Доктор Грегг помацав у нього пульс.
– Хворий? – запитав він.
– Mi mujer está enferma en la casa, – сказав чоловік. Він повідомив єдиною доступною йому мовою, що його дружина лежить хвора в хаті під пальмовою стріхою.
Лікар витяг з кишені штанів жменьку капсул, наповнених якимсь білим порошком. Відрахував десяток на долоню тубільцеві й значуще підніс вказівний палець:
– По одній через кожні дві години.
Тепер він підніс два пальці й виразно потрусив ними перед обличчям тубільця. Потім вийняв годинник і двічі обвів пальцем навколо циферблата. І знов два пальці опинились перед носом пацієнта.
– Дві, дві, дві години, – повторив лікар.
– Si, Señor[18], – сумно промовив тубілець.
Він добув із кишені дешевенький срібний годинник і сунув лікареві в руку.
– Мій принести, – сказав він, болісно борючись із своїм мізерним запасом англійських слів. – Мій принести завтра другий годинник.
І, пригнічений, почвалав геть зі своїми капсулами.
– Дуже темний народ, сер, – сказав лікар, ховаючи годинник у кишеню. – Здається, він сплутав мій рецепт із гонораром. Ну та дарма. Він усе одно винен мені. Та й навряд чи він принесе ще один годинник. їм ні в чому не можна вірити. А тепер ходім вип'ємо. Як ви опинились у Кораліо, містере Сміт? Я не знав, що до нас, крім "Карлсефіна", прибув ще корабель.
Вони сперлись на спустілу стойку. Не чекаючи замовлення доктора, мадама поставила перед ними пляшку. На цій пляшці пороху не було.
Після другої чарки Сміт сказав:
– Так ви кажете, док, що на "Карлсефіні" немає пасажирів? А ви певні, що немає? Здається, на березі казали, що є двоє чи троє.
– Це помилка, сер. Я там провадив медичний огляд команди, як звичайно. "Карлсефін" зніметься з якоря, як тільки його навантажать бананами, тобто завтра вранці; всі формальності він закінчив сьогодні. Ні, сер, там немає пасажирів... Як вам подобається оцей, що з трьома зірочками? Його привезла французька шхуна з місяць тому, аж дві шлюпки. Закладаюсь на свій капелюх, що митниця уславленої Анчурійської республіки не одержала при цьому анічогісінько. Коли ви більше не хочете пити, вийдімо на вулицю, посидьмо в холодочку. Нам, вигнанцям, не часто випадає нагода побалакати з людиною із зовнішнього світу.
Лікар виніс на тротуар ще один стілець для нового знайомого. Обидва сіли.
– Ви бувала людина, – сказав доктор Грегг, – багато їздили, багато бачили. Ваша думка в питаннях етики, а також права, честі, професійного обов'язку дуже цінна для мене. Я був би радий, якби ви дозволили розповісти вам про один випадок, подібного якому не знає історія медицини. Років дев'ять тому, коли я ще практикував у своєму рідному місті, мене запросили до хворого, у якого була контузія черепа. Уламок кістки тисне на мозок – такий був мій діагноз. Я порекомендував хірургічну операцію, так звану трепанацію черепа. Оскільки пацієнт був людина багата й усіма шанована, я запросив на консиліум доктора...
Сміт підвівся з місця і з лагідною вибачливістю поклав руку лікареві на плече.
– От що, док, – промовив він урочисто. – Ви мене зацікавили, і я хотів би дослухати вашу історію до кінця. Вже початок показує, що це надзвичайно цікава історія, і я розповім її на найближчому конгресі асоціації імені Бларні О'Фліна, коли ви не будете заперечувати. Але мені спершу треба закінчити деякі справи. Якщо я швидко впораюсь, то відразу ж повернуся до вас, і ви за вечір розкажете її всю до кінця, гаразд?
– Ради бога, – сказав лікар. – Влаштовуйте свої справи й приходьте. Я ждатиму вас. Бачите, па консиліумі один із найвидатніших лікарів наполягав, що в мозку хворого згусток крові; інший казав, що абсцес, але я...
– Ні слова, док. А то ви тільки переведете свою історію. Заждіть, поки я повернусь. Тоді ви розмотаєте свою історію, як нитку з котушки. Згода?
Гори підставили свої могутні плечі, щоб коні Аполлона проскакали до місця відпочинку; день сконав і в лагунах, і в темних бананових гаях, і на порослих мангровими деревами болотах, звідки почали вилазити великі сині краби, щоб погуляти вночі на суходолі. Ось він сконав уже й на гірських шпилях. Потім спустились і враз минули короткі сутінки, ефемерні, як політ метелика, і от верхнє око Південного Хреста визирнуло з-за пальмової алеї, й світляки оповістили своїми факелами про наближення легкоплинної ночі.
В морі похитувався на якорі "Карлсефін", і здавалося, що його вогні пронизують воду своїми миготливими, списовидними відблисками до безконечних глибин. Каріби все ще вантажили пароплав з допомогою великих ліхтерів, які вони завалювали бананами з ворохів, що виднілись на березі.
Недалеко од води, серед численних сигарних недокурків, сидів на піску Сміт і, прихилившись спиною до кокосової пальми, не зводив з пароплава своїх зірких очей.
Недоладного хазяїна яхти дуже зацікавив невинний фруктовий пароплав. Двічі його запевняли, що там немає жодного пасажира. І все ж таки з наполегливістю, яка зовсім не личила безтурботному туристові, він перевіряв усе на власні очі. Дивовижно схожий на яскраво-строкату ящірку, він причаївся під кокосовою пальмою й кругленькими жвавими оченятами ящірки пильно стежив за "Карлсефіном".
На білому піску – ще біліша за пісок – спочивала гічка з яхти під охороною одного матроса в білій формі. Неподалік, у надбережній пульперії на Кальє Гранде, ще три матроси з яхти топталися з киями в руках навколо єдиного в Кораліо більярдного стола. Човен, здавалось, був готовий відплисти хоч зараз. В повітрі відчувалось якесь очікування, ніби от-от щось мало статися зовсім чуже духові Кораліо.
Мов яскравоперий залітний птах, Сміт спустився на цей пальмовий берег тільки для того, щоб почистити трохи пір'я й полетіти далі на своїх безшумних крилах. Коли настав ранок, не було вже ні Сміта, ні готової до відплиття гічки, ні яхти в морі. Сміт нікому й словом не прохопився про свою місію, не залишив тієї ночі на пісках Кораліо жодних слідів, по яких би можна було розгадати його таємницю. Він приїхав, побалакав на своєму чудному жаргоні, жаргоні асфальту й кафе, посидів під кокосовою пальмою і зник. Другого ранку Кораліо, вже без Сміта, їло смажений інжир і казало: "Людина в розмальованій одежі кудись пропала". А після сієсти[19] ця пригода відійшла, позіхаючи, в історію.