Істерлінг легко знайшов двійко добре з усім обізнаних пройд, і ті, перебиваючи один одного, розповіли йому незвичайну історію про те, чому отой красень корабель з Кадіса мирно стоїть тепер на якорі в Кайєнській затоці, маючи на борту жменьку* колишніх каторжників, які втекли з плантацій.
Істерлінга ця розповідь не тільки зацікавила, а навіть [292] вразила. Тому він захотів більше дізнатись про людей, які наважились на такий відчайдушний вчинок, і довідався, що їх не більше двох десятків і що всі вони політичні злочинці-бунтівники, які в Англії виступили на боці Мон-мута і уникли шибениці лише тому, що у Вест-Індії на плантаціях потрібні були раби. Йому також стало відомо все, що ті гульвіси знали про їхнього ватажка Пітера Блада. Він, сказали вони, лікар, і додали деякі інші подробиці. Подейкували, ніби Пітер Блад має намір Повернутись до професії лікаря і тому разом з більшістю своїх товаришів сповнений бажання відвести свій корабель в Європу, тільки-но трапиться така можливість. Лише один-двоє з них, люди з нестримною вдачею і звичні до моря, здавалось, висловили бажання приєднатись до берегового братства.
Про все це Істерлінг довідався на базарному майдані , за молом, звідкіля його гострі, зухвалі очі не переставали вивчати великий червоний корабель.
З таким кораблем, як цей, він міг би досягти чого завгодно. Істерлінг поринув у мрії. Слава Генрі Моргана, з яким він колись плавав і під орудою якого починав навчатись піратської справи, стане блідою тінню поряд з його власною. Ці нещасні втікачі, певно, зовсім не від того, щоб продати корабель, який вони вже використали для досягнення своєї мети, і не заправлять за нього надто велику ціну. Какао на борту "Бонавентури" цілком вистачить, щоб заплатити за "Сінко Льягас".
Капітан Істерлінг погладжував свою чорну бороду і посміхався. Адже тільки в нього вистачило розуму, щоб відразу збагнути, які блискучі можливості може відкрити —цей корабель, а всі інші залишались сліпими протягом довгого місяця, поки "Сінко Льягас" стояв тут на якорі. І він скористається зі своєї проникливості.
Він простував недбало забудованим містечком запорошеною кораловою пилюкою вулицею, такою білою під яскравим сонячним промінням, що аж очам боляче було дивитись на неї, і вони мимоволі шукали відпочинку на темних плямах, що їх утворювали тіні від кволих, миршавих пальм обабіч.
Істерлінг так поспішав, що навіть не звернув уваги на гучні вигуки, якими його привітали з дверей таверни "У французького короля", і не зупинився перехилити по чарці із строкатою й химерно вдягненою піратською братією, що сповнила містечко своїми галасливими веселощами. В капітана цього ранку була справа до мосьє [293] д'Ожерона, вже літнього й дуже ввічливого губернатора Тортуги, який, репрезентуючи своєю особою французьку Вест-Індську компанію, репрезентував, здавалось, саму Францію і з величним виглядом залагоджував сумнівні щодо чесності, але безсумнівно прибуткові для компанії справи.
У гарному білому будинку із зеленими віконницями, що затишно сховався серед запашних дерев ямайського перцю та інших духовитих рослин, капітана Істерлінга по-дружньому, але з гідністю прийняв худорлявий елегантний француз, який доніс до дикої Тортуги слабкий аромат версальської вишуканості. Ввійшовши знадвору, де все було білим від сонячного проміння, до великої прохолодної кімнати, в яку проникало лише те світло, що просочувалось крізь щілини між зачиненими віконницями, капітан відчув себе майже сліпим, поки його очі не звикли до цього присмерку.
Губернатор запросив капітана Істерлінга сісти і приготувався слухати.
З какао не виникло ніяких труднощів. Мосьє д'Ожерон аніскільки не цікавився, звідки воно взялось. Однак ціна, яку він виявив готовність заплатити за какао, цілком виразно свідчила про те, що він добре знає, звідки воно походить. Ця ціна була вдвічі меншою від тієї, що коштував товар. Мосьє д'Ожерон дбав про інтереси французької Вест-Індської компанії надзвичайно сумлінно.
Істерлінг поторгувався, але марно, побідкався, погодився на те, що йому було запропоновано, і перейшов до основної мети свого візиту. Мовляв, він хоче придбати іспанський корабель, що стоїть у затоці. Чи не погодився б мосьє д'Ожерон здійснити для нього цю купівлю, дійшовши згоди з утікачами-каторжниками, яким, як він розуміє, належить той корабель?
Перш ніж відповісти, мосьє д'Ожерон довго мовчав.
— Цілком може статись,— нарешті мовив він,— що вони не схочуть його продати.
— Не схочуть продати? Заради бога, навіщо такий корабель голодранцям?
— Я кажу тільки, що таке може бути,— зауважив мосьє д'Ожерон.— Приходьте до мене ввечері і ви матимете відповідь.
Коли Істерлінг знову прийшов увечері, мосьє д'Ожерон був не сам. Разом з губернатором, який підвівся назустріч відвідувачеві, підвівся й високий на зріст худорлявий чоловік років за тридцять. З його смаглявого, наче в цигана, [294] і чисто виголеного обличчя дивились приголомшливо сині очі, впевнені й спокійні. І якщо одяг та зовнішній вигляд мосьє д'Ожерона репрезентували тут Версаль, то його співрозмовник не меншою мірою репрезентував Ала-меду. Одягнутий він був за іспанською модою дуже пишно й у все чорне з безліччю срібних галунів і піною тонкого мережива навколо шиї та рук; кучері важкої чорної перуки спадали йому аж до пліч.
Мосьє д'Ожерон відрекомендував його:
— Познайомтесь, капітане, з містером Пітером Бла-дом. Він сам Дасть вам відповідь.
Істерлінг майже розгубився — так відрізнялась зовнішність цього чоловіка від того, як він собі її уявляв. Тим часом каторжник-утікач уже вклонявся йому з грацією придворного, і пірат подумав був, що гарний іспанський одяг узято з гардероба командира "Сінко Льягаса". Та він устиг подумати й про інше.
— Ге, а я вас знаю. Ви —лікар,— сказав він і незрозуміло чому засміявся.
Заговорив містер Блад. У нього був приємний голос, металеві нотки в ньому пом'якшувались повільною ірландською вимовою. Але те, що він сказав, роздратувало капітана Істерлінга. Містер Блад не мав наміру продавати "Сінко Льягаса".
Тепер перед елегантним містером Бладом у загрозливій позі стояв морський розбійник — величезний, бородатий і небезпечний на вигляд чолов'яга в грубій сорочці, • шкіряних штанях і з обмотаною червоно-жовтою хусткою коротко стриженою головою. Роздратованим тоном він вимагав, щоби Блад пояснив, чого він хоче втримати в себе корабель, не потрібний ні йому самому, ні його приятелям-каторжникам.