СЦЕНИ
1
Бенгалія. Рисові плантації. Наймити індуси проводять пасивний страйк. Опівдні. І ш в а р дивиться на сонце.
Кайл аш. Не забувай, Ішваре, що бабу Баркер дивиться на сонце частіше за нас... бо воно тепер палить на попіл золоті його рахунки... Ого-го! Хай не поспішає сонце! Хай пече й палить... щоб жовкли й сохли хазяйські плантації, щоб плакали вони стиглим зерном на гарячу землю...
І ш в а р. Чи спалить, Кайлаше?
К а й л а ш. Дуже ймовірно.
І ш в а р. Чи не краще додати до сонця полум'я нашого гніву, Кайлаше... Га? К а й л а ш. Гніву?
І ш в а р. Так, любий... Бо сонце не спалить оцих голя-барів. (Показує на житниці). Бо сонце не спалить золотих рупій у сталевій касі, а гнів наш, Кайлаше, полум'я гніву інколи палить дужче за сонце...
К а й л а ш. Нізащо... Не треба, Ішваре, навіть думати про це... Інакше погубимо справу...
З-поміж наймитів витикається якийсь миршавенький дідок.
Д і д о к. Чи правильно я зрозумів тебе, шановний... К а й л а ш. Я слухаю нашого гостя... Дідок. Чи правдиво я зрозумів, що він (показує на Ішвара) хоче підбити тебе і всіх на страйк? І ш в а р. Ми вже страйкуємо.
Дідок. Страйкуєте?.. І ти думаєш, це змінить закон життя?..
І ш в а р. Хто ти такий?.. Хто тебе прислав до нас?.. К а й л а ш. Ш-ш-ш... Обережніш, Ішваре. Він же наш гість.
Дідок. Я сам прийшов... Я не ворог вам і нікому не ворог. Я тільки хотів нагадати про мудрість...
К а й л а ш. Про яку це мудрість?
Дідок. Вона одна на світі, мій сину. Це мудрість смиренного серця. Як дощова вода тече згори вниз, так і вода мудрості тече од смиренного серця...
К а й л а ш. І стає болотом...
Дідок. Не перебивай мене на слові, шановний... К а й л а ш. Я слухаю старого...
Дідок. Так-от... Запитання мудрості: якщо писаря замкнено в тюрму, то скажи мені: коли вийде строк і його випустять, чи стане він витрачати весь час на те, щоб танцювать і радіти з приводу свого визволення, чи знову стане писати, як писав?
К а й л а ш. Це ж до чого?
Д і д о к. А до того, що отак і ви, визволившись із неволі хазяйської, скажіть, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?.. (Спитав і оді-йшов).
Усі похмуро замислились.
І ш в а р. Отак і там буде, на півночі, у далекій великій країні... Приходили до робітників їхні браміни і казали, ну, точнісінько так казали: "Визволившись із неволі, чи будете веселитися весь час, чи знову станете до роботи як наймити?.." І не знали робітники, що відповісти мудрим брамінам... (Після паузи). Та прийшов Ленін...
Рух і гомін.
Голоси. О, Ленін...
— Знаємо, Ленін...
— Чули ми, Ленін...
І ш в а р. І сказав робітникам: "Визволившись з тюрми, ви не будете, звичайно, танцювати все життя, ви станете знов до роботи, але ви вже не будете горювати і плакати..."
Рух.
Голоси. Мудро сказав Ленін...
— Добре сказав Ленін... (Співають).
Як схилиться над водою повний ущерть, Наше буде життя — англійців смерть.
Топитимем їх коло хат у каналах, У прокляті горла застромим орало, Зітнемо голови і кинем у клоаки, Одрубаємо руки — і з'їдять їх собаки.
І ш в а р (під час пісні). І робітники там прогнали брамінів та радж... І плантаторів прогнали... І знай, старий, що вони змінили закони життя, що скоро у них дощова вода потече знизу нагору...
Пісня захоплює всіх. Під час співу наближається господар плантації Баркер і офіцер.
Баркер (зачувши слова пісні). Го-го... Ви чуєте, містер Скотт? Ви чуєте? Вони зітнуть нам голови, ви чуєте? Поганий індус збирається обрізати нам руки. (Підходить ближче. За ним офіцер. Пісня уривається). Ви чуєте? Нам роти замажуть калом... Калом — ви чуєте?.. Поганий індус збирається замазати рота благородному англійцеві ка-лом... Проте не бійтеся, містер Скотт, це просто хор індійських жаб.... Хіба не бачите: у них жабині горлянки і животи?.. Ось... ось... ось... Покажи горлянку! Не хочеш? (Дратує наймитів, тикаючи стеком у кожного. Помітивши, що Ішвар від дотику спалахнув гнівом). Може, удариш мене?
К а й л а ш (застережливо). Ішваре!
Баркер. А-а, не хочеш? Цебто — не можеш... Ватажок не велить... (Помітивши дідка). Ти вже тут? Молодець... Містер Скотт, він уже тут...
Офіцер (теж помітивши дідка). А-а-а... прекрасно, прекрасно...
Баркер. І ви думаєте, містер Скотт, що вони справді можуть перетворити хоч одне слово з пісні на діло?.. Нічого подібного... Вони нікчемні страхополохи... Знов кажу — жаби. Го-го! Ану, в болото, ану!..
Дідок, вклоняючись, подає Баркерові листа.
Лист... є лист. (Читає). Містер Скотт, прошу вашої уваги. (Читає голосно). "До падлюки Баркера від комітету паліїв..." Офіцер. О!?
Баркер. "Коли ти, англійська падлюко, протягом трьох днів не задовольниш наших вимог, перше: щоб права індуса на нашій землі були не тільки рівні, ба навіть більші за права англійця..." Ви розумієте, містер Скотт? Офіцер. О-о!
Б а р к е р. "Друге: щоб було скасовано кару бамбуками для всіх індусів-наймитів і встановлено на три місяці для англійців; третє: щоб нам платили за роботу стільки, скільки ми захочемо. Коли протягом трьох днів цих вимог не буде задоволено, всі твої плантації, голяба-рі, майно, будинки підуть з димом.
Комітет паліїв на плантації Баркера, 27 липня". А сьогодні перше серпня, містер Скотт, і треба сподіватись, що злодії...
Кайлаш. Такого комітету у нас нема, бабу Баркер. Таких вимог ніхто з нас не писав і не напише. Наші вимоги всім відомі: щоб права індусів були нарівні з правами англійців, щоб скасовано було кару бамбуками... щоб заробіток був справедливий, а не такий...
Баркер. Ось лист вашого комітету, собаки...
Кайлаш. Це не наш лист. Це провокація...
Баркер. Ну! (Цілиться з револьвера).
Затемнення.
Екран: МІЖНАРОДНА РЕВОЛЮЦІЯ ЖИВЕ В УСЬОМУ СВІТІ!
Служка. Бабу Баркер! Дим! Огонь! Великий огонь! горить голябарі... Рис горить.
Баркер. Підпалили! Містер Скотт, мерщій до телефону! Викликайте військо!
Т а р а о р е. Запевняю білого пана: поміж нас немає паліїв...
Баркер. Го-го... Подивимось тепер на страйкарів! Правимо... через мушку... (Виймає револьвер, цілиться в негра).
Рух, паніка, крики.
Голоси. Тікаймо! Нас тепер переб'ють!
— Стійте! Ми не порушили закону...