Переклад Максима Рильського
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лір, король Британії.
Король Французький.
Герцог Бургундський.
Герцог Корнуельський (Корнуел).
Герцог Олбгнійський (Олбені).
Граф Кент.
Граф Глостер.
Едгар, син Глостера.
Едмунд, позашлюбний син Глостера.
Куран, придворець.
Освальд, дворецький Гонерільї,
Дід, орендар у Глостера.
Лікар.
Блазень.
Офіцер при Едмунді.
Дворянин, відданий Лірові.
Дворянин із почту Корделп.
Герольд.
Слуги герцога Корнуельського.
Гонерілья
Регана дочки Ліра.
Корделія
Рицарі з почту Ліра, офіцери, гінці, воїни, придворці.
Місце дії — Британія.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Палац короля Ліра.
Входять Кент, Глостер та Едмунд.
Кент Я гадав, що королеві нашому герцог Олбеній-
ський миліший за герцога Корнуельського.
Глостер Так завжди здавалось нам, а тепер, як дійшлося
ділити королівство, не збагнеш, кого з герцогів він цінує більше:
кожному частка його зважена так, що ні один не може зазіхати на
те, що припадає іншому.
Кент Це ваш син, мілорде?
Глостер Виховання його, сер, я взяв на себе. Я стільки
разів червонів, визнаючи його своїм, що тепер уже звик до того.
Кент Не розумію вас.
Глостер А мати цього шибеника зрозуміла мене, сер: тоді
стан її закруглився, і вона дістала собі сина в колиску раніше, як
чоловіка в постіль. Чуєте, тхне гріхом?
Кент Мені не шкода, що гріх той стався, коли з нього
вийшли такі прегарні наслідки.
Глостер Але я маю законного сина, сер, десь на рік стар-
шого,— той, одначе, не дорожчий мені. Хоч цей-от поганець і з'я-
вився на світ трохи, сказати б, нахабно, раніш, ніж його поклика-
но, та мати його була вельми вродлива, і створити його — то була
Дуже приємна робота, і тому я мушу його визнати. Чи знаєш ти
Цього благородного джентльмена, Едмунде?
Едмунд Ні, мілорде.
Глостер Це мілорд Кент; запам'ятай його як достойного
мого друга.
Едмунд Радий служити благородному лордові.
Кент Ви припали мені до серця, і я хочу познайомити-
ся з вами краще.
Едмунд Пане мій, я докладу всіх сил, щоб бути гідним
прихильності вашої.
Глостер Дев'ять років він був далеко від батьківщини і
незабаром знову покине її.
Грає сурма.
Король іде.
Входять Лір, герцоги Корнусльський та О л б е н і й с ь к и й, Гоне-
рілья, Регана, Корделія й почет.
Лір Іди й належно, Глостере, зустрінь
Французького й Бургундського державців.
Глостер Гаразд, королю.
Глостер і Едмунд виходять.
Лір А тим часом наш
Ми задум оголосимо таємний.
Ґей, швидше карту! Відайте, що ми
Поділимо натроє королівство
І волимо з рамен своїх старечих
Струснути всі турботи і діла,
Довіривши молодшим їх та дужчим,
Щоб без ваги плестися до могили.
Наш сину любий, герцог Корнуельський,
Ти, Олбені, наш сину дорогий,
Нехай відомий буде посаг вам,
Що кожній ми із дочок приділили,
Щоб потім суперечок не було.
Король Французький та Бургундський герцог
Давно вже важать на дочку найменшу,
При нашому гостюючи дворі,
І відповідь їм нині треба дати.
Вас, дочки, я питаюся тепер,
Коли відрікся і турбот державних,
І земель отчих, і ясних клейнодів,'-
Котра із вас мене найбільше любить?
Бажаючи найкращий дар віддать
Тій, що з'єднала ласку від природи
З найвищими заслугами, даємо
Тобі як первородній, Гонерільє,
Ми слово перше.
Гонерілья Сір, я вас люблю
Сильніш, ніж теє висловити можна.
Мені дорожчі ви за світло дня,
За простір, волю, за дива й багатства,
За вроду й честь, життя моє й здоров'я.
Я вас люблю, як, може, ще ніколи
Дитя свойого батька не любило.
Щоб виявити всю мою любов —
Бліді слова, безсилий голос людський,
Моїй любові жодних меж нема.
Корделія
(вбік)
А ти, Корделіє? Люби й мовчи.
Лір Ми віддаєм тобі в обладу землі,
Окреслені границями оцими,-
Тут пишні ниви, тіняві гаї,
Зелені луки та розкішні води,-
Усе твоїм відписуєм нащадкам,
Що славний олбенійський рід продовжать.
Що скаже нам тепер дочка Регана,
Дружина Корнуела?
Регана 3 того ж я
Металу викувана, що й сестра,-
Одна й ціна нам. Серце відчуває
В її речах любов, з моєю схожу,
Та сказано, проте, занадто мало.
Ненавиджу всі радощі земні,
Хоч би які були вони принадні.
Одно лише чуття мене щасливить:
До вашої величності любов.
Корделія
(вбік)
Корделіє яка ж ти бідна! Ні,
Я добре знаю, що за мій язик
Моя любов багатша і щедріша.
Лір Тобі й твоїм даємо в вічний спадок
Оцю третину наших володінь,
Не меншу й на придоби не скупішу,
Як та, що Гонерільї ми дали.
Тепер, утіхо наша, доню третя,
Кого здобуть суперники жадають,-
Бургундське молоко й вино французьке,-
Що можеш ти сказати, щоб дістать
За інших двох щедрішу й кращу частку?
Кажи.
Корделія Нічого, сір.
Лір Як, як? Нічого?
Корделія Нічого.
Лір Із нічого і не вийде
Нічого. Ще подумай — і скажи.
Корделія Нещасна я —уста мої не вміють
Мойого серця висловити голос.
Я вас люблю, королю, як велить
Мені моя повинність.
Лір Що таке?
Корделіє, залагодь теє слово,
Коли не хочеш вік занапастить.
Корделія Владарю мій, мені дали життя ви,
Мене зростили й виховали ви,
Плачу за це належною ціною:
Шанобою, любов'ю та слухнянством.
Навіщо сестрам чоловіки їхні?
Вони ж бо, кажуть, люблять тільки вас.
Як мужеві свою віддам я руку,
То з нею візьме він і половину
Дбайливості моєї та любові.
Ніколи так не вийду заміж я,
Як сестри, щоб любити лиш самого
Свойого батька.
Лір Щиро це, від серця?
Корделія Так, володарю.
Лір Молода така —
І вже така скупа й черства душею!
Корделія Я молода, мілорде, і правдива.
Лір Що ж, хай і так. Нехай твоя правдивість
Тобі за посаг буде! Присягаюсь
Святого сонця сяйвом золотим,
Імлою ночі, тайнами Гекати,
Ходою тіл небесних, що дають нам
Життя і смерть,— тебе не знаю я:
Від цього дня і від години цеї
Зрікаюся повинностей своїх,
Покровлення зрікаюся навіки.
Моєму серцю ти тепер чужа.
І дикий скіф чи той, хто пожирає
Своїх дітей, щоб вдовольнити голод,
Для мене будуть ближчі і дорожчі,
Ніж ти, кого дочкою я взивав.
Кент Королю добрий!
Лір Кенте, помовчи!
Не зважуйся ставати між драконом
І лютістю його! Та я ж любив
її за всіх найбільше, думав я,
Що в піклуванні рук її ласкавих
Знайду жаданий спокій і тепло...
Геть, геть з очей! Як правда, що могила
Мене колись навіки заспокоїть,
Так правда і тому, що я навіки
її з свойого серця вириваю.
Мерщій закликать короля французів!
Хто йде? Бургундця кличте! Вам, зяті,
Вам, Корнуел та Олбені, додам
До посагу, що дочкам відписав я,
Частину третю на некривдний розділ.
Нехай гординя, що вона зове
Правдивістю, їй стане замість мужа.
Дарую вам і владу я свою,
І першість у державі, і високі
Права мої. Собі ж ми відділяєм
Сто рицарів, що житимуть зі мною
Щомісяця в одної з донь моїх.
Лиш титул свій і честь, йому належну,
Собі ми залишаємо,— а ви,
Сини мої, моєму серцю любі,
Берете в руки і стерно державне,
І суд, і всі прибутки від землі.
Щоб це ствердити, ось вам і корона —
Діліть її.
Кент Боговінчаний Ліре,
Кого я поважаю, як владику,
Люблю, як батька, слухаю, як пана,
Ласкавцем у молитвах називаю...
Лір Натягся лук — рятуйся від стріли!
Кент Нехай летить — хоч би й мені у серце!
Хай Кент забуде ввічливість, як стратив
Король свій розум. Здумай-но, старий:
Хіба ж обов'язок тоді боїться,
Коли могутність шию гне свою
Перед облесністю? Там честь велить
Явити щирість, де зганьбила велич
Себе тяжким, обридливим безумством.
Роздумайся, свій порив угамуй,
Відкинь свій намисел! Життям клянуся:
Тебе, королю, доня наймолодша
Не менш за інших любить і шанує,
І не жорстока та, чиї слова
Хоч тихі, та від повного йдуть серця.
Лір Мовчи, коли життя своє цінуєш!
Кент Життям своїм я завжди вам служив,
На ворога виходячи одважно.
За вас я не боюсь його і втратить.
Лір Геть відсіля!
Кент Дивися пильно, Ліре,
Дозволь мені твоїм зостатись оком!
Лір Клянуся Аполлоном, я...
Кент І я
Клянуся Аполлоном, що даремно
Клянешся ти богами!..
Лір А, підніжку!
А, зраднику!
(Хапається за меч)
Олбені
І Корнуел Стривайте, сер!
Кент Убий!
Убий свойого лікаря, королю,
Лишайся сам, недугою повитий
Огидною! Отямся! Схаменись!
Відкинь свій надум, бо допоки дишу,
Казатиму, що зло єси вчинив!
Лір Ну, слухай же, бунтарю, слухай так,
Як личить те васалові! За те,
Що ти хотів підбить нас на зламання
Нехибного й твердого заповіту
І став помежи владою монарха
Та волею могутньою його,-
А цього, знай, ні сан наш, ані вдача
Пробачити не можуть,— вирікаю
Таке тобі: п'ять день ще маєш ти,
Щоб від пригод лихих себе вбезпечить,
А шостого — державу нашу маєш
Покинути негайно і назавжди.
Коли ж тебе, вигнанця, на десятий
Побачать день у нашім королівстві —
Хвилина ця тобі смертельна буде.
Геть! Геть! Юпітера клянусь ім'ям,
Я не порушу цеї постанови!
Кент Прощай! Усім ти показав, королю,
Що тут — вигнання, а навколо — воля.
(До Корделії)
Боги хай захистять тебе, дитино,
Що думку й дію маєш ти єдину.
(До Регани і Гонерільї)
Бажаю вам, щоб ваше слово пишне
Перетворилося на діло втішне.
(До Олбені і Корнуела)
Прощайте, владарі! В житті новім
Ітиме завжди Кент шляхом своїм,
(Виходить)
Фанфари.
Входять Глостер, король Французький, герцог Вургуал*
ський і почет.
Глостер Король і герцог тут, мій володарю.
Лір Звертаємо до вас ми слово перше,
Бургундський герцогу, що з королем
Змагаєтесь Французьким за дочку
Останню нашу. Назовіть одверто
Найменший посаг, без якого ви
її руки зреклися б.
Герцог
Бургундський Можновладче,
Я хочу стільки, скільки ви дасте,
А ви дасте не менше, ніж я хочу!
Лір Шляхетний герцогу, коли дочка
Була нам дорогою, то й ціну
Високу ми складали їй. Тепер
Ціна та знизилася. Перед вами
Стоїть вона. Якщо в оцій істоті,
Маленькій та брехливій, що дістала
Неласку нашу як єдиний дар,
Щось до смаку вам, то беріть її.
Герцог
Бургундський Не знаю, що й казати.
Лір Ваша воля:
Чи відсахнутись, чи прийнять за жінку
Цю дівчину ненависну, зіпсуту,
Навіки вкриту батьківським прокльоном
І з присяги навіки нам чужу.
Герцог
Бургундський Ясний королю, за таких умов
Я вибору свойого відрікаюсь.
Лір Лишіть її — творцем заприсягнуся.
Що всі її скарби я вам назвав.
(До короля Французького)
А вам, королю, зовсім я не зичу,
Щоб вас кохання засліпило ваше
І ви з тією шлюб свій узяли,
Кого прокляв я. Раду вам даю —
Достойнішу і кращу покохати,
Ніж ця тварюка, що сама природа
Соромиться своєю наректи.
Король
Французький Дивуюсь я, що та, котру ви досі
Своїм найкращим скарбом називали,
Утіхою старечих ваших років,
Та, що її ви над усіх любили,
Найкраща і для серця наймиліша,
Могла вчинити за єдину мить
Таке недобре діло, щоб утратить
Прихильність вашу! Певна річ, провина
На ній лежить нечувано тяжка,
Коли вона вам отруїла серце.
Це чудо, так. Без чуда-бо ніколи
Тому мій розум віри не пойме!
Корделія Владарю! Хоч не вмію я вживати
Облесливої, вкрадливої мови,
Щоб те казать, чого в душі нема,
Та що чиню — чиню раніше завжди,
Ніж мій язик про теє сповістить.
Прошу вас: ознайміть, ясний королю,
Що не ганебний вчинок, не убивство,
Не чорний гріх, не зламана чеснота
На мене скликали неласку вашу.
Ні: брак того, без чого я вважаю
Багатою, щасливою себе,-
Моя нездатність до речей медових,
До поглядів благальних та жебрущих
У мене вашу відняла любов;
Це тяжко, так, проте своєї вади
Не хтіла б я позбавитись, королю.
Лір О, краще б не родилась ти на світ,
Аніж мені не догодити мала!
Король
Французький Ото й усе? Несміливість природна,
Що виявить чуття своє не вміє?
Бургундський герцогу, що ви принцесі
Сказати маєте? Коли з любов'ю
Поєднані сторонні міркування,
То — не любов. Ви хочете її
За жінку взять? Корделія сама
Собі становить найдорожчий посаг.
Герцог
Бургундський Боговінчаний Ліре, відпиши
Ту частку їй, що мався відписати,
І зараз я Корделію назву
Бургундської найменням герцогині.
Лір Нічого! Я присягся! Я незламний.
Герцог
Бургундський Що ж! Прикро це, та, втративши отця,
Ви тратите і мужа, королівно.
Корделія Хай герцог заспокоїться: коли
Любов його лиш посагом живилась,-
Його за мужа не хотіла б я.
Король
Французький Корделіє прекрасна! Ти багата
Убогістю своєю, ти любові
Достойна, хоч утратила любов,
Ти обрана, хоч кинута і гнана,
І я тебе дружиною назву.
Мені належить здобич ця по праву:
Беру я те, чого зреклися інші.
Так знайте: дівчина, для всіх немила,
Мою любов ще більше запалила.
Дочка твоя без посагу, мій пане,
У Франції володаркою стане.
За всіх бургундських герцогів скарби
Я не віддам її в полон журби.
Корделіє, прощайся з ними. Знай:
За втрати всі воздасть тобі наш край.
Лір Бери її, рушай негайно в путь;
її лице ми хочемо забуть.
Без ласки нашої й любові йдіть,
Не хочу навіть вас благословить.
Ходім, шляхетний герцогу Бургундський.
Фаяфари.
Лір, герцоги Бургундський, Кориуельський, Олбенійський, Глостер та почет
виходять.
Король
Французький Прощайся з сестрами.
Корделія Скарби безцінні
Отця мого, я покидаю вас,
Печалі повна: добре знаю я,
Хто ви такі. Мені, сестрою бувши,
Тут тяжко хиби ваші називати.
Любіть же батька. Віддаю його
Серцям таким багатослівним вашим.
Коли б мене тепер він не відкинув,
Воліла б в іншім, бачити його,
У кращім місці. Я іду, прощайте.
Регана Твоя наука, як нам слід чинити,
Нам не потрібна.
Гонерілья Краще ти повчись,
Як догоджати мужеві своєму,
Що взяв тебе жаліючи! Замало
Покірності у тебе, і свою
Покару ти по правді заслужила.
Корделія Час викриє затаєне лукавством,
І ваші хиби викриє ганьба.
Прощайте, сестри! Доброго життя вам!
Король
Французький Ходім, моя Корделіє прекрасна.
Корделія й король Французький виходять.
Гонерілья Сестро, я маю поговорити з тобою про справу,
що стосується нас обох. Я гадаю, що батько виїде звідси сьогодні
ввечері.
Регана Напевно — з тобою. Наступний місяць він буде
з нами.
Гонерілья Ти бачиш, яким несталим зробився він на схилі
віку; ми переконались у цьому до краю. Він завжди любив сестру
нашу більше за всіх, і надто впадає в око, через яку дрібницю він
прогнав її.
Регана На цю хворобу звичайно хворіють у його віці;
проте він і завжди зле знав себе самого.
Гонерілья За своїх кращих років, цілком здоровий, він був
над міру запальний. Тому ми можемо чекати від нього, постаріло-
го, не тільки вад, властивих його літам, але й дикого свавільства,
що породжується, коли людина стає недужа й примхлива.
Регана Так і сподівайся, що западе він у якусь химеру
на зразок вигнання Кента.
Гонерілья Або на зразок прощання його з Французьким
королем. Прошу тебе, будьмо одностайні: коли батько наш, хи-
мерним бувши, та матиме ще владу, то його заповіт вийде нам
тільки на глум.
Регана Ми ще поміркуємо про все це.
Гонерілья Треба на щось наважитись, і то швидко.
Виходять.
СЦЕНА 2
Замок графа Глостера.
Входить Е д м у н д з листом в руках.
Едмунд Ти — божество, природо! Я корюсь
Твоїм законам. Чи ж мені терпіти
Людських звичаїв невблаганний бич.
Юрби цікавої тяжке презирство
Лише тому, що я цей світ побачив
Пізніш за брата? Незаконний син!
Чом незаконний? Чом зовусь я підлим,
Коли— шляхетний маю розум я,
Коли так само дужий і вродливий,
Як роджені від чесної жони?
За що вони кленуть нас і таврують?
За що вони нас підлими зовугь?
Я підлий? Чим? Кому життя дала
Злодійка пломенистая — природа,
Той більше має здатності і сил,
Ніж сотня йолопів, яких зачато
На пом'ятій, нудній, бридкій постелі
У часі поміж вечором та сном,.
Чи сяк чи так, законний мій Едгаре,
Проте я в тебе землі відберу.
Любов отця Едмундові належить,
Хоч сином він і зветься незаконним.
Так, так, законний! Тільки б цей от лист
І задум мій дійшов мети своєї,-
Едмунд, з колиски соромом покритий,
Того зламає, хто побачив світ
На правім ложі. Я росту, міцнію!
Боги, на боці незаконних будьте!
Входить Г л о с т є р.
Глостер Подумать: Кента вигнано! Король
Французький теж у гніві розпрощався.
Державець наш від'їхав цеї ночі,
Віддавши владу! Все це так раптово!
Ну що, Едмунде? Чи нема новин?
Едмунд Нема, мілорде.
(Ховає листа)
Глостер Що то за листа ти ховаєш?
Едмунд Я не знаю нічого нового, мілорде.
Глостер Що ти там читав?
Едмунд Нічого, мілорде.
Глостер Нічого! Навіщо ж було ховати в кишеню отой
папір? "Нічого" не потребує, щоб його ховали. Покажи-но. Піді-
йди ближче. Коли то — нічого, то я обійдусь без окулярів.
Едмунд Благаю вас, сер, пробачте мені: це лист від бра-
та, я не встиг дочитати його. А те, що я прочитав, на мою думку,
читати не варто.
Глостер Дайте мені листа, сер.
Едмунд Хоч дам його вам, хоч ні — однаково ображу
вас. Зміст його, мені здається, не виходить на честь братові.
Глостер Побачимо, побачимо!
Едмунд На виправдання братові, можна гадати, що вів
написав це, щоб випробувати мою чесноту.
Глостер
(читає)
"Такі звичаї та шаноба до старості тьмарять
наше життя під найкращі наші літа, позбавляють нас нашого май-
на до того часу, коли через власну старість ми не зможемо кори-
статися з нього собі на втіху. Я намислив, що безглуздо коритись
тиранії старих, яка верховодить нами,— не тому, що сильна, а
тому, що ми її терпимо. Заходь до мене, скажу тобі ще дещо об
цім. Коли б наш батько міг заснути і спати доти, доки я розбуджу
його, ти весь вік розкошував би, беручи половину його прибутків
як улюблений брат Едгара". А!.. Потайний задум! "Спати доти,
доки я розбуджу його"! "Ти весь вік розкошував би, беручи поло-
вину його прибутків"! — і це син мій Едгар! У нього піднялась ру-
ка це написати! В його серці і голові могли зароїтись такі думки!
Коли ти дістав це? Хто приніс листа?
Едмунд Його не принесено мені, мілорде: от де лукав-
ство! — я знайшов листа у себе в кімнаті, його вкинуто туди крізь
вікно.
Глостер Ти певен, що це братова рука?
Едмунд Коли б пристойніший був зміст, я заприсягся б,
що це його писання, а цього листа читаючи, я хочу думати, що ні.
Глостер Це його рука?
Едмунд Рука його, мілорде, але я сподіваюсь, що серце
його не в одно каже з листом.
Глостер Він нічого тобі досі не закидав про це?
Едмунд Нічого, мілорде; але я чув, як він часто обсто-
ював думку, що коли батьки постаріються, а діти вже дорослі, то
батьки повинні перейти під опіку дітей і віддати в їхнє розпоря-
дження майно.
Глостер О негідник, негідник! Саме ця думка в листі.
Мерзенний виродок! Проклята, бездушна скотина! Гірш, ніж ско-
тина! Розшукайте його. Я його візьму під варту. Мерзенний недо-
людок! Де він тепер?
Едмунд Я не знаю напевне, мілорде! Коли ви трохи стри-
маєте свій гнів проти мого брата, поки не матимете певніших до-
казів, це буде краще. Коли ж ви зопалу виступите проти нього і
помилитесь, то навіки заплямуєте свою честь і вщент розіб'єте в
ньому почуття слухняності. Я готовий ручитися своїм життям, що
Цей лист мав на меті випробувати мою відданість вам — і нічого
більше.
Глостер Ти так гадаєш?
Едмунд Коли ви, мілорде, згодні, то я заховаю вас у та-
кому місці, де ви будете чути нашу з ним розмову, і не пізніше як
сьогодні ввечері ви переконаєтесь у тому, що я казав.
Глостер Ні, він не може бути такою потворою.
Едмунд Я певен, що він — не потвора.
Глостер Проти батька, який так щиро й ніжно любив
його! Небо і земле! Едмунде, розпитай його. Заглянь йому в душу,
благаю тебе. Чини, як велить тобі твій розум. Я готовий усе від*
дати, аби дізнатись правди.
Едмунд Я зараз розшукаю його, сер, зроблю, що слід, і
повідомлю вас.
Глостер Оті затемнення сонця й місяця, що були недав-
но, не віщують нам добра. Хоч мудреці, які вивчають таємниці
природи, можуть усяко тлумачити їх, а проте самі закони природи
щоразу бувають порушені тим, що з них випливає. Любов холоне,
дружба ламається, брати не хочуть знатись, по містах — заколоти,
по селах — розбрат, у палацах панує зрада, розірвано зв'язок між
батьком і сином. Мій син-мерзотник чинить, як провіщено,— йде
проти батька; король іде наперекір природі, батько йде проти влас-
ної дитини. Минулися кращі наші часи. Підступи, ошуканство, зра-
да й руйнація, розбиваючи наш спокій, товаришать нам у дорозі
до могили. Розшукай того недолюдка, Едмунде, ти нічого на тому
не втратиш. Будь обачний. Прямодушного, благородного Кента
вигнано! Провина його — чесність. Як чудно!
(Виходить)
Едмунд Дивовижний нерозум людський! Коли спіткає
нас лихо — хоч би з нашої власної вини,— ми обвинувачуємо в
цьому сонце, місяць та зорі. Виходить, ніби ми — мерзотники з
неминучості, дурні — за небесним велінням, падлюки, злодії, зрад-
ники — під впливом небесних сфер, п'яниці, брехуни й розпусни-
ки — тільки тому, що мусимо коритись силам планет, а всі не-
щастя, які нас опадають, ідуть від божих рук. Премудра вигадка
розпусної людини, що складає вину за свою хтивість на зірки!
Мій батько впав у блуд з моєю матір'ю під сузір'ям Дракона, я
народився під Великою Ведмедицею,— з цього виходить, що я
жорстокий і хтивий. А тим часом я був би тим, чим є, якби й най-
дівочніша в небі зірка сяяла тоді, коли мене незаконно зачинали.
Едгар...
Входить Е д г а р.
Він з'явився саме вчасно, як розв'язка в давній комедії. Я маю
вдавати меланхолійного негідника і зітхати, як Том із Бедлама.
О! Ці затемнення віщують розбрат! Фа, соль, ля, мі!..
Едгар Як ведеться, брате Едмунде? Про що ти так за-
думався?
Едмунд Я задумався, брате, над пророцтвом, що недав-
но прочитав,— які речі мають статися по цих затемненнях.
Едгар Тебе воно цікавить?
Едмунд Запевняю тебе — на лихо, все збувається, як там
написано: неприродність у стосунках між батьком і дітьми, смерт-
ність, голод, занепад давньої дружби, заколоти в державі, погро-
зи і прокльони проти короля та вельмож, марна підозріливість,
вигнання друзів, розпад у військах, розбиті шлюби... Всього не
злічити.
Едгар Чи давно записався ти в астрологи?
Едмунд Годі про це. Коли ти останнього разу бачився
з батьком?
Едгар Учора ввечері.
Едмунд Ти говорив з ним?
Едгар Так, години зо дві.
Едмунд Ви розійшлись у злагоді? Чи не спостеріг ти
якогось невдоволення в його мові або на обличчі?
Едгар Анітрохи.
Едмунд Пригадай, чим міг ти його образити? І послухай
мого слова: деякий час уникай його, поки не вщухне його лютість.
Тепер вона так кипить у ньому, що, побачивши тебе, він навряд
чи заспокоїться.
Едгар Якийсь негідник, напевно, наговорив на мене!
Едмунд І я боюся, що так. Прошу тебе, будь обачний,
доки гнів його вгамується. Раджу тобі, зайди до моєї кімнати,-
звідтіль тобі можна буде почути, що він говорить. Прошу тебе,
йди... Ось маєш ключа від моїх дверей. Коли здумаєш кудись ви-
йти — бери з собою зброю.
Едгар Зброю, мій брате?
Едмунд Брате, я раджу тобі, як краще. Хай назвуть ме-
не безчесною людиною, коли супроти тебе не замишляють лихого.
Я вже сказав тобі, що бачив і чув, але слова мої бліді, вони ні-
трохи не відбивають справжнього жаху. Іди, прошу тебе.
Едгар Чи скоро я почую від тебе щось певніше?
Едмунд Я все зроблю для тебе, що слід.
Едгар виходить.
Довірливий мій батько; благородний
І щирий брат,— він намірів ворожих
Не розпізнає. Впораюсь одразу
Із чесністю дурного. Все гаразд.
Розумний я і спадок одберу,
Але потрібно виграти цю гру.
(Виходить)
СЦЕНА З
Палац герцога Олбенійського.
Входять Гонерілья й Освальд, її дворецький.
Гонерілья Батько вдарив мого придворця за те, що той
вилаяв його блазня?
Освальд Так, міледі.
Гонерілья Вночі і вдень мене він тяжко кривдить,
Години не мине без грубіянства,-
А з того й чвари серед нас усіх.
Не можу далі я таке терпіти.
Сто рицарів його сваволю чинять,
А він лиш знає гримати на нас.
Приїде з полювання — я не стану
З ним розмовлять. Скажи, що хвора я.
Не дуже квапся слугувать йому —
За те візьму на себе я провину.
Чути звук рогів.
Освальд Я чую, він вертається, міледі.
Гонерілья І ти, і челядь будьте неуважні
До нього. Хай об тім він заговорить.
Коли йому тут буде не до серця,
Нехай сестру одвідає мою.
Ми боремося з нею одностайно
Проти ярма, що нас гнітить обох.
Ледачий дід, він хоче, як раніше,
Користуватись давніми правами,
Що сам віддав! Життям заприсягнуся:
У дурощах старе й мале однакі,
їх треба вчити. Лестощі низькі
Туманять їх. Затям, що я казала.
Освальд Гаразд, міледі.
Гонерілья Рицарям його
Байдужість виявляйте. Що вже буде,
Не клопочіться. Слугам розкажи
Все до ладу. Я приводу лиш хочу,
Щоб висловити все йому. Сестрі
Про цеє також треба написать,
Щоб знала, як чинити. Ну, іди
Ладнай обід!
Виходять.
СЦЕНА 4
Там же.
Входить К е н т, переодягнений.
Кент Коли я зможу відмінити голос
Так само добре, як переодягся,
То у розмові з ним доб'юсь того,
Чого бажаю. Як вигнанець Кент
Судді своєму у пригоді стане,
То пан, якого любить він сердечно,
Побачить міру щирості його.
Звук рогів.
Входять Лір, рицарі та слуги.
Лір Обідати, та швидше! Зараз мені — я не чекаю
ні хвилини.
Один із слуг виходить.
Ти хто такий?
Кент Людина, сер.
Лір Яку ти роботу знаєш? Чого хочеш від нас?
Кент Хочу бути не меншим за те, чим здаюся, вірно
служити тому, хто мені вірить, любити того, хто чесний, знатися
з тим, хто мудрий і мало говорить. Я уникаю судів, б'юся, коли
без того не обійтись, і не їм скоромного у піст.
Лір То хто ж ти?
Кент Чесний чолов'яга, так само бідний, як король.
Лір Коли ти так само бідний підданець, як бідний
король, то ти й справді бідак. Чого ж тобі треба?
Кент Служби.
Лір Кому хотів би ти служити?
Кент Вам.
Лір Ти знаєш мене, друзяко?
Кент Ні, сер, але у вашому лиці є щось таке, що мені
хочеться назвати вас своїм паном.
Лір Що ж воно таке?
Кент Печать влади.
Лір Чим же можеш ти служити?
Кент Я можу давати щирі поради, їздити верхи, біга-
ти, вмію перебрехати цікаву казку і, не мудруючи, виконати не-
хитре доручення. Те, для чого годяться звичайні люди, можу зро-
бити і я; а найкраще у вдачі моїй — старанність.
Лір Скільки тобі років?
Кент Я не такий молодий, сер, щоб закохатись у жін-
ку за її співи, і не такий старий, щоб полюбити її не знати за
що,— мені йде сорок дев'ятий рік.
Лір Зоставайся, будеш мені служити. І коли по обіді
ти сподобаєшся мені не менше, ніж тепер, то я не розлучуся з то-
бою. Обідати! Гей, обідати! Де мій штукар? Мій блазень! Піди
поклич мого блазня!
Один із слуг виходить.
Входить О с в а л ь д.
Гей, ти, де моя дочка?
Освальд Даруйте, але...
(Виходить)
Лір Що він там меле? Заверни цього йолопа.
Один із рицарів виходить.
Де мій блазень? Гей! Чи поснули всі?
Повертається р и ц а р.
Ну, де ж той вилупок?
Рицар Він каже, мілорде, що дочка ваша нездужає.
Лір Чому цей раб не вернувся до мене, коли я кли-
кав його?
Рицар Сер, він зовсім ясно сказав мені, що не хоче вер-
татись.
Лір Не хоче?
Рицар Мілорде, я не знаю, що воно таке, але, здається
мені, з вашою величністю не поводяться так шанобливо, як ви до
того звикли. Надто очевидна неґречність і челяді, і самого герцога,
і навіть вашої дочки.
Лір А, так тобі здається?
Рицар Вибачте, королю, коли я помилився. Обов'язок
мій боронить мені мовчати, коли я вбачаю образу вашій велич-
ності.
Лір Ти тільки нагадуєш мені те, що я сам спостеріг.
Віднедавна бачу я неуважність до мене, але складав те на свою
підозріливість і не примічав тут нарочитої неввічливості. Подив*
люсь іще. Та де ж мій блазень? Я вже два дні не бачив його.
Рицар Відколи молода наша королівна помандрувала
до Франції, блазень тяжко сумує.
Лір Годі про це, я сам це бачу. Піди й скажи моїй
дочці, що я хочу поговорити з нею.
Один із слуг виходить.
А ти піди поклич сюди мого блазня.
Другий слуга виходить.
Повертається Освальд.
А, ласкавий добродію! Ідіть-но сюди, добродію! Хто я, добродію,
такий?
Освальд Батько моєї пані.
Лір Батько моєї пані? Пес ти огидний! Раб! Стерво!
Освальд Неправда тому, пане, даруйте на слові.
Лір Як ти на мене дивишся, негіднику!
(Б'є його)
Освальд Я не дозволю бити себе, мілорде!
Кент А збити з ніг теж не дозволиш, гидка личино?
(Збиває його з ніг)
Лір Спасибі, друзяко, ти прислужився мені, і я тебе
любитиму.
Кент Ну, сер, уставайте і забирайтесь геть! Я навчу
вас розумітись на людях. Геть, геть відсіль! Коли ти хочеш знов
виміряти собою підлогу, то зоставайся! Ану-бо, до лиха! Утікай,
коли маєш голову на плечах! Отак!
(Виштовхує Освальда)
Лір Спасибі, вірний слуго: ти мені придався.
(Дає Кетові гроші)
Входить блазень.
Блазень Дозволь, я його теж хочу купити. На тобі мого
ковпака.
(Дає Кетові свій ковпак)
Лір Ну, дурнику мій, як ведеться?
Блазень Та візьми ж мого ковпака.
Кент Навіщо, хлоп'яго?
Блазень Бо ти заступаєшся за того, хто підпав під нелас-
ку. І не вмієш тримати носа за вітром, ще застудишся. Бери-но
ковпака! Оцей-от чоловічина вигнав двох дочок своїх і благосло-
вив третю проти своєї волі. Коли маєш служити йому, тобі не
обійтися без мого ковпака.
(До Ліра)
Ну, кумцю, як ведеться? Ех, якби мені два ковпаки та дві дочки!
Лір Для чого, мудрагелю?
Блазень Коли б я роздав їм усі свої гроші, у мене зоста-
лися б ковпаки. Ось тобі мій ковпак, попроси другого у своїх до-
чок.
Лір Стережись, ледащо,— ось дубець!
Блазень Правда — як дворовий пес, що його дубцем ви-
ганяють s хати, тоді як смердюча хортиця гріється собі при вогні.
Лір Гіркий мені цей докір!
Блазень Слухай-но, я навчу тебе приказки.
Лір Навчи.
Блазень Тільки затям її, кумцю:
Не хвалися тим, що маєш,
Не кажи всього, що знаєш,
Гроші в інших позичай,
А в позику не давай.
Не ходи, як їздить змога,
Не звіряйся ні на кого,
Кинь пияцтво та дівчат,
Будеш славен і багат,
Будеш в розкоші купаться,
Як десятка у двадцятці.
Лір Та це ж нічого не означає, дурню!
Блазень Що ж, це так, як промова неоплаченого адвока-
та. Ти мені нічого не дав. А чи можеш ти здобути яку користь із
нічого, кумцю?
Лір Ні, приятелю, із нічого нічого не можна зробити.
Блазень
(до Кента)
Прошу тебе, втовкмач йому, що на це схожі
прибутки від його земель. Блазневі він не повірить.
Лір Злий дурень!
Блазень А знаєш ти різницю, приятелю, між злим і доб-
рим дурнем?
Лір Ні, хлопче, поясни мені.
Блазень Хто навчив тебе віддати
Все, чим звик ти володати,
Ти того постав отам,
А за нього стань тут сам.
Дурнів доброго і злого
Ти впізнаєш без підмоги:
Цей — ось в одязі рябім,
Інший дурень — поруч з ним.
Лір Ти звеш мене дурнем?
Блазень Усі інші свої титули, що з ними ти народився,
ти ж віддав.
Кент Цей дурень не такий-то вже дурний, мілорде!
Блазень Ні, присягаюсь честю: лорди та великі люди не
хочуть мені в тому поступитись. Коли б я мав монополію на дуро-
щі, вони б захотіли взяти свою пайку. Вони бояться, щоб я не
забрав собі всього безглуздя, їм так і кортить щось і собі вирвати.
Дай мені яєчко, кумцю, а я тобі дам дві корони.
Лір Що ж то за корони такі?
Блазень Розріжу яйце навпіл і з'їм те, що всередині,-
залишаться дві яєчні корони. Коли ти розламав свою корону й
віддав обидві половинки, то вийшло так, наче ти переніс свого
осла на власній спині через калюжу. Мало було олії у твоїй лисій
короні, коли ти віддав свою золоту. Якщо я говорю це як дурень,
хай відчухрають різками того, хто це перший доведе.
(Співає)
Бідні дурні підупали,
Бо з розумних дурні стали,
Кожна мудра голова
Щось, як мавпа, витіва.
Лір Відколи це ти знаєш стільки пісень?
Блазень Я співаю, кумцю, відтоді, як ти поробив із своїх
дочок своїх матірок, давши їм різку і взявшись розстібати свої
шлейки.
(Співає)
Вони заплакали, зрадівши,-
Я з горя заспівав,
Що в піжмурки король мій грає
І в дурники попав.
Слухай, кумцю, найми-но вчителя, що вчив би твого дурня бреха-
ти. Я дуже хотів би навчитися брехати.
Лір Коли ти брехатимеш, ми звелимо тебе відшма-
гати.
Блазень Диво, та й годі, що за порода в тебе та в твоїх
дочок: їм хочеться, щоб мене відшмагали за те, що я говорю прав-
ду, а ти хочеш, щоб мене відшмагали за те, що я брешу. А то ще,
бува, шмагають мене за те, що я держу язик за зубами. Краще б
мені бути чим хоч, аби не блазнем! А проте —не хотів би я бути
на твоїм місці, кумцю: ти облупив свій розум з обох боків і нічого
не залишив посередині. Он іде одна половинка.
Входить Гонерілья.
Лір Що таке, дочко моя? Чому ти наморщила чоло?
Мені здається, ти недавно навчилася хмуритись.
'Блазень Еге, чоловічку, ти був щасливий, коли тобі не
доводилося зважати, хмуриться вона чи ні. Тепер ти — як та дір-
ка від бублика. Я щось більше, ніж ти тепер: я — дурень, ти-
ніщо.
(До Гонерільї)
Гаразд, гаразд, прикушу язика. Твоє обличчя наказує мені це, хоч
ти й не говориш нічого.
Той хто скоринки не зміг вберегти,
Крихту маленьку радий знайти.
(Показуючи на Ліра)
Ось маєте порожній стручок гороху.
Гонерілья Не тільки цей розбещений ваш блазень,
А весь ваш почет, дикий та свавільний,
Тут неподобні бешкети вчиняє
І зовсім шануватися забув.
Гадала я, що, вам про це сказавши,
Належного здобуду рішенця,
Але тепер із ваших діл та мови
Догадуюсь, що вам те все до мислі
І нелад похваляєте ви цей.
Коли це так — покари не минути
Тому, хто заслужив її, королю,
ї хай ви в тім побачите образу,
Ганьбу собі,— я буду боронить
Добро загальне й спокій у господі.
Блазень А що, кумцю?
їстоньки синичка зозульці носила,
За те їй зозулька голову скусила.
Свічка погасла, доводиться нам сидіти поночі.
Лір Чи наша ти дочка?
Гонерілья Пора б вам, сер, до розуму вернутись —
Вам розуму не треба позичати —
І кинуть примхи, що потворять вас.
Блазень Таж і осел побачить, коли возик везе коня.
Гоп-гоп, моя мила,
Аби вірно любила!
Лір Хто тут мене впізнає! Це не Лір!
Чи ж Лір так ходить, так говорить? Ні!
Чи він осліп? Чи розум затуманивсь?
Чи в сон у непробудний він запав?
Тут щось не те. Скажіть одверто, хто я?
Блазень Тінь Лірова!
Лір Я хочу знати — пам'ять, розум і здоровий глузд
кажуть мені, що я колись був монархом, що я був батьком, що
я маю дочок...
Блазень Маєш, а вони хочуть зробити з тебе слухняного
батька.
Лір Як ваше ім'я, прекрасна дамо?
Гонерілья Цей милий запит якнайбільш пасує
До жартів, що злюбили ви тепер.
Прошу вас, поміркуйте, що я вам
Сказала тут. Ви не в такому віці,
Щоб легковажно мислити й чинить.
Сто рицарів, котрих собі взяли ви,
Так зледащіли, у таку вдаються
Розпусту, що здається наш палац
Таверною чи домом соромоти.
На цю ганьбу негайних треба ліків.
Я вас прошу зменшити почет свій,
А то й сама зробити це потраплю.
Зоставте тих лише, хто гідний вас
І ваших літ.
Лір Прокляття! Вічна тьма!
Сідлати коні! Скликати мій почет!
Ти, виродку мерзенний, заспокойся!..
У мене єсть іще одна дочка!
Гонерілья Мою б'єте ви челядь. Набрід ваш
Усіх зухвало тут бере на глум.
Входить О л б е н і.
Лір Біда тому, хто кається запізно!
(До Олбені)
А, сер! Це ви! Ви з нею теж у змові?
Кажіть мерщій! Гей, коні подавать!
Невдячність, демон із камінним серцем,
Страшніша над усі людські потвори,
Коли зросла на лоні у дочки!
Олбені Сер, заспокойтесь.
Лір
(до Гонерільї)
Яструбе неситий,
Ти брешеш! Почет мій — достойні люди,
Що знають і повинності свої,
І честь, і шану. Та дрібна вина,
Яку я на Корделії побачив,
Скалічила мені навіки душу,
З мойого серця вирвала любов
І жовчю сповнила його гіркою!
О Ліре, Ліре, Ліре!
(Б'є себе по голові)
Бий у браму,
Що випустила розум і впустила
Безумство!.. Слуги, швидше відсіля!
Олбені Владарю, я ж не винен, я й не знаю,
Чому ви нині так розхвилювались.
Лір Можливо, сер. Почуй мене, природо!
Почуй мене, ласкаве божество!
Як суджено оцій гидкій тварюці
Дітей родити — відбери це в неї,
Неплідністю їй лоно засуши!
Нехай її мертвотне, марне тіло
Довіку немовляти не народить,
Щоб ним пишатись! А як вирок твій
Велить їй матір'ю колись назватись,-
Нехай народить хирляву потвору
Собі на муки! Хай її чоло
Від того вкриють зморшки передчасні
І щоки будуть зорані від сліз;
Хай радощі й печалі материнські
Обернуться на глум їй та ганьбу,
Нехай спізнає, що гадючі зуби
Це менший страх, як від дітей невдячність.
Геть! Геть!
(Виходить)
Олбені Боги, відкіль це все пішло?
Гонерілья Не клопочись розпитувать. Нехай
Іде старий, куди веде нерозум.
Повертається Л і р.
Лір Що? П'ятдесят лиш челядинців я
До послуг маю?
Олбені Що таке, королю?
Лір Скажу тобі.
(До Гонерільї)
А, сили неземні!
Соромлюсь я, що ти могла мене
Позбавить мужності, що через тебе
З очей моїх течуть безсилі сльози.
Хай наглий грім поб'є тебе! Нехай
Прокльон отця тебе покриє струпом!
Не смійте плакать, нерозумні очі,
Бо вирву вас і кину я на землю
З водою, що ллєте ви, щоб м'якшити
Черству цю глину. Що ж, нехай і так!
Дочку я іншу маю. Та до мене
Добріша буде, певно, й ласкавіша.
Коли вона зачує правду всю,
Вона тобі обличчя пазурами,
Вовчице кровожерна, роздере.
Затям: верну собі я знов ту владу,
Яку, гадаєш, стратив я навік.
Лір, Кент і почет виходять.
Гонерілья Ти чув, мій володарю?
Олбені Я не можу
Зректися справедливості, хоча
Люблю тебе над міру...
Гонерілья Годі, —годі!
'Гей, ©свальде!
(До Блазня)
Штукарю чи шахраю,
За ианом забирайся, геть відсіль!
Блазень Гей, кумцю Ліре, кумцю Ліре, стривай! Візьми
свойого дурня з собою!
Швидко з донькою такою,
Як з лисичк-ою-сестрою,
Ми б розправитись могли,
Коли б тільки знать галузку
Та коли б ми за мотузку
Ковпачок мій продали.
Пан із блазнем геть пішли.
(Біжить геть)
Гонерілья Цей дідуган, нівроку, не дурний.
Сто рицарів! Дозволити йому
Сто рицарів озброєних держати,
Щоб кожну примху і химеру кожну,
Всі забаганки, всі лихі пориви
Він підпирав оружною рукою
І над життям над нашим панував!
Ген, Освальде!
Олбені Подумай, чи не марно
Боїшся ти?
Гонерілья Ще гірше — надто вірить.
Вже краще попередить небезпеку,
Ніж потім з небезпекою боротись.
Його я знаю. Все, що він казав,
Списала у листі я до сестри.
Та чи вона погодиться тримати
Його і сотню рицарів, дізнавшись
З листа мого, до чого те призводить!
Гей, Освальде!
Входить Ос в а,л ь д.
Ну що, ти написав
Листа сестрі моїй?
Освальд Так, ясна пані.
Гонерілья Візьми ж людей з собою — і в дорогу.
Про все скажи їй, що мене турбуй,
ї доводи нехибні приточи.
Іди й вертайся швидше.
Освальд; виходить.
Ні, мій пане,
Ні, герцогу, ця лагідність і кволість,
Що їх ви появили, не ганебні,
Але даруйте: більше дорікань
Вам буде за нерозум, ніж похвал
За лагідність.
Олбені Не можу зміркувати,
Куди ти саме поглядом сягаєш,-
Та часом ми, шукаючи добра,
Д о бр о псуємо'
Гонерілья Я одно скажу...
Олбені Побачимо, що вийде з того всього.
Виходять,
СЦЕНА 5
Подвір'я перед замком герцога Олбєнійськаго.
Входять Лір, Кент і блазень.
Лір Відвези листа до Глостершіру. Не кажи дочці
моїй того, що знаєш, поки вона тебе не запитає, прочитавши лис-
та. Та не гайся, а то я буду там* раніш за тебе.
Кант Я не спатиму, королю мій, доки не віддам вашо-
го листа.
(Виходить)
Блазень Коли б мозок людський та містився у п'ятах, чи
не слід би тоді боятися мозолів на ньому?
Лір А так, друзяко.
Блазень Розвеселися ж з ласки своєї: твій мозок ніколи
не красуватиметься в пантофлях.
Лір Ха-ха-ха!
Блазень^ От побачиш, друга твоя дочка буде до тебе лас-
кава, хоч вона й схожа на там.ту, як кислиця на яблуко; але я таки
скажу, що знаю.
Лір Що ти скажеш?
Блазень Що; вона смаком своїм так; само скидатиметься
на першу, як одна кислиця, на другу... А знаєнц кумцю, навіщо нам
прироблено носа посеред обличя"?
Лір Ні.
Блазень Щоб очі були по обидва боки. Чого носом не
дочуєш, очима назориш.
Лір Я П скривдив...
Блазень А знаєш, як устриця робить свою скойку?
Лір Ні.
Блазень І я не знаю. Знаю тільки, навіщо слимакові його
хатка.
Лір Навіщо?
Блазень Щоб ховати голову; вже ж не на те, щоб відда-
ти хатку дочкам та й зостатися з ріжками своїми напризволяще.
Лір Я відміню свою вдачу... О! Такого доброго бать-
ка! Коні готові?
Блазень Твої осли побігли по них. А знаєш, чому в Се-
мизір'ї сім зірок?
Лір Бо не вісім?
'Блазень Далебі, добре. З тебе вийшов би путящий бла-
зень.
Лір Силоміць забрати назад! Я тобі відплачу,
почваро невдячна!
Блазень Коли б ти був моїм блазнем, кумцю, я сказав би
відчухрати тебе за те, що ти дочасно постарівся.
Лір А то ж чому?
Блазень Ти не повинен був старітись доти, доки ума не
набрався.
Лір Небесні сили! Захистіть мене
Від божевілля!
Входить дворянин.
Лір Що, готові коні?
Дворянин Готові, володарю.
Лір Ну, ходім,
Мій дурнику.
Блазень Тій дівчині, що важиться сміятись,
Недовго при дівоцтві зоставатись.
Чи вийде заміж, а чи ні,
Та гріх тут чується мені.
Виходять.