Дехто може сказати: яке із плюща дерево, коли це ліана, що сама дереться на інші дерева або стелеться по землі?
Еге ж, ліана. Та ця ліана росте дуже довго, і через кілька сотень років перетворюється у справжнє дерево. Окремі дерева-плющі, які ростуть зараз у Німецькій Демократичній Республіці, мають понад метр у діаметрі. Їх гілля так розметнулося довкола, що покриває площу близько 850 квадратних метрів. Вчені підрахували, що цим дідусям-велетням уже майже по тисячі років.
Можна гадати, про колись подібні велетні росли цілими гаями. Отже, було з чого брати деревину для вогнедобувних приладів.
Чим пильніше придивлялися люди до плюща, тим більше дивувалися. З’ясувалося, що для цієї рослини зовсім не страшний град. Навіть коли усе зело довкола було посічене і побите безжальними горошинами граду, плющ спокійнісінько погойдував своїм цупким листям, на якому грізна стихія не лишила навіть сліду свого. А пре помітили, що плюща, не вражає блискавка. І почали садити рослину біля житла, сподіваючись, що вона захистить від блискавки і його. Пізніше церковники стали освячувати гілочки плюща на вербній неділі і радили схороняти в хаті, клуні, хліві. Гілочки нібито мали оберігати будівлі від блискавки, пожежі і всякої іншої напасті.
А потім з’ясувалося, що граду не бояться й інші рослини, які мають шкірясте вічнозелене листя, а блискавка дуже нечасто вдаряє в липу й глід. Та на той час у народі уже міцно прижилися легенди про винятковість у цьому плюща.
Чого тільки не приписували плющеві: і що він має магічні властивості, і що здатний лікувати десятки хвороб! У це щиро вірили не тільки забобонні пастухи та хлібороби, а й високоосвічені, як на свій час, люди. Так Бенедикт Крісп, який жив наприкінці VII — на початку VIII століть і був одним з найбільших ерудитів своєї доби, у широко відомій дидактичній поемі "Медичні замітки" на повному серйозі писав:
Трапиться так, в голові щось стугонить безупинно
І, полонивши її, біль завдає їй нестерпний,
Зразу ж вінком із плюща постарайся її обв’язати.
При всій шані до плюща, зараз цього, звичайно, ніхто б не написав. Зате писали і далі пишуть інше. Ось хоча б таке:
"Трапляється, що одне дерево знищує інше, віднімаючи в нього поживу і заважаючи йому жити… Погане сусідство з плющем…"
"Де той плющ поведеться в лісах, там псує дерева, обвиваючи їх".
"Плющ, якому природа присудила повзати по землі, непомітно всмоктувався в пори дерева, хитро снувався тоненькими жилками по стовбуру до самого верховіття, день у день висмоктував соки, поки вп’явся мацаками в коріння. А тоді запишався, забуяв, розпустивши листя по чужих гілках. Та не сідають на нього ні бджоли, ні метелики, ба навіть сарана не їсть його. Цупкий і ядучий. Він зеленіє, поки струхлявіє коріння старого дерева, роз’їдене плющем, доки воно звалиться і вкриє паразита своєю порохнею…"
Перше сказане Теофрастом за триста років до нашої ери, друге — ботаніком К. Клюком двісті років тому, а третє писане в наші дні відомим письменником.
Проте наукою доведено, що плющ — ніякий не паразит і не висмоктує соку з інших дерев. Як і кожна чесна рослина, він добуває собі поживу з землі самостійно. А що повітряні корінці його чіпляються до дерева, то це молодий плющ шукає собі опору, щоб піднятися вище. Тільки й того, що з відмерлої кори цього дерева він іноді може брати своїми корінцями розчинні солі.
Що ж до метеликів, то вони охоче відвідують плющ, як і інші рослини, а бджоли з його цвіту носять смачний густий мед. То вже письменник перебрав, гудячи рослину.
Дехто помилково плутає нашого плюща звичайного з так званим "отруйним плющем" — сумахом отруйним, який зустрічається в багатьох ботанічних садах. Сумах і справді дещо схожий на плющ, так само повзає по землі чи дереться вгору по стовбурах дерев, присмоктуючись до їх кори придатковими корінцями. Тільки листя в нього трійчасте і під осінь набуває оранжевого кольору.
Молочний сік, що міститься в сумаху, вкрай отруйний. Навіть кілька його крапель, випадково капнуті на шкіру людини і не змиті одразу, викликають не тільки місцеве подразнення, а й загальне захворювання організму. Отже, панібратське поводження з цією рослиною просто недопустиме, бо призводить до трагічних наслідків. Стверджують, що навіть близьке перебування біля такого отруйника може спричинитися до висипки на тілі і підвищення температури.
Проте "отруйний плющ" із нашим плющем нічого спільного не має. Він родом із Північної Америки, а до нас був завезений лише в минулому столітті як дивинка для окраси магнатських садів. І хоч приживається він у нас порівняно непогано, проте через свій вовчий характер широкого розповсюдження так і не набув — мало бажаючих поратися з ним. Бо серед майже сотні рослин, здатних викликати в людини болюче подразнення шкіри, "отруйний плющ" стоїть на першому місці. Тож із цим заморським зайдою дійсно сусідство для людини — вкрай небажане.
Чи не найбільша незвичайність нашого плюща звичайного — його цвітіння і плодоношення. Адже він розпускає зонтики своїх зеленавих квіточок восени, коли всі інші рослини уже викохали плоди. А чорненькі ягоди "гарячого дерева" достигають… рано навесні. Зимовий холод не тільки їх не лякає, а навіть сприяє дозріванню.
Кажуть, колись богиня квітів Флора йшла по землі і наділяла долею кожну рослину. Усе зело наввипередки тягнулося до своєї повелительки і випросило для цвітіння — весну, а для плодоношення — осінь. А плющ тоді жив на дні глибокої ущелини. Отож поки вибрався звідти, то й запізнився на побачення з Флорою. Тому в нього з квітами та ягодами не так, як в інших рослин.
Сувора краса й оригінальність плюща людині до вподоби. Приручений, він по всіх усюдах укутує затишні альтанки, зірчасто мережить численні арки, зеленою лагідністю снується по підвіконнях. Спокій і тиху задуму дарують зустрічі з цією рослиною.
Людина від плюща має й інші вигоди: із його соку вона виготовляє високоякісний лак, листям підгодовує овець, коли в них є маленькі ягнята, а з гірких плющевих ягід одержує ліки…
І все ж якусь невідому нам властивість плющ і досі тримає в таємниці. Бо чого ж тоді птаство таке охоче до плющевих ягід? Бо чого ж тоді олень, щоб вижити після отруйного укусу фаланги, чимдуж поспішає поїсти плющевого листя?