— Як на мене, це не капітан,— заперечив я.— Адже він незнайомий з Беллерсом.
— Коли не помиляюся, капітан — це той рум'яний тип зі строкатим носовичком? Я помітив, що він стежив за Беллерсом вельми уважно,— не відступався містер Морган.
— Ваша правда,— погодився я,— Трента дуже цікавив аукціон. Дуже можливо, що він знав Беллерса в обличчя і, це вже без сумніву,— знав, яку гру той веде. І все ж даю голову до пня: Беллерс Трента ніколи не бачив.
— Так, іще одна загадка,— погодився суддя.— Це було, їй же право, капітальне видовище! Однак прислухайтеся до поради старого законника й вирушайте на Мідуей негайно.
З цією прощальною порадою містер Морган потиснув мені руку й попрямував по Монтгомері-стріт, а я зайшов до вестибюлю готелю "Оксідентал", на ґанку якого ми закінчили нашу розмову. Службовці готелю добре знали мене і, коли я пояснив їм, що мені треба діждатись Пін-кертона, щоб тут пообідати, запропонували почекати в конторі. Там, сівши в закутку, я потроху заспокоювався після всіх хвилювань,— аж коли до кімнати влетів і, перемовившись кількома словами з клерком, кинувся до телефонної будки не хто інший, як сам містер Генрі Д. Беллерс! Ви маєте право засудити мене, але я не встояв перед спокусою — всівся за самісінькою його спиною. Правду кажучи, я взагалі полюбляв підслухувати телефонні розмови людей, зовсім незнайомих мені — просто для забави. Адже годі уявити собі щось безглуздіше, ніж [131] отака бесіда, коли ти не чуєш слів другого співрозмовника,
— Центральна,— сказав Беллерс,— двадцять два, сорок один і п'ятсот вісімдесят чотири "Б" (приблизно такий номер). Хто це?.. Гаразд... Містер Беллерс... "Оксіден-тал".Той телефон не діє... Так, близько трьох хвилин... Так! Так... На жаль, за суму, названу вами... Ні... я не мав повноважень... Не більше і не менше... Я певен, що саме так... О, Пінкертон, квартал "Монтана"... Так... так... Гаразд, сер... Як зволите, сер... Центральна, розмову закінчено.
Беллерс повернувся, щоб вийти, помітив мене — і відсахнувся, аж звівши руки, наче захищаючись.
— О, це ви! — вихопилось у нього. Але за мить він уже опанував" себе.— Компаньйон містера Пінкертона, коли не помиляюсь? Приємно бачити вас, сер, і привітати з недавнім успіхом.
На цім слові, догідливо вклонившись, Беллерс вийшов.
І раптом щось штовхнуло мене на безглузду витівку. Я не мав сумніву, що Беллерс розмовляв зі своїм наймачем, я знав номер його телефону, хоч і не знав імені,— і я вирішив, що, коли наберу цей номер негайно, до телефону, найімовірніше, підійде він сам. То чом би не втрутитись зараз у життя цієї таємничої особи та не повтішатись хоч трохи за свої гроші?
Я взяв трубку.
— Центральна,— сказав я,— дайте двадцять два, сорок один і п'ятсот вісімдесят чотири "Б".
Невідома телефоністка повторила номер. Запала мовчанка, а потім забринів тихий голос — співуча інтонація виказувала англійця і освіченого джентльмена:
— Це знову ви, містере Беллерс? Кажу ще раз — це марне. Це ви, містере Беллерс?.. Хто це?
— Я лиш хочу запитати вас,— сказав я ввічливо,— навіщо хотіли ви купити "Летючий шквал"?
Відповіді не було. В трубці лунали голоси всіх інших абонентів великого міста, але номер двадцять два сорок один мовчав.
Я ще двічі поставив своє запитання, але тихого співучого голосу невідомого англійця так і не почув. Що він, злякався? Злякався мого зухвалого запитання? Це видалось мені підозрілим — якби його сумління було чисте, чого б він мовчав?
Я взяв телефонний довідник і відшукав цей номер. "2241, місіс Кін, буд. 942, Мішін-стріт". Цим, якщо тільки я не збирався їхати туди, щоб повторити своє запитання незнайомцеві в очі, я й мусив задовольнитися. [132]
Однак коли я знову сів у кутку, то вже ясно відчував, що наша операція таїть у собі елемент непевності, закулісних махінацій і навіть небезпеки. Тепер перед моїм внутрішнім зором, окрім картини викинутого на мілину брига, над яким висить хмара чайок, і капітана Трента, що витирає носовичком розпашіле обличчя, стоїть також образ англійця, що притискує до вуха телефонну трубку і раптом блідне, як полотно, почувши в цій трубці таке просте запитання.
Із цих роздумів вивів мене бій годинника. Відтоді, як Пінкертон пішов по гроші, минула година й двадцять хвилин; він запізнювався вже на двадцять хвилин. Я добре знав, як швидко він міг влаштовувати справи, і не раз захоплювався його залізною пунктуальністю; отже, сталося щось надзвичайне.
Двадцять хвилин видовжились у годину, година вже витягувалась у дві, а я все сидів у своєму кутку або ж ходив туди й сюди по вестибюлю, охоплений нестерпною тривогою та каяттям.
Обідня пора вже минала, коли я згадав, що нічого ще не їв. їсти, власне, не хотілося, але попереду мене чекало чимало справ, і я мав берегти сили хоча б для того, щоб мужньо вислухати гіркі новини, які — я був цього певен — принесе Пінкертон. Тож, попросивши клерка переказати Пінкертонові, що я в ресторані, я сів за стіл і замовив суп, устриць та пляшку шампанського.
Незабаром з'явився мій друг. Він був блідий і змарнілий. Він не хотів обідати і замовив собі лише склянку чаю.
— Мабуть, нічого не вийшло? — спитав я, і серце в мене стислося.
Ні,— відповів Пінкертон, — я звів кінці з кінцями, Лаудене. Та всього лише звів. Більше в усьому Фріско не вдалося б добути ані цента. Всі проти нас. Лонгхерст навіть вилаяв мене, сказав, що він —не гравець-картяр.
Ну й нехай,— мовив я.— Адже нам більше й не треба.
— Лаудене, я ж тобі кажу, що мені кров'ю довелося платити за ці гроші! — вигукнув мій друг похмуро й сердито.-Та ще й термін — дев'яносто днів. Я не міг випросити жодного зайвого дня — жодного! Якщо ми продовжимо операцію, тобі доведеться їхати без мене і працювати так, щоб пір'я летіло. А я залишусь — я повинен [133] залишитись в Сан-Франціско, щоб уладнати наші справи. Аби ти знав, як мені хочеться поїхати! Я показав би цим ледарям-матросам, що таке робота. Я обнишпорив би цей корабель з носа до корми, перше ніж вони вилізли б на палубу! Але ж і ти не шкодуватимеш зусиль, Лаудене! Я покладаюсь на тебе. Як тільки ти відчалиш, ти повинен весь переселитись у вогонь, упертість і порив. Ця шхуна з нашим скарбом на борту повинна бути тут, перш ніж сплинуть три місяці,— або ми банкрути. Банкрути!