— Ану, вгамуйся, задрипанко! Перестань, бо я зараз тебе заспокою! — визвірився той на неї.
— Що ви хочете з ним зробити, Семе? — зарюмсала жінка.
— Не твоє діло, красуне.
— Ні, моє! Ти сказав мені, що йому загрожує небезпека, і я повірила тобі, брехливе хамло!
— Так воно й було. А тепер він у безпеці, йому затишно. Ти йди туди, Моллі,— він показав їй на відчинені двері, що вели в комірчину.
— Не піду...— почала була жінка сердито.
— Іди,— перебив він її,— бо буде гірше! Вхопивши її за шию й поперек, він потягнув жінку, [378] хоч вона й опиралась, через усю кімнату в комірчину. Потім він зачинив двері й засунув їх на засувку.
— Сиди там, шльондро, і щоб тихо було, бо я тебе так заспокою, що перекинешся!
З-за дверей почувся стогін, потім зарипіло ліжко — це жінка у відчаї впала на нього, і настала тиша.
Капітан Блад прийшов до висновку, що її роль у цій справі подальших пояснень не потребує і більш-менш закінчена. Він підвів очі на свого колишнього спільника, і його губи склались у посмішку, що мала свідчити про його спокій, хоч нічого подібного насправді він не відчував.
— Чи не буде недоречним з мого боку поцікавитись, що ти думаєш робити, К'юзак? — спитав він.
Приятель К'юзака, високий на зріст, якийсь незграбний і довговидий, з #майже індіанськими рисами обличчя, сперся на стіл і зареготав. З одягу було видно, що це мисливець. Він і відповів за К'юзака, що сердито поглядав на Блада й похмуро мовчав:
— Ми хочемо передати тебе в руки дона Мігеля де Еспіноса.
Нахилившись до лампи, він підкрутив і підрівняв гніт, від чого в маленькій убогій кімнатці враз посвітлішало.
— Ci'est са (1)! — промовив К'юзак.— А дон Мігель без сумніву зразу ж повісить тебе на нок-реї.
(1) Авжеж! (Франц.)
— Ага, до цього приклав руку дон Мігель! Яка честь! Отже, вас спокусили гроші, призначені за мою голову? Тепер я бачу: ти тільки для такого діла й годишся, К'юзак, не зійти мені з цього місця. Та чи все ти врахував? Попереду в тебе ще чимало рифів. Коли виб'є вісім склянок, мене повинен зустріти біля молу Хейтон із шлюпкою. А я вже запізнююсь: вісім склянок вибило більше години тому, і зараз вони знімуть тривогу. Вони знають, куди я пішов, і підуть по моїх слідах шукати мене. Щоб знайти мене, хлопці вивернуть усю Тортугу навиворіт, наче мішок. І що тоді з тобою буде, К'юзак, ти про це подумав? Твоє нещастя в тому, що ти цілком позбавлений здатності передбачати. Саме через невміння передбачати ти вернувся з-під Ма-ракаїбо з порожніми руками. І якби я тоді тобі не допоміг, ти зараз орудував би веслом на якій-небудь іспанській галері. А ти, недоумкуватий і впертий боягуз, ще образився на мене і поспішаєш назустріч власній погибелі, аби лиш зігнати на мені свою злість. Якщо в тебе є бодай [379] крихта здорового глузду, хлопче, то тобі саме час спустити вітрила і лягти в дрейф, поки не пізно.
Проте К'юзак у відповідь лише люто зиркнув на Блада і заходився мовчки обшукувати його кишені. Його приятель з цікавістю спостерігав це, сидячи на триногому сосновому ослоні.
— Котра година, К'юзак? — спитав він. К'юзак подивився на годинник капітана Блада.
— Майже пів на десяту, Семе.
— Здохнути можна! — з серцем пробурчав Сем.— Ще три години— чекати.
— Там у шафі є кості,— мовив К'юзак,— а тут знайдеться що поставити на кін,
З цими словами він тицьнув великим пальцем у бік столу, на якому купкою лежали речі, видобуті з кишень капітана Блада. Там було близько двадцяти золотих червінців, трохи срібла, золотий годинник у формі цибулини, золота табакерка, пістоль і нарешті шпилька з дорогоцінним каменем, яку К'юзак витягнув з мережива на шиї капітана. Поряд лежала шпага і багата перев'язь із сірої шкіри, щедро прикрашена золотом.
Сем підвівся, підійшов до шафи й приніс кості. Він кинув їх на стіл і, підтягнувши ослона, знову всівся. Монети він розділив на дві рівні половини. Потім додав до однієї купки шпагу й годинник, а шпильку з коштовним каменем, пістоль і табакерку — до другої.
Блад, нічого не випускаючи з уваги, пильно стежив за своїми кривдниками. Він так напружено шукав порятунку з цієї пастки,, що навіть не відчував болю від удару по голові. Нарешті, рішуче відігнавши від себе страх і безнадію, що стукали йому в серце, він заговорив знову.
— Ти не врахував ще однієї речі,— промовив він спроквола, розтягуючи слова.— А саме: може, я погоджусь викупити себе за набагато більшу суму, ніж платить іспанський адмірал.
Але це не справило на них враження. А К'юзак просто поглузував з нього.
— Tiens(1). А ти ж був певен, що прийде Хейтон і порятує тебе. Як же тепер бути? /
(1) Он як! (Франц.)
Він зареготав, а разом з ним і Сем.
— Можливо, що й прийде,— відказав Блад.— Дуже можливо. Але цілковитої впевненості в мене немає. Та й нічого абсолютно певного в цьому непевному світі не [380] існує. Не можна бути впевненим навіть у тому, що іспанець заплатить вам десять тисяч червінців, тобто ту суму, в яку, як мені казали, він оцінив мою голову. Ти міг би, К'юзак, укласти зі мною вигіднішу угоду.
Він замовк, але його гострий спостережливий погляд помітив в очах француза спалах жадоби і глибоку зморшку невдоволення, що прорізала чоло другого бандита. Помовчавши, він повів далі:
— Ти міг би укласти зі мною таку угоду, яка з верхом покриє те, що ти втратив під Маракаїбо. За кожну тисячу червінців, яку тобі пообіцяв іспанець, я твердо пропоную дві.
Від здивування К'юзак якийсь час мовчав, роззявивши рота й витріщивши очі.
— Двадцять тисяч золотих червінців! — видихнув він ошелешено.
Тут Сем, грюкнувші кулачиськом по хиткому столу, люто й брутально вилаявся.
— А дзуськи! — проревів він.— Як я домовився, так і буде. А якщо передумаю, то не мину лиха, та й ти теж, К'юзак. Та невже ти, К'юзак, такий дурний, що повіриш, ніби цей хитрун дотримає свого слова?
— К'юзак знає, що дотримаю,— відповів Блад.— Він плавав зі мною і знає, що навіть іспанці вважають моє слово надійним.
— Можливо, але я не вважаю його надійним.— Сем нахилився над Бладом, його довге, зле обличчя з низьким лобом і важкими повіками аж потемніло і набрало лиховісного виразу.— Коли я за щось беруся, то доводжу дідо до кінця. Зрозумів?