уроки музики. Тоді я відчула, що мій parfum spray "Molineux" якось губиться в присутності того не знайомого мені запаху туалетної води, якою він тепер користувався. В один з наступних днів я побризкалась туалетною водою "Paco Rabanne" – La Nuit, Eau de Parfum.
– Чому б нам не підключити й праву руку? – спитала я його. – Мушу вам нагадати, що завтра п'ятий урок, і я більше не прийду, якщо ви й далі гратимете без звуку.
– О Боже, як ви одягнені! – перебив він мене незадоволено й підвівся. – Я не можу вчитися, коли бачу вас у такому одязі...
Я страшенно здивувалась. Він узяв мене за руку, наче маленьку дівчинку, ми спустилися на вулицю і зайшли у два-три бутіки. З неймовірною спритністю й безпомилковим смаком він купив мені чудову спідницю, картаті панчохи і шотландську шапочку з помпоном, потім плащ на два боки і сорочку з емальованими ґудзиками. Просто тут, в магазині він примусив мене все це вдягнути. Продавщицям звелів скласти в пакет той одяг, який я щойно зняла, і викинути геть. Усе моє обурення кудись поділося, досить було одного погляду в дзеркало.