Це, однак, не пояснювало, що Луї Туре робив у глухому завулкові. Мегре звернувся з цим запитанням до Сантоні, оскільки той довго працював у моральній поліції.
— Ніколи його не бачив.
Тоді Мегре наважився: ~
— Працюйте далі, панове. Коли скінчите, привезіть його до Інституту судової медицини. А ми,— звернувся до Сантоні,— відвідаємо сім'ю, якщо він її має.
Вони кружляли хвилин із десять, поки вичитали на блакитній табличці назву потрібної вулиці. Будинок спочатку минули, бо номер 37 був одразу за номером 21. Світилося тільки на першому поверсі. То була кухня. За фіранкою вгледіли метушливу, доволі огрядну жінку.
— Значить, до роботи! — зітхнув Мегре, насилу вилазячи з маленького автомобіля.
Він вибив люльку об закаблук. Коли йшов тротуаром, фіранка відхилилася і жіноче лице притулилося до шибки. Не кожного дня навпроти її дому зипиняється машина. Мегре піднявся трьома східцями ганку. Двері були зі смолистої сосни, лаковані, з залізним окуттям і двома маленькими квадратовими шибками темно-синього кольору. Мегре шукав дзвінка. Поки його знайшов, хтось запитав по той бік дверей:
— Хто там?
— Тут живе пані Туре?
— Так, тут.
— Я хотів би з пані поговорити.
Жінка не поспішала відчиняти.
— Поліція,— докинув півголосом Мегре.
Тоді вона наважилася спустити ланцюжок і відсунути засув. Крізь шпарку, що дозволяла бачити частину її обличчя, пильно оглянула двох чоловіків на порозі.
— Чого пани хочуть?
— Треба з пані поговорити.
— А звідки мені знати, що ви з поліції?
Мегре випадково мав свою відзнаку в кишені. Найчастіше він залишав її вдома. Всунув її у світлову смугу.
— Гаразд. Сподіваюся, що вона правдива.
Жінка впустила гостей. Коридор був вузький, пофарбований набіло, лиштви і двері — лаковані. Двері на кухню були прочинені, але вона, запаливши світло, ввела чоловіків до сусіднього покою.
Майже одного віку з чоловіком, вона була од нього кремезніша, хоч і не здавалася опасистою, а швидше міцно збудованою, при тугому тілі. Сіра сукня і фартух, який вона машинально обсмикувала, не додавали їй принади.
Кімната, в яку вони ввійшли, мала правити за вітальню, а насправді була їдальнею на сільський лад, де всі речі стояли на точно визначених 'Місцях, як на вітрині крамниці чи в меблевому магазині. Жінка не запрошувала сідати, а дивилася на їхні ноги, сповнена остраху, чи не забруднять лінолеум.
— Я слухаю.
— Чоловіка пані звати Луї Туре?
З насупленими бровами, намагаючись відгадати мету їхніх відвідин, вона кивнула головою.
— Він працює в Парижі?
— Заступником директора фірми "Каплан і Занен" на вулиці Бонді.
— А працював коли-небудь комірником?
— Був колись.
— Давно?
— Кілька років тому. Але вже тоді він, власне, керував цілою фірмою.
— Може, пані має якусь його фотографію?
— Що вам до інеї?
— Хотів би переконатися...
— Переконатися? В чому?
І під впливом підозри, що дедалі зростала, вона спитала:
— Що з Луї сталося? х
Жінка мимоволі глянула на годинник на кухні і, мабуть, обмірковувала, де повинен бути чоловік о цій порі.
— Передусім я хотів би впевнитися, чи йдеться про нього.
— На буфеті,— сказала вона.
Там стояло п'ять чи шість фотографій в металевих рамках, серед них — знімок молодої дівчини і чоловіка, зарізаного в провулку. Він виглядав молодшим, вбраний був у чорний одяг,
— Ваш чоловік має ворогів?
— А чого йому мати?
Вона вийшла на хвилинку вимкнути газ, бо щось закипіло на плитці.
— О котрій він повертається з роботи?
— Він завжди сідає на поїзд о в і сімнадцятій годині двадцять дві хвилини на Ліонському —вокзалі. Наша дочка їде наступним поїздом, оскільки кінчає роботу трохи пізніше. Має відповідальну посаду і...
— Ми попросимо пані поїхати з інами до Парижа.
— Луї помер?
Погляд у неї був проникливий, як у жінки, котра не терпить брехні.
— Скажіть мені правду.
— Його вбито сьогодні по обіді.
— Де?
— У глухому завулку коло бульвару Сен-Мартен.
— Що він там робив?
— Не знаю.
— О котрій годині?
— Десь о пів на п'яту, як можна здогадатись.
— О пів на п'яту він ще працює у фірмі "Каплан". Чи пан з ним говорив?
— Не мали часу. Зрештою, ми не знали, де він працює.
— Хто його вбив?
— Це, власне, ми й хочемо встановити.
— Він був сам?
Мегре урвався терпець.
— Може, було б краще одягнутися і поїхати з нами?
— Що ви з ним зробили?
— Зараз його перевезено до Інституту судової медицини.
— Це трупарня?
Що їй на те відповісти?
— А як я попереджу дочку?
— Ви можете залишити їй записку.
Жінка задумалася.
— Ні. Я зайду до своєї сестри і віддам їй ключа. Вона прийде сюди і зачекає на Моніку. А з нею вам треба побачитися?
— Ми в цьому дуже зацікавлені.
— Де їй нас шукати?
— У моєму кабінеті на Ке дез'Орфевр. Так буде зручніше. Скільки їй років?
— Двадцять два.
— Може, ви знаєте її телефон?
— Ні, телефону я не маю. Крім того, вона вже пішла з контори і зараз у дорозі на вокзал. Прошу зачекати.
Почувши жіночу ходу нагорі, обоє мужчин переглянулися. Були певні, що вона міняє сукню, вдягається в чорне і, мабуть, причісує волосся. Коли жінка повернулася, вони знову ззирнулися між собою: не помилилися. Вона вже була в жалобі і пахла одеколоном.
— Треба погасити світло і вимкнути лічильник. Панове можуть зачекати на мене надворі.
Сідаючи до. автомобільчика, вона завагалася, наче побоюючись не знайти в ньому доволі для себе місця. Хтось із сусіднього будинку стежив за ними.
— Моя сестра мешкає за дві вулиці звідціля. Водій нехай зверне праворуч, а потім ліворуч.
Можна було подумати, що то будинки-близнята, такі вони були схожі між собою. Відрізнялися тільки кольором шибок над вхідними дверима: тут були морелеві.
— Зараз повернусь.
її не було близько чверті години. Повернулася в парі з жінкою, навдивовижу до неї подібною і також одягнутою в жалобу.
— Моя сестра поїде з нами. Я подумала собі, що ми могли б потіснитися. Шуряк піде до мене і зачекає дочку. У нього вихідний день. Він ревізор на залізниці.
Мегре сів коло водія. Обидві жінки вмостилися позаду, залишивши трохи місця для інспектора Сантоні. Інколи чутно було, як вони стиха перемовлялися.
Коли прибули до Інституту коло мосту Аустерліц, тіло Луї Туре, як наказав Мегре, лежало в одязі на плиті. Мегре відсло* нив небіжчикові лице, приглядаючись до обох жінок, яких бачив уперше одну біля одної на світлі. В пітьмі вулиці він прийняв їх за близнят. Зараз було видно, що сестра пані Туре молодша на три або й чотири роки і її постать гнучка, але, мабуть, ненадовго.