Кілька днів по цій розмові з'явився княжич Роман, виснажений, блідий на лиці. Король Данило зрадів приїздом сина, але заразом спитав:
— Сину, що з тобою, та ти зовсім виснажений?!
— Тату, перебув я багато — відповів кня.жич Роман, ще недавно князь Австрії.
І розказав про те, як король Беля не прислав обіцяної помочі, як прийшлося залишити князювання.
— Мріялося високе, — зітхнув батько, — та, видно, не була Божа воля, щоб ти засів у Відні. Однак, не журися. Литовський князь Войшелк обіцяв дати тобі Новгородок на князювання.
Король Данило думав тепер про те, як позбутися татарського зверхництва. До союзу проти татар втягнув він і литовського князя Міндовга.
Саме серед цих приготувань прийшла вістка, що татарський воєвода Куремса йде походом на Данила й Василька.
Данило збирався до війни в Холмі, а Василько в Володимирі, а до Льва післали послів, щоб приїхав до них.
Серед приготувань короля Данила в Холмі сталося нещастя.
Це була вже пізня осінь, і було холодно. Одна баба напалила в печі, заткала піч і вийшла до сусідів. Вуглик із печі впав на долівку, і від нього зайнявся сушник, що був у куті, а від нього вся хата. Надворі був сильний вітер і розніс пожар по всьому городу. І все вигоріло. Згоріла велична церква св. Івана, що мала мідяний поміст. Пожар був такий сильний, що мідь стопилася і плила, як смола. Згоріла й церква св. Трійці. Полумя пожару було таке, що його заграву було видно далеко навколо аж до Львова. Люди думали, що це татари запалили город, і тікали в ліси.
А Куремса з ордою стояв коло Луцька. Та нічого не вдіяв і вернувся назад у степи. Як Куремса відійшов, забрався Данило до відбудови Холма. Церкви відбудував ще кращі, як були до пожару, і город укріпив ще сильніше.
Тимчасом хан відкликав Куремсу через те, що він нездарно вів війну, та дав на його місце Бурандая. Він прийшов з дуже великим військом.
А тут ніхто з західно-европейських володарів навіть і не обіцяв Данилові помочі.
Бурандай післав послів до Данила і переказав йому:
— Іду на Литву, коли ти в мирі з ханом, то йди зо мною.
Данило радився з братом Васильком і з сином Львом, що йому діяти.
Сказав князь Василько:
— Піду я, бо я з литовцями не маю миру. В Холмі під твоєю опікою лишаю жінку й сина.
І князь Василько, поїхав.
Два роки був спокій. Аж 1259 р. зажадав Бурандай, щоб Данило й Василько розкинули всі городи.
— Ви ханові союзники, — казав він хитро, — то навіщо вам городів? Проти хана не треба, а від ворогів оборонить вас хан.
І так мусіли розкинути укріплення городів: Істожка, Львова, Кремянця, Луцька, Володимира.
Тільки холмщани не дали розкинути свого города.
Під кінець 1262 р. король Данило післав до Володимира, до князя Василька, та до Львова, до князя Льва, і на Литву до другого сина Шварна листа, а в листі писав:
— Я запросив краківського князя Болеслава до Тернова на нараду, приїдьте й ви.
І зїхалися в Тернові король Данило з обома своїми синами: Львом і Шварном, князь Василько з сином Володимиром і краківський князь Болеслав.
Рано були всі князі на Службі Божій, потім подалися всі на замок. Тут король Данило гостив князів і їх дружини. В часі обіду король Данило сказав:
— Князі, брати й сини! Оце запросив я вас сюди, щоб ми разом нарадилися у важних справах. Важкі часи настали тепер для наших земель, для держав наших. Орди татар нависли чорними хмарами над нами.
Можна б їм опертися, коли б усі европейські волoдарі зрозуміли небезпеку й помогли нам у боротьбі проти лютого ворога. Св. Отець видав заклик до всіх володарів Европи, щоб помогли нам у боротьбі з татарами. Та ні один із европеиських володарів не послухав заклику. Зайняті своїми справами не чують небезпеки. А ми самі не можемо покищо опертися. Від століть опиралися ми азійським ордам печенігів, торків, половців і інших, але тоді ми були сильні. Держава князя Володимира Святого й Ярослава Мудрого була наймогутніша в Европі. І потім ще, хоч наша земля була, розбита на більше князівств, ми з успіхом боролися з половцями і перемогли їх і зброєю і культурою. Одначе проти, такої сили, як татарська, ми, обмежені до, галицьких і волинських земель, не можемо встоятись, надто великі сили Чінгісхана. А все ж таки мусимо опиратися. Я радію, що краківсркий князь зрозумів вагу, хвилини і на мої запросини прибув теж, щоб разом нарадитися, що нам діяти, щоб оборонитися перед татарською навалою. Дай, Боже, довести наші наради до доброго кінця!
Радили довго і вирішили завжди виступати разом.
Цей зїзд і це замирення було останнім ділом короля Данила. Із Тернова поїхав король Данило у свій улюблений Холм. Вже в Тернові почувався він нездоров, та ще не давався. Але вже в кілька днів по приїзді в Холм мусів лягати в постіль. Півтора року пролежав король, мучений важкою недугою, а у березні 1264 р. не стало його в живих.
Сумом покрився Холм, як почув, що не стало його основника й добродія. Плакали, ридали не тільки українці, але й чужинці, що їх чимало було в Холмі.
На похорон зїхалися: брат королів — князь Василько з сином Володимиром, зїхалися всі сини, прибули й задніпрянські князі, прибув і краківський князь Болеслав, прислав і король угорський свого палятина на похорон, і від чеського короля був ставник.
Похорон був величний. Було народу стільки, що в Холмі не могли приміститися і таборували на полях за Холмом у наметах.
І похоронили короля в церкві Пресвятої Богородиці в срібній домовині.
КНЯЗЬ ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ
По смерті короля Данила поділилися його сини батьковими землями. Князь Лев панував у Галичі, Дорогичині, Перемишлі й Мельнику; князь Шварно в Холмі, Белзі й Червені; князь Мстислав у Луцьку, Дубні та Стожку. Дядько їх — князь Василько, як і за життя короля Данила, так і тепер князював у Володимирі й Бересті. До князя Василька належали теж городи Любомль, Каменець на литовській границі, Кобринь, Рай, Кремянець і Всеволож.
Князь Василько в роді Романовичів зайняв тепер місце короля Данила, став головою всіх Романовичів.
Князь Лев по батьковій смерті перейшов був жити зі Львова до Галича. Та не сподобалося йому тут.
Він говорив до дворецького:
— Не любо мені жити в Галичі. Мій батько радніше жив у Холмі, як у Галичі, так і мені миліший Львів, як Галич.