Наступного дня Чаклун відремонтував за допомогою магії корму "Досвітнього Мандрівника" і наповнив корабель корисними дарами. Всі попрощалися як близькі друзі та нарешті за дві години пополудні відпливли. А навколо корабля веслували Даффероноги, супроводжуючи його аж до кінця затоки і співаючи нарнійцям славу, допоки "Досвітній мандрівник" не опинився поза межами досяжності їхніх голосів.
Розділ дванадцятий
ОСТРІВ ТЕМРЯВИ
Після цієї пригоди блукальці дванадцять днів пливли у південно-східному напрямку, несені лагідним вітром. Небо зазвичай було чистим, повітря — теплим і мандрівникам на очі не траплялися ні птахи, ні риба — лише якось, далеко по правому борту, вони помітили фонтани китів. Увесь цей час Люсі та Рипічип частенько грали у шахи. На тринадцятий день ліворуч по борту Едмунд, що стояв у спостережному кошику на щоглі, побачив ніби велику темну гору, що стриміла з моря.
Вони змінили курс і на веслах — оскільки вітер їм не сприяв — рушили у бік суходолу. Сутеніло, а вони ще не наблизились до берега, і веслувати довелося всю ніч. Наступного ранку стояла ясна погода, без натяку на вітер. Темне громаддя лежало попереду, набагато ближче, величезне — але все ще нечітке, тож багато хто стверджував, що пливти їм іще довго, а інші казали, що навколо запав туман.
Приблизно о дев'ятій того ранку громаддя так наблизилось, що мандрівники побачили — ніяка це не земля і навіть не туман у звичному розумінні. То була Темрява. Це складно описати, та ви зрозумієте, як вона виглядала, якщо уявите, ніби зазираєте у залізничний тунель — такий довгий або такий покручений, що світла в кінці нього не видно. Ось на що скидавсь той морок. На кілька ближніх футів тунелю у денному світлі ще можна побачити рейки, шпали та жорству, тоді настає момент, коли їх вдається розгледіти в сутінках, а тоді — раптово, хоча й без чіткої межі переходу — все розчиняється у суцільній однорідній темряві. Так само й тут. Бо на кілька футів перед веслами мандрівники могли бачити мерехтіння ясної зеленаво-синьої води. Далі вода блякла й сіріла, мов у присмерку. А далі — густий морок, наче серед глупої ночі, без місяця та зірок.
Каспіян наказав боцманові не пливти вперед — і всі, окрім веслярів, кинулися на ніс корабля і почали вдивлятися в темряву. Та нічого не могли побачити. Позаду них мерехтіло на сонці море, попереду простерлася Темрява.
— Ми попливемо туди? — вагаючись, запитав Каспіян.
— Я радив би не робити цього, — мовив Дриніян.
— Капітан має рацію, — погодилось кілька моряків.
— Я майже впевнений, що має, — сказав Едмунд.
Люсі та Юстас не сказали нічого, та полегшено зітхнули, почувши, що корабель повертатиме. Та раптом тишу порушив дзвінкий голосок Рипічипа.
— Чому ні? — запитав він. — Хтось мені пояснить, чому ні?
Пояснювати ніхто не прагнув, тож Рипічип продовжив:
— Якби я звертався до селян або рабів, — мовив він, — я припустив би, що пропозиція повернутись стала наслідком боягузства. Однак, сподіваюсь, нічого подібного не буде сказано в Нарнії, у товаристві таких достойних осіб королівської крові у розквіті літ, які підтиснули хвости, оскільки бояться темряви.
— Але що за користь від блукань у темряві? — запитав Дриніян.
— Користь? — перепитав Рипічип. — Користь, капітане? Якщо, кажучи про користь, ви маєте на увазі напхати наші шлунки чи гаманці — то, визнаю, користі тут немає. Наскільки мені відомо, ми вирушили в подорож не для пошуку корисних речей, а щоб пережити пригоди та здобути честь. І ось — найкраща пригода, про яку мені доводилось чути, і якщо ми повернемо назад, ніщо не зможе відмити нашої честі.
Кілька моряків пошепки промимрили щось на кшталт:
— До дідька ту честь…
А Каспіян мовив:
— Хай тобі грець, Рипічипе. Я вже шкодую, що ми не залишили тебе вдома. Гаразд! Якщо ти так на це дивишся, гадаю, нам слід пливти вперед. Хіба що Люсі проти?
Люсі відчувала, що її не надто тішить перспектива пливти вперед, та вголос сказала:
— Я за.
— Ви хоча б накажете запалити вогні, Ваша Величносте? — запитав Дриніян.
— Безперечно, — відповів Каспіян. — Простежте за цим, капітане.
Запалили три ліхтарі: на носі, кормі та вершечку щогли, до того ж, Дриніян потурбувався про два смолоскипи в центрі палуби. У сонячному світлі вони виглядали бліденько та жалюгідно. Тоді всім чоловікам — окрім тих, кого залишили веслувати, — дали розпорядження у повному озброєнні вийти на палубу і зайняти бойові позиції, оголивши мечі. Люсі та двоє лучників скерували свої напнуті на тетявах луків стріли на люльку — тобто спостережний кошик на вершечку щогли. Райнельф стояв на носі корабля, тримаючи напоготові линву для вимірювання глибини. Рипічип, Едмунд, Юстас та Каспіян, виблискуючи кольчугами, були поруч з ним. Дриніян кермував.
— А зараз, в ім'я Аслана, вперед! — закричав Каспіян. — Повільним, розміреним ходом. І нехай кожен зберігає тишу і тримається напоготові сприймати накази.
З тріском і стогоном "Досвітній мандрівник" рушив на веслах вперед. Люсі знаходилася високо у бочці на щоглі, тож змогла добре вловити момент, коли вони запливли в темряву. На корму ще світило сонце, а ніс уже повністю зник. Дівчинка бачила, як світло покидало корабель. Ще хвилину тому золотаву корму, синє небо та море заливало сонячним сяйвом, і от — море та небо зникли, і лише ліхтар на кормі, який раніше було важко зауважити, показував, де закінчується корабель. Перед ліхтарем Люсі бачила чорні рухомі обриси Дриніяна біля керма. Внизу два смолоскипи оприявлювали маленькі фрагменти палуби, виблискуючи на мечах та шоломах, а далі, на кубрику, блимав іще один острівець світла.
Над головою Люсі стримів вершечок щогли, який здавався крихітною освітленою плямою, що пливе собі самотою в безмежному мороці. Ліхтарі виглядали химерно й неприродно — так завжди буває зі світлом, коли запалюєш його у невідповідний час. А ще Люсі зауважила, що їй дуже холодно.
Ніхто не знав, як довго тривала ця мандрівка у темряві. Окрім рипіння залізних кочетів та плюскотіння весел ніщо не свідчило про їхній рух. Едмунд, стоячи на носі і вдивляючись перед собою, не бачив нічого, крім відблисків ліхтарів у воді. Відображене світло здавалось масним, а хвилі, що розходились від носа, — важкими, маленькими та неживими. Чим далі, тим дужче усі, крім веслярів, тремтіли від холоду.