"...Якщо все вислизає з-під наших ніг, що ж лишається нам, як не прихильність до кожної вишуканої пристрасті, до кожної звістки, що на мить ніби розширює обрій і вивільняє розум, до всього, що хвилює наші душі: дивовижні барви, незвичайні запахи, творіння художників, обличчя друга?
...Коли ми усвідомлюємо розкіш наших відчуттів і їхню страхітливу недовговічність, зосередьмося всією істотою у відчайдушному зусиллі дивитись і слухати, і в нас не лишиться часу для теорій про те, що ми чуємо і бачимо. Треба нам безперервно і з невтомною цікавістю примірювати нові судження, шукаючи нових вражень, і ніколи не задовольнятися легко доступною ортодоксальністю...
...Ми не повинні піддаватися теорії, чи ідеї, чи системі, яка вимагала б від нас пожертвувати бодай часткою наших відчуттів заради чужої нам справи, або заради поваги до певної абстракції, яка нічого спільного з нами не має, або, нарешті, заради чистої умовності.
...Йдеться передусім про те, щоб, розширюючи наше життя, охопити в ньому якомога більше. Великі пристрасті, екстаз і страждання любові або різноманітні форми ентузіазму — некорисливі вони чи корисливі, однаково,— подаровані декотрим із нас від народження, можуть дати нам враження інтенсивного життя. Тільки треба упевнитися, що це воістину пристрасть і що плід, який вона приносить, справді створює відчуття багаторазово примноженого і більш напруженого життя. І ніщо не може дати нам цього відчуття більшою мірою, ніж пристрасть поетична, прагнення до краси, любов до мистецтва заради мистецтва: адже мистецтво приходить до нас з однією-єдиною метою: прикрасити швидкоплинні години нашого життя; воно приходить з чистої любові до цих скороминущих годин..."
З обігу подібних фраз, розгорнутих на новій мелодії найчистішої англійської прози, проступає видіння відмінного, незвичайного життя, яке
Оскарові належало понести в світ, що лежав за обрієм його двадцяти двох років.
Настав час перших віршів. Голосіння викрадених троянок, змалювання статуй і картин, грецькі або латинські написи, довгі й вигадливі. Він друкував їх у дублінському "Айріш Манслі" або в університетському "Котебо-ус". Підписувався "О. Ф. О'Ф. В. У." — початковими літерами всіх своїх кельтських імен. Потім настали дні вишуканих складностей балади, розкішних труднощів сонета, дні вілланел з гучними повторами, прекрасні хвилини пробудження в душі тріолета, невимовна насолода міряти слова музикою кожного їхнього складу.
— Чому ви весь час пишете вірші? — питав Волтер Патер своїм лагідним голосом. — Чому б вам не спробувати прозу? Проза настільки важча!
Проте Оскара не цікавило подолання труднощів. Обдарований надзвичайною пам'яттю, він, мов бджола квіти, висмоктував книжки, яких ледве торкався на льоту. Досить йому було хоч раз прочитати грецький вислів, і він уже ніколи його не забував. На екзамені професор запропонував йому перекласти 27-й розділ "Діянь апостольських" — звичайна пастка, оскільки це місце, де змальовано пригоди святого Павла на морі, насичене рідкісними морськими термінами. Уайлд переклав безпомилково і спитав, чи можна читати далі.
— Мені б хотілося дізнатися, що сталося зі святим Павлом.
— Тобто як? Ви ніколи не тримали в руках грецького тексту Нового Заповіту?
— Сьогодні — вперше в житті.
Під кінець курсу він написав поему "Равенна" й одержав університетську нагороду. Це були п'ятистопні вірші, гладенькі й ледь риторичні. Починалася поема картиною англійської весни зі співом дроздів серед модрин, а закінчувалась під пініями Равенни втечею дріад і козлоногим Паном, що грав на сопілці. Уайлд прочитав свою поему в оксфордському театрі чудовим тенором і вперше в житті зійшов зі сцени під оплески й вигуки захоплення — трохи приголомшений, як людина, що зійшла з корабля.
II
Другого дня після приїзду до Лондона Оскар з'явився в Гайд-парку між п'ятою і шостою вечора і добився того, що серед кількох тисяч екіпажів насамперед помічали його найнятий на годину тільбюрі, який коштував йому мало не останньої крони. То було виконання обітниць попередньої ночі, яку він пробув один на один з містом. Найнявши об одинадцятій вечора коляску, він надав візникові цілковиту свободу в боротьбі з тишею і пітьмою. Над туманом і випарами столиці світив місяць, іще щільніше змикаючи похмурі будинки обабіч одноманітних вулиць. Людина тонула в цій бездушній, повній каміння і цегли безодні. Здавалося, в усьому людському словнику немає заклинання, здатного розворушити байдужість цього огрому, злютованого у своєму сні на зразок неприступної фортеці. І все-таки нічна поїздка завершилася внутрішнім тріумфом: поринаючи в себе, Оскар дихав минулим — немовби прохолодними пахощами лісу.
Тепер же він їхав спокійний і радісний, у цілковитій гармонії з тим новим світлом, краєчок якого майнув на видноколі його мріянь. На ньому був короткий оксамитовий жакет, сорочка з м'якої тканини з відкладним коміром, довга екстравагантна краватка, атласні штани до колін, шовкові панчохи, неглибокі черевики із срібними пряжками, на голові берет, у руці — квітка соняшника. У такому вбранні, що його Оскар вважав другою після Лютера великою реформою, він і ввійшов, ніби корабель під невідомим прапором, у статечне вікторіанське суспільство.
Помешкання він найняв собі на Солсбері-стріт, у кварталі літературної богеми,— дві мебльовані кімнати, звичайний бідний притулок, куди він нікого не впускав, та й сам рідко там бував, крім годин сну та дзеркала. То був період тісної дружби з дзеркалом. Оскарові не набридало повсякчас розглядати себе. Завжди впевнений у своїй зовнішній привабливості (він зберіг цю впевненість навіть тоді, коли вже ніщо не могло її виправдати), Оскар з пильною цікавістю актора вивчав особливо своє обличчя: у примружених очах, у формі губів, у зміні усмішок він шукав вражень, захоплень, пристрастей, яких прагнув зазнати. Він був такий поглинутий собою, що в усьому, що говорив чи писав, відчувався певний нахил,— Нарцис, який схилився над своїм відображенням.
Свою невелику ренту він проживав за два-три місяці, робив борги, не платив за рахунками, чим надовго запам'ятався крамарям. Якщо потрібні були гроші, писав статті, а брат Вільям уміщував їх у газетах, де працював. У такий спосіб важко було заробити багато — при Оскаровій гордості, його вразливості й порядності. Але він і не збирався витрачати життя на накопичення речей або їх символів. Жити — означало робити найрідкіснішу справу в світі, де більшість людей тільки існує. Життя уявлялося йому особливим мистецтвом, яке вимагало власної форми і власного стилю. Він хотів бути чимось винятковим і бурхливим, хотів вершити справи, несподівані для умів, які потонули в логіці буденного буття.