– Знову те саме? То мене проганяли за те, що я людина, тепер – за те, що я вовк. Ходімо, Акело!
Жінка – то була Мессуа – побігла через вулицю до стада і крикнула:
– Сину мій, синку! Вони кажуть, що ти чаклун і вмієш, коли захочеш, обернутись на вовка! Я їм не вірю, та все ж тікай, бо вони тебе вб'ють. Балдео каже, що ти чаклун, та я знаю, що ти помстився за смерть мого Натху.
– Повернися, Мессуа! – кричали селяни. – Повернися, а то ми заб'ємо тебе камінням!
Мауглі засміявся коротко й люто, бо камінь поцілив йому в губи.
– Біжи до них, Мессуа. Це дурна вигадка, як ото розповідають увечері під шовковицею. Але я справді помстився за твого сина. Прощавай і біжи хутко, бо я зараз пущу на них стадо, а буйволи мчать швидше, ніж каміння. Я не чаклун, Мессуа! Прощавай!.. Ану, ще раз, Акело! – гукнув він. – жени їх до воріт!
Буйволи вже й самі рушили до селища. Акела міг не підганяти їх своїм виттям – вони ввірвалися у ворота, розкидавши натовп.
– Полічіть їх! – зневажливо крикнув Мауглі. – А то раптом я вкрав у вас буйвола! Я більше не пастиму вашої череди. Прощавайте, люди, і дякуйте Мессуа за те, що я не покликав своїх вовків, щоб вони поганяли вас по вулиці.
Він обернувся і подався геть разом зі старим вовком і дорогою, задивившись на зорі, почувся щасливим.
– Я більше не спатиму в закапелку, Акело. Зараз візьмемо шкуру Шер Хана – і гайнемо звідси. Ні, селянам ми нічого не зробимо, бо Мессуа була добра до мене.
Коли над луками зійшов місяць, перелякані селяни побачили, що Мауглі з двома вовками в супроводі та з клумаком на голові біжить до лісу риссю – як бігають вовки, швидше, ніж вогонь пожирає степ. Тоді вони закалатали у дзвони і засурмили в сурми ще гучніше. Мессуа плакала. Балдео брехав без сорому, розповідаючи про свою пригоду в джунглях, і врешті решт добрехався до того, що Акела нібито стояв на двох лапах і говорив по людському.
Місяць уже зайшов, коли Мауглі та обоє вовків підійшли до Скелі Ради і спинилися перед лігвом матері Вовчиці.
– Людська зграя прогнала мене, мати! – крикнув Мауглі. – Та я дотримав слова і повернувся зі шкурою Шер Хана.
Мати неквапно вийшла з печери зі своїми вовченятами, і її очі зблиснули, коли вона побачила шкуру.
– Того дня, коли він зазирнув у нашу печеру, полюючи на тебе, моє Жабеня, я сказала йому, що з мисливця він обернеться на здобич. Ти все зробив як належить.
– Ти вчинив добре, Малий Брате, – почувся чийсь оксамитовий голос у чагарнику. – Ми тут скучили за тобою. – І Багіра підбігла до Мауглі й потерлася об його босі ноги.
Вони разом піднялися на Скелю Ради, і на тому пласкому камені, де колись сидів Акела, Мауглі розпластав тигрячу шкуру, прибивши її чотирма бамбуковими кілками. Акела ліг на шкуру і, як то було колись, почав скликати вовків на Раду: "Погляньте сюди, гей, вовки!" – достоту як тієї ночі, коли Мауглі привели сюди вперше.
Відтоді як скинули Акелу, Зграя лишалася без ватажка, і вовки полювали самі по собі та гризлися між собою. Проте зараз вони, за давнім звичаєм, прийшли на поклик. Дехто з них кульгав, а інші ледь шкутильгали, поранені кулями; одні геть змиршавіли, бо їли усяку покидь, а багатьох уже й бракувало. Але всі, хто лишився живий, прийшли на Скелю Ради і побачили смугасту шкуру Шер Хана на камені та здоровенні пазурі, що метлялися на кінцях лап. А потім Мауглі заспівав пісню, в якій не було жодної рими, – ця пісня наче сама злітала з його вуст, і він кричав її на весь голос, стрибаючи на хрусткій шкірі, і відбивав ритм п'ятами, поки йому не забило подих, а Сірий Брат і Акела, тільки но він замовкав, починали вити.
– Роздивляйтесь як слід, гей, вовки! Хіба я не дотримав слова? – спитав Мауглі.
І вовки провили у відповідь: "Так!", а один, найжалюгідніший, додав:
– Будь нашим ватажком, Акело! Будь нашим ватажком, людський сину! Нам набридло жити без закону, і ми хочемо знову бути Вільним Народом.
– Ні, – промуркотіла Багіра, – так не годиться. Коли ви будете ситі, то знову розпаскудитесь. Ви недаремно зветеся Вільним Народом. Ви билися за волю і маєте її. От тепер і їжте її, вовки!
– Людська зграя і вовча зграя прогнали мене, – сказав Мауглі. – Відтепер я полюватиму сам.
– А ми будемо полювати з тобою, – сказали четверо вовченят.
І Мауглі подався у джунглі й відтоді полював разом з чотирма вовками.
Та він не завжди лишався сам один: через багато років він став дорослим і одружився. Але історія ця – для дорослих!
Пісня Мауглі, яку він співав на Скелі Ради, танцюючи на шкурі Шер Хана
Пісню про Мауглі співаю я, Мауглі. Нехай джунглі знають
про те, що я вчинив.
Шер Хан сказав: він уб'є, він уб'є надвечір Жабеня Мауглі!
І він їв, і він пив. Пий досхочу, Шер Хане, – коли ти питимеш
знову? Спи, і нехай тобі сниться здобич.
Я сам один у полі. Сірий Брате, прийди до мене, нас чекає
велика битва. Прийди, Вовк Одинак.
Приведи буйволів з синьою шкурою і злими очима. Жени їх
вперед і назад, куди я звелю. Шер Хане, ти спиш?
Вставай, прокинься! Я йду на тебе з буйволами.
Рама, цар буйволів, тупнув ногою. Води Вайнганги, куди пішов
Шер Хан?
Він не Сахі, щоб копати нору, не павич Мор, щоб літати
в небі, не кажан Манг, щоб висіти на гілці. Малий бамбук,
скажи, куди він пішов?
Оа! Він тут! Ао о о! Тут! Під ногами Рами лежить Кульгавий.
Вставай до бою! Ось м'ясо. Розбий голову буйволу.
Цить! Він заснув. Не розбудіть його, він такий сильний!
Злітаються шуліки, і чорні мурахи повзуть, щоб почути
новину. Великі збори на честь тигра!
Алала! Я не маю одягу, щоб укритись. Шуліки побачать,
що я голий. Мені соромно зустрічатися з цим народом.
Позич мені шкуру, Шер Хане. Дай мені цю веселу смугасту
шкуру, – за нею я прийшов на Скелю Ради.
Клянуся буйволом, що мене викупив! Я дав обітницю,
таку собі невелику обітницю. Бракує лише твоєї шкури,
щоб дотримати слова.
З ножем, із ножем людської зграї, з ножем мисливця я вклонюся
перед моїм дарунком.
Води Вайнганги, Шер Хан дав мені шкуру з великої ласки.
Тягни, Сірий Брате! Тягни, Акело! Важка шкура у Шер Хана.
Людська зграя розгнівалася. Вони кидали в мене камінням,
галасували, мов діти. На моїх губах кров. Ходімо, ходімо звідси!