– Можливо, ті п'ять тисяч були при ній, коли її вбили, га?
– І таким чином, маємо ще й пограбування, – Гілд примружив сірі водянисті очі, – він убив її, вимагаючи власні гроші.
– Або ж, – висловив я припущення, – хтось інший убив її з невідомої нам причини, знайшов гроші й залюбки їх привласнив.
– Можливо, – погодився він. – Таке трапляється. А бувають випадки, коли той, хто першим знаходить труп, встигає щось прихопиш, перш ніж зняти тривогу. – Він підняв широку долоню – Звичайно, місіс Йоргенсен… Така пані, як вона… Сподіваюсь, ви не подумали, що я…
– Окрім того, – докинув я, – вона ж була не одна, правда?
– Якийсь час – одна. Телефон у помешканні виявився пошкоджений, тож ліфтер повіз управляючого донизу, щоб той подзвонив у поліцію зі свого кабінету. Але зрозумійте мене вірно: я й гадки не маю, що місіс Йоргенсен повелась якось не так. Така поважна пані не могла…
– А що сталося з телефоном? – урвав я.
У двері подзвонили.
– Я ще не дійшов якогось висновку, – промовив Гілд. – Телефон…
Він замовк, чекаючи, доки офіціант, який прийшов, накриє на стіл.
– Щодо телефону, – продовжив Гілд, коли ми вже сиділи за столом, – повторюю: я ще не дійшов якогось певного висновку. Куля влучила точнісінько в трубку.
– Випадково чи?..
– Я б теж хотів це знати. Така сама куля, як і ті чотири, що їх знайшли в тілі вбитої, але невідомо, чи це був промах, чи зроблено умисно. Надто вже шумний спосіб вивести телефон з ладу.
– Тому постає зрозуміле запитання, – докинув я, – невже ніхто не чув пострілів? Тридцять другий калібр, звичайно, не дробовик, але однаково мали почути.
– Безперечно, – обриджено погодився Гілд. – Зараз вишукалось безліч таких, хто стверджує, нібито чув стрілянину, хоча тоді не знайшли жодного свідка. Нині ж вони ніяк не дійдуть згоди, що насправді чули.
– Таке завжди трапляється, – поспівчував я.
– Цьому мене не вчити. – Він енергійно узявся до їжі. – То про що це я? Ах, так, про Уайнента. Перш ніж поїхати, він віддав свою квартиру, а речі перетягнув до сховища. Ми переглянули ті речі, однак не знайшли нічого такого, що вказувало б, куди він повіявся або принаймні над чим працював, – це теж могло нам допомогти. Невдача чекала і в його лабораторії на Першій авеню. Приміщення було замкнене, відколи він поїхав, лише секретарка зазирала туди раз чи двічі на тиждень, щоб навести лад і забрати пошту. Та і в пошті, яка назбиралася після загибелі секретарки, не було нічого цікавого. Так само, як і в квартирі небіжчиці. – Він посміхнувся до Нори: – Гадаю, вам все це страшенно нудно, місіс Чарлз?
– Нудно? – здивувалась вона. – Та я аж тремчу з цікавості.
– Жінкам більше подобаються пристрасті, – кахикнув він, – романтика. Так чи так, ніщо не вказувало на його місцезнаходження, доки він подзвонив у п'ятницю Маколею, щоб домовитись про зустріч о другій годині у вестибюлі готелю "Пласа". Маколея не було, тож він залишив йому записку.
– Маколей був у нас, – повідомив я, – на ленчі.
– Він сказав мені. Гаразд. Маколей прийшов до "Пласи" лише близько третьої і не знайшов там Уайнента. Не було його прізвища і в книзі адміністратора. Маколей змалював його зовнішність – з бородою і без бороди, – одначе ніхто не пригадав, що такого бачив. Адвокат подзвонив до своєї контори, проте Уайнент більше не озивався. Джулія Вулф, якій Маколей зателефонував після цього, сказала, мовляв, і гадки не має, що Уайнент у місті, хоч, на думку адвоката, це була брехня, бо напередодні він сам дав їй п'ять тисяч доларів, знаючи, що Уайнент за ними прийде. А проте він нічого їй не сказав, поклав трубку і зайнявся своїми справами.
– Якими справами? – поцікавився я.
Гілд застиг із куснем булки в роті.
– Думаю, це неважко буде з'ясувати. Я дізнаюсь. Оскільки на нього не падала підозра, ми це обминули, проте зовсім не важко з'ясувати, яке в кожного алібі.
Я заперечливо похитав головою, відчувши запитання, що він його не наважився задати.
– Я ні в чому його не підозрюю, окрім хіба того, що він адвокат Уайнента і знає більше, ніж каже.
– Напевно. Я розумію. Але, гадаю, саме для цього 1 наймають адвокатів. Тепер щодо дівчини: Джулія Вулф – швидше за все було її несправжнє ім'я. Остаточно ми це ще не з'ясували, але з упевненістю можна сказати, що вона була зовсім не тією людиною, на яку Уайненту варто було покладатися в цій справі – тобто знаючи її минуле.
– Вона мала судимість?
Гілд кивнув:
– Це доволі заплутана історія. Зо два роки до того, як поступити секретаркою до Уайнента, дівчина сіла на шість місяців у в'язницю в Клівленді по звинуваченню у шантажі. Під ім'ям Роди Стюарт вона спокушала чоловіків, а потім погрожувала жертві розкриттям зв'язку.
– Гадаєте, Уайнент знав про це?
– Уявлення не маю. Не думаю, щоб він довірився їй, якби знав, але стверджувати напевне нічого не можна. Кажуть, він втратив голову від неї, а ви ж бо знаєте, якими дурними стають тоді чоловіки. А вона наставляла йому роги з тим Шепом Мореллі та його приятелями.
– Ви справді маєте щось проти Мореллі? – поцікавився я.
– Це не пов'язане з убивством, – похмуро пояснив він, – ми розшукували його за інше. – Гілд насупив руді брови – Хотілося б знати, що його змусило прийти до вас. Звичайно, ці "голочники" на все здатні, а проте цікаво.
– Я розповів усе, що знаю.
– В мене нема сумнівів, – запевнив він. Потім обернувся до Нори: – Сподіваюсь, ви не подумали, що ми надто брутальні з Мореллі? Бачте, ви б мусили…
Нора усміхнулась, сказала, мовляв, усе чудово розуміє, і налила Гілду кави.
– Дякую, ласкава папі.
– А що значить "голочпик"? – спитала вона.
– Наркоман.
Вона глипнула на мене.
– Невже Мореллі був?.. – Геть одурілий.
– Чому ж ти мені не сказав про це? – обурилась вона. – Я все проґавила! – Вона вийшла з-за столу і рушила до спальні, де задзвонив телефон.
– Чи збираєтесь ви притягти його до суду за напад? – запитав Гілд.
– Ні, якщо ви не вимагатимете.
Він похитав головою і байдуже відказав, ховаючи в очах цікавість:
– Гадаю, у нас і так вистачить звинувачень проти нього.
– Ви не доказали про дівчину.
– Ах, так, – погодився він. – Ми встановили, що вона досить часто не ночувала вдома – по дві-три ночі. Можливо, саме тоді вона стрічалася з Уайнентом. Не знаю. Принаймні у версії Мореллі, що він з нею не бачився вже близько трьох місяців, ми не знайшли невідповідностей. Що ви про це думаєте?