Адам Міцкевич
КНИГИ НАРОДУ ПОЛЬСЬКОГО
од початку світа до умучення народу польського
Переклад з польської
Миколи Зерова
На початку була віра в єдиного Бога, і була вольність на світі. І не було законів, тільки воля Господня, і не було панів та невольників, тільки патріархи та діти їх.
Але потім люди зреклися Бога єдиного, і поробили собі ідолів, і поклонялися їм, і забивали на честь їх офіри криваві, і воювали во славу ідолів своїх.
А тому наслав Бог на ідолославців найтяжчу кару, тобто неволю.
І стала половина роду людського невольницею другої половини, хоча всі походили від одного батька. Зреклися-бо люди походження того і вигадали собі різних батьків; один сказав, що походить від землі, а другий – від моря, а інші – від іншого.
1222
І коли, провадячи війни, поневолювали одні одних, попали всі разом в неволю [до] імператора римського.
Імператор же римський себе назвав богом і оповістив, що нема на світі іншого права, як тільки його воля; що похвалить він, те має називатися чеснотою, а що зганить, те має називатись злочинством.
І знайшлися філософи, які доводили, що імператор, чинячи так, чинить добре.
А імператор римський ні над собою, ані під собою не мав нічого такого, що він шанував би.
І вся земля стала невольницею; і ніколи в світі не було такої неволі, ні перед тим, ані потім, хіба тільки в Росії за часів наших.
Бо і в турків султан мусить шанувати закон Магомета і не може сам його викладати, але існує на те духовенство турецьке.
В Росії ж імператор є головою релігії, і чому наказує він вірити, в те вірити мусять.
І сталося так, що, коли неволя зміцнилася на світі, настав перелом і знесилення для неї; як перелом і знесилення ночі в ніч найдовшу і найтемнішу, було те знесилення неволі за часів рабства римського.
В той час прийшов на землю Син Божий Ісус Христос, навчаючи людей, що всі вони – брати рідні, діти єдиного Бога,
І що той більший серед людей, хто служить їм та хто себе віддає для добра їх. І чим кращий хто, тим більше віддаватися має. І Христос, бувши найкращим, мав для них кров свою віддати в муках найболючіших.
Учив-бо Христос, що не гідна пошани на землі ані мудрість людська, ні уряд, ні багатство, ані корона, але одно лише гідне пошани – самовіддання для добра людей.
І хто віддає себе для других, той знайде мудрість, багатство і корону – на землі, на небі і на кожному місці.
І мовив Христос наостанку: "Хто піде за мною, той помилуваний буде. Я-бо є Правда і Справедливість".
А коли научав так Христос, перелякалися судді, що судили іменем імператора римського, і сказали: "Прогнали ми з землі Справедливість, і от вона повертається: убиймо її і в землі поховаймо".
І замучили найсвятішого і найнеповиннішого з людей, зложили во гробі і вигукнули: "Нема вже Справедливості і Правди на землі – хто ж повстане тепер проти імператора римського?"
Але вигукнули нерозумно, бо не знали, що довершили злочин найбільший, виповнили вже міру неправди своєї, і скінчилася потуга їх тої години, коли найбільше тішилися.
Бо Христос воскрес із мертвих і, вигнавши імператорів, поставив хрест на столиці їх; тоді ж і пани визволили невольників своїх і пізнали в них братів, а королі, помазані в ім'я Боже, визнали над собою закон Господній, і вернулася на землю Справедливість.
І всі народи, що увірували, – німці, французи, італійці і поляки – вважали себе за один народ, і названо той народ християнством.
1223
І владики всіх народів уважали себе за братів і йшли під одним знаменням хреста.
А хто був лицарського стану, той їхав воювати поганих в Азії, щоби християн азіатських оборонити і Гріб Спасителя одвоювати.
І названо ту війну в Азії – війною хрестовою.
І хоча воювали християни не для слави і не для здобуття земель, а тільки для визволення Землі Святої, але ж уділив їм Господь за ту війну слави, земель, і багатств, і мудрості. І Європа просвіщалася, упорядковувалась і багатіла. І нагородив її Бог за те, що вчинила саможертву для добра інших.
І вольність в Європі ширилась, поволі, але постійно і належно: від королів ішла вольність до панів вельможних, а ці, ставши вольними, розпросторювали вольність на шляхту, а од шляхти переходила вольність на міста, і незабаром мала зійти на люд, і все християнство мало стати вольним, і всі християни, як брати, рівними між собою.
Але королі зіпсували все.
Бо королі стали злими, і вступив до них диявол, і мовили в серці своїм: "Погляньмо, он народи доходять розуму і достатків і живуть поштиво, так що карати їх ми не можемо, і меч іржею береться в руках наших, а народи досягають вольності, і влада наша слабшає. А як тільки вони дозріють і будуть вольними цілком, влада наша кінчиться".
Але, мислячи так, мислили нерозумно, бо коли королі – батьки народів, то і народи, як діти, виходять, підростаючи, з-під їх різок та опіки.
А може, коли батьки добрі, то й діти їх, ставши дорослими і вольними цілковито, не зрікаються батьків своїх, навпаки, шанують старих і люблять ще більше.
Але королі хотіли бути як батьки-дикуни, що живуть у лісі і дітей своїх впрягають до возів, як худобу, і спродують купцям у неволю.
І мовили королі: "Пильнуймо, щоб народи наші завсігди були нерозумні, бо тоді не пізнають сили своєї; хай воюють вони між собою, бо тоді не поєднаються один з одним проти нас".
І гукнули вони до стану лицарського: "Пощо маєте ходити до Землі Святої: далеко до неї, бийтеся краще один з одним". А філософи доводили тут же, що то великий нерозум – воювати за віру.
Тоді королі, позрікавшись Христа, поробили нових богів-ідолів і поставили їх перед лицем народів, і казали кланятися їм і битися за них.
Так зробили королі ідола для французів і назвали його Честь, а був то ідол той самий, що за поганських часів узивався золотим тельцем.
І для іспанців зробив король ідола, якого найменував "Перевагою політичною" або "Політичним впливом", тобто Міццю і Владою, а був то ідол той самий, якого ассирійці почитували під найменням Ваала, а филистимці – під найменням Даґона, а римляни – під найменням Юпітера.
1224
І англійцям поставив король ідола, якого назвав "Пануванням на морі" і "Торгом", а був то ідол той самий, що давніше називався Мамоною.