— Не панікуй, зараз яєчок насмажимо. Чи ти любиш їх пити сирими?
— Я люблю, коли в мене на ногах обидва черевики і коли з мене ніхто не п’є кров.
— Джульєтто! Охайно приземляйся — не почави яйця! — застеріг подругу Гаврик.
Дракониця вибрала для посадки місце, найбільш вільне від курячих гнізд.
Тільки-но Джульєттині лапи торкнулися базальтової поверхні вулкана, кудкудакання, як за командою, обірвалося. Ніби хтось висмикнув з розетки штепсель радіоприймача, і той замовк. Кури, всі до одної, насторожено повернули голови в бік непроханих гостей. У кожній парі пташиних очей можна було прочитати запитання: ви самі заберетеся звідси чи вам допомогти?
— Друзі, — прошепотів Шмигун, — може, корисніше буде трохи поголодувати? Не подобаються мені їхні очі.
— І чого ти так боїшся? — легковажно кинула Джульєтта. — Що нам можуть зробити якісь там кури?
— А тобі, до речі, — додав Петяка, — в жодному разі не можна голодувати. Якщо ти не хочеш, щоб твої сили висмоктав помідор ще до світанку.
— Я думаю, — сказав Гаврик, зіскочивши на землю й прямуючи до найближчого гнізда з яйцями, — що коли ми візьмемо кілька яєчок, на нас ці милі курчатка не образяться. А якщо й образяться, то завдати нам якоїсь шкоди не зможуть. Вони ж, зрештою, не вогнедишні…
Гаврикові так сподобався власний дотеп, що він мимоволі засміявся, беручи з гнізда чимале яйце й оцінливо підкидаючи його на долоні.
Тієї ж миті бука відчув себе мисливською ковбаскою, яку смажать у самому пеклі багаття. За іронією долі кури з Курячого вулкана були саме вогнедишними!
— Трясця твоїй матері! — крикнув Понтій. — Вогнедишні кури!
— Гаврику! — Джульєтта кинулася до товариша. Помахом широких крил вона збила з буки полум’я й ухопила його пазурами за одяг.
Кури зустріли драконицю ще одним дружним вогняним подихом.
Джульєтта ухилилася від вогню й почала підніматися під хмари. Шмигун тягнув Гаврика до себе за лапсердак, що увесь димів.
За півгодини, відлетівши на безпечну відстань від Курячого вулкана, друзі сиділи колом на березі якоїсь річечки й усе ніяк не могли оговтатися від побаченого й пережитого.
— Хто б міг подумати, — бідкався Гаврик, усе ще тримаючи в руках два яйця, що він устиг викрасти, — вогнедишні кури! Хтось колись чув про таке?
— Мені так соромно, — мовила Джульєтта, — якісь нещасні кури, і ті можуть дихати вогнем, а я… Ет…
— Ви знаєте, мені вже перехотілося яєчні, — зітхнув бука й поклав свою здобич на землю.
— А давайте зробимо гоґоль-моґоль, — запропонував Петяка, — все одно двох яєць на всіх буде мало, а так — хоч потроху посьорбаємо.
Друзі пристали на пропозицію горобчика й невдовзі ласували смачним напоєм.
— Слухай, Гаврику, — звернувся до буки Шмигун, старанно луплячи печерного помідора чималеньким камінцем, — давно ми не читали щоденник Крива. Може, там є щось про цих ось ненажерливих потвор.
— Ай справді, давайте почитаємо, — погодився Гаврик і дістав із наплічника щоденник.
Зрада
30042 рік після замулення Джерел. Вогнень. День 1-й.
За мою голову Нарит призначив винагороду — тисячу золотих скорпів. Він завжди був скупим. За життя короля буків, тим паче єдиного в Місті конкурента-чарівника, можна було б заплатити й більше. Втім, що мені до того, скільки Наритові доведеться викласти за мене — живого чи мертвого. Щоправда, хотілося б сподіватися, що до цього не дійде й Наритові скорпи залишаться у нього.
Учора, після поразки його війська, чаклун наказав тролям розпалити в дворі замку велике вогни— ще й по черзі покидати туди всі чарівні Обереги.
Срібна Троянда, Кубок з Часом і Вогняний Ключ лишилися неушкодженими, а от Смарагдова Книга спалахнула, мов сірнику спекотну погоду, щойно її торкнулися перші язики вогню.
— Крив!!! — задихався з люті Нарит. — Схопити!.. Негайно!.. Вбити!.. Повісити!.. Спалити!.. Відтяти голову!.. Розіпяти!.. Посадити на палю!!! — Чаклун був сам не свій. — Одурив! Кого — мене?! Зміюка підколодна! Ну, зажди в мене!..
Ледь не цілу ніч Нарит лютував, а на ранок по всьому Місту сповіщали про "щедру" винагороду тому, хто допоможе мене впіймати або звести зі світу.
Хай спробують упіймати. Я ще повоюю.
На світанку до нашого табору прийшов люд. Він назвався Геліусом і зголосився воювати проти Нарита.
Люд розповів, що три дні тому він потрапив у Місто зі свого, людського світу.
Люди надзвичайно рідко переносяться до нашого світу, хоча ми, буки, живемо в багатьох їхніх домівках, допомагаючи вести господарство, оберігаючи помешкання тих людів, у яких живемо, від усіляких бід та напастей.
Геліус з’явився у Місті, з’ївши деревну суницю, що якимось чином потрапила до овочевої крамниці села, де жив люд, разом зі звичайними лісовими суницями.
Виявилося, в його бабусі жив один бука, мій далекий родич.
На відміну від будь-кого з чарівного світу, він був дуже вразливим до магії. Попри це, в першому ж бою він видався мені занадто сміливим, як на люда.
Він одразу ж уподобав собі дракона Трума і, осідлавши його, вразив пострілами з лука не одного песиголовця.
— Слухайте, — раптом відірвався від читання Гаврик, — а Наритів блазень часом не той самий Геліус? Він теж люд.
— Цього не може бути, — заперечив Шмигун. — Люди так довго не живуть. Це просто збіг.
— Гм-м, дивний збіг, — гмикнув бука і продовжив читати.
Сьогодні по обіді ми вперше зустрілися в бою з відьмаками на мітлах.
Патрульні дракони вчасно помітили підозрілу метушню в небі над замком. Це були декілька десятків мітлетунів. Вони зі свистом наближалися до нашого табору. За ними вирушили наземні Наритові війська.
Перша атака відьмаків була приголомшливою: одразу десять драконів, що за тривогою піднялися в повітря, й упали додолу, обплутані тросами.
Драконам ніяк не вдавалося вразити відьмаків вогнем, бо ворожі мітли виявилися надто швидкими. Навіть для драконів.
Хтозна, чим би скінчилася для нас ця битва, якби Спарт не наказав усім драконам утворити в повітрі велике коло. Розташувавшись таким чином і дихаючи навсібіч вогнем, вони змогли тримати ворога на відстані й не давати обплутувати себе смертоносними тросами. Ми назвали цю тактику "Протуберанці сонця". На щастя, вона спрацювала. Наритові посіпаки відступили до замку. Однак устигли захопити в полон Геліуса. Його дракона Трума песиголовці збили отруйною стрілою, а непритомного люда тролі затягли до замку, перш ніж ми зі Спартом змогли щось удіяти.