І це використовування натури лише як приводу, як поштовху для дальших експериментів художників почувається трохи не в усіх видах і жанрах образотворчого мистецтва. Почувається це і в роботах Б. Урбана — художника великого діапазону, що охоплює пейзаж, портрет і навіть картину (правда, в останніх його портретах накреслюється вже певний потяг до реалізму), і у талановитого Ніколая Родіонова, який іде шляхом, коли можна так сказати, експресіоністичного примітивізму, і в дуже цікавого художника Карела Сволінського. Виставка його робіт "Танок" вражає справді віртуозною технікою акварелі і блискучою передачею руху. Динамічні пружні лінії, насичений, сміливо взятий колір, складні ракурси і повороти. Художник чудово схоплює і передає на папері красу руху в усіх його відмінах, пластику, суть танцю. Але інших завдань у художника нема — вони його не цікавлять.
Взагалі обмеженість завдань, які ставлять перед собою художники, — лише рух, або лише настрій, або лише композиція, — характерна для більшості чеських митців, і, треба віддати їм належне, справляються вони з цим завданням часто блискуче.
Але картин, цікавих задумом, насичених змістом картин, що показують життя країни, її історію, побут, події, — ви в Празі тепер не знайдете. В кращому разі побачити окремі влучні малюнки (наприклад, графічні роботи Седлячека) чи здебільшого експресіоністичні, напівабстрактні сцени тяжких днів німецької окупації, але більше усього — квітів, фруктів, портретів невідомих, виконаних в яскравій "французькій" манері.
Чехословацьке довоєнне мистецтво було під певним впливом "французів". Захопившись питаннями чистої форми, воно втратило зв'язок з великими реалістичними традиціями, з засновниками чеського національного мистецтва Манесом і Алешом, втратило зв'язок з народним мистецтвом, з дійсністю і обернулося на камерне, замкнене, формально вишукане мистецтво для небагатьох.
І все ж перелом, потяг до чогось нового, свіжого, почувається. Яскравий доказ — виставка "Революційна Прага". І не тільки це. Першою у визвольній Празі була виставка робіт Кукриніксів, що мала великий успіх.
— Нічого подібного за гостротою думки і викінченістю форми ми досі не бачили в карикатурі — одноголосно кажуть художники і додають: — От добре було б, якби не тільки радянські карикатуристи, а й живописці, графіки, скульптори виставили свої роботи у нас, а ми б свої повезли до Києва, до Москви.
Цей потяг до Москви, Києва, всього радянського, російського, українського, до великого мистецтва, що має им'я — реалізм, дуже симптоматичний. Цей потяг і інтерес безперечно виллються в конкретні форми творчого контакту — в обмін публікаціями, в організацію виставок. Перший крок, до речі, вже зроблено. Одна з найбільших художніх спілок Праги "Єднота витварних умельцю Пуркинє" недавно подарувала Спілці радянських художників України альбом офортів Карела Габріеля "Інтимна Прага" і збірку фоторепродукцій останніх робіт митців, об'єднуваних спілкою. Будемо сподіватися, що інші спілки теж ознайомлять українських художників з своїми роботами.
До речі про спілки. Єдиної, як у нас, творчої спілки, що об'єднувала б всіх художників, у Чехословаччині немає. Є окремі товариства художників однакового приблизно напряму, по п'ятдесят—сто осіб. Основна мета їх — організація періодичних виставок своїх учасників.
Всього таких товариств у країні — вісімнадцять. Найвидатніші з них у Празі — імені Манеса, імені Пуркинє, імені Алеша, імені Голлара (графіки), імені Марольда, "Бесіда", "Об'єднання художників". Такі ж товариства є і в провінції — в Брно, Оломоуце, Моравській Остраві, Чеських Будейовицах, Ліберце, Пардубіце, Плзні і Братиславі. Спеціальна спілка об'єднує жінок-художниць. Більшість цих спілок до війни мала свою спеціальну періодичну літературу, випуск якої в найближчому майбутньому відновлюється.
Художня Прага живе зараз повним цікавим життям. Свіже мистецтво, що спирається на життя, пустило вже свої паростки. І ми знаємо, що воно зрозуміле всім, а не тільки обраним, зміцніє, розів'ється й буде гідне народу, що пролив свою кров за свободу і незалежність своєї батьківщини.