Князь-переможець

Сторінка 2 з 2

Лотоцький Антін

А посли оповідали:

— Були ми в різних державах, аж прийшли до Греції, а там повели нас, де служать своєму Богу. І ми не знали, чи ми були на небі чи на землі. Бо нема на землі краси такої. Цього всього ми не зуміємо оповісти. Тільки те знаємо, що там Бог перебуває з людьми, і їх богослужба найкраща з усіх. Ми не можемо забути тієї краси, бо всяка людина, коли покушає солодкого, потім не приймає гіркого — так воно і з нами.

Посли скінчили, а князь Володимир:

— Ну, що ж ви на це, бояри й дружино та старці?

І каже хтось із дружинників:

— Воно правда, що грецьке богослуження дуже гарне. Ось тут їх церква маленька, а мило там послухати їх.

А бояри сказали:

— Коли б грецька віра була лиха, то твоя мудра бабуня Ольга не прийняла б її.

А князь Володимир знову:

— То яку ж віру приймемо?

А бояри йому:

— Яку тобі любо!

І став князь Володимир думати над тим, як йому звернутися до царів, що він хоче прийняти їхню віру. Бо ж прийняти віру з Греції він уже вирішив! Знав її вже з оповідань бабуні, княгині Ольги, що малих унуків учила вже правд християнської віри.

І радиться князь дорадників своїх найближчих:

— Як би то так зробити, щоб не виглядало це, що ми піддаємоея під зверхність грецьких царів.

А воєвода Добриня каже:

— Треба піти походом на Грецію і, як переможці, прийняти їхню віру.

Тут вмішалася мати князя Володимира, Малуша.

— Я чула сину, що в грецьких царів є сестра дуже гарна. Засватай її! Поріднитися з грецькими царями добре буде, цим зросте значення й слава твоєї держави.

— Справді добра рада — каже воєвода Добриня.

— Ба, а як царі відмовлять мені, або й царівна не схоче? Тільки сорому наїмся!

Тут знову Добриня:

— Коли засватаєш царівну, як переможець, то не зважаться ні царі, ні царівна відмовити тобі.

І вирішив князь Володимир підготовляти похід на Грецію. Через рік було все готове до походу.

І пішов князь походом на грецьке місто Корсунь. Корсуняни замкнулися в городі й боронилися завзято. Володимир обступив город військом і шереширами й пороками*. Важко приходилось корсунянам відбиватися. Володимир бачив це й післав до корсунян вістуна, щоб сказав їм: "Здайтеся, а пощаджу вас усіх і город ваш. Коли ж не здастеся, то я, хоч би й три роки довелося стояти, стоятиму!"

Та не послухали цього корсуняни. І дав наказ Володимир своїм людям сипати насип до города. Та вони сипали, а корсуняни підкопали городський мур і крали сипану землю. Володимирові дружинники сипали, а вони забирали її потайки і носили в город, та сипали по середині города.

Та був у Корсуні купець українець, звався Настас. Він пустив у Володимирів табір стрілу й написав на стрілі таке:

— Колодязі, які є за тобою від сходу, що з них вода йде рурами до Корсуня, перекопай і спини воду!

Зрадів Володимир і зараз велів копати поперек рур, і не пустив води у город.

Ой, важко, дуже важко прийшлося тепер корсунянам, бо іншої води вони в городі не мали. Брак води, спрага так дошкулила їм, що не видержали довше й піддалися. Увійшов Володимир у город із військом і післав до грецьких царів гінця.

Переказав царям:

— Це город ваш славний узяв я! Чув я, що ви маєте сестру, ще дівчину. Коли не віддасте її за мене, то зроблю з вашим стольним городом те саме, що зробив із цим.

Гей, зажурилися й засумували обидва царі, як почули таке. Знають вони, що син хороброго Святослава додержить слова. Та як віддавати сестру їм, християнським царям, за поганина? І переказали в відповідь:

— Не годиться християнкам одружуватися з поганами. Коли охристишся, то царство небесне осягнеш і з нами будеш одновірник. Коли ж цього не схочеш зробити, не зможемо віддати за тебе нашої сестри.

Коли Володимир це почув, сказав царським післанцям:

— Скажіть царям так: що я охрищуся, бо вже пізнав вашу віру та сподобалася мені й ваша віра й богослуження.

Коли царі таке почули, мусіли згодитися, бо ж дали слово.

Та царівна Ганна довго не хотіла й слухати про це.

— Не хочу — казала — йти в цей город Київ. Там нема ні освіти, ні величі такої, як у нас. На те цар Василь:

— Сестро, Володимир, могутній князь, володар великих просторів. Коли відмовиш йому, матимемо грізного ворога, що вже загрозив здобуттям Царгороду, а коли згодишся, зискаемо сильного союзника.

— А найважніше, що через це з'єднаемо такі величезні простори для Христа — додав митрополит.

І як стали вмовляти сестру, вона вкінці згодилася. Тоді царі переказали Володимирові:

— Охристися, а тоді пішлемо нашу сестру до тебе. На це відповів Володимир:

— Нехай царі прийдуть із сестрою і охристять мене!

Не було що царям діяти, виправили царівну з численним почетом, з достойниками та священством та повели її в город, у тереми.

Сам єпископ корсунський і царівнині священики навчали князя Володимира християнської віри і охристили його. При хрищенні одержав Володимир імения Василя.

Потім відбулося величне вінчання князя Володимира з царівною Ганною.