Саме в цей час і надійшла звістка про те, що сталося в Щитні.
Переходячи з уст до уст, вона подесятерилась. Розказували, ніби Юранд, прибувши до замка з п'ятьма спільниками, вдерся в відчинену браму і вчинив таку різанину, що з цілої залоги мало хто залишився живий; ніби хрестоносці мусили посилати по допомогу до найближчих замків, скликати рицарство та озброєні загони піших людей, які аж після дводенної облоги спромоглися вдертися до замка і знищити Юранда з його товаришами. Казали також, що тепер це військо, мабуть, перейде границю і неминуче розпочнеться велика війна. Знаючи, наскільки великому магістрові було важливо, щоб в разі війни з польським королем обидва мазовецькі князівства лишились осторонь, князь не вірив цим чуткам, бо добре розумів, що коли б хрестоносці почали війну З ним чи з Земовітом плоцьким, ніяка людська сила не стримала б поляків з королівства, а магістр боявся цієї війни, Він знав, що війна має бути, але прагнув відтягти її, по перше, через свою миролюбну вдачу, а по-друге, через те, що для боротьби з могутнім Ягеллом треба було приготувати такі сили, яких Орден досі ніколи не виставляв, а заразом треба було забезпечити собі допомогу князів і рицарства не тільки Німеччини, а й цілого Заходу.
Отже, князь не боявся війни, проте хотів знати, що сталося, що йому думати про подію в Щитні, про зникнення Данусі і про всі ті чутки, які надходили з пограниччя. І хоч він ненавидів хрестоносців, але зрадів, коли одного дня капітан лучників доповів, що приїхав орденський рицар і просить аудієнції.
Князь прийняв його гордовито, і хоч одразу впізнав, що це один з тих братів, котрі були в лісовому палаці, удав, що не пам'ятає його, і запитав, хто він такий, звідкіля прибув і що йому в Варшаві потрібно.
— Я брат Ротгер,— відповів хрестоносець, — і недавно мав честь вклонитись у ноги вашій князівській милості.
— Чому ж ти, бувши хрестоносцем, не носиш орденських відзнак?
Рицар почав пояснювати, ніби білого плаща з хрестом не одягнув тільки тому, що в такому разі його неминуче спіймали б і вбили мазовецькі рицарі: в усьому світі, в усіх королівствах і князівствах хрест на плащі охороняє та забезпечує зичливість і гостинність, тільки в єдиному мазовецькому князівстві хрест прирікає людину, яка його носить, на певну загибель.
Князь гнівно перебив його:
— Не хрест, — сказав він,— бо хрест ми самі цілуємо, а ваша підлість... А якщо вас десь в іншому місці краще приймають, то через те, що менше знають.
І бачачи, що рицар дуже збентежився від цих слів, запитав:
Ти був у Щитні, то, може, знаєш, що там трапилось?
Я був у Щитні і знаю, що там трапилось,— відповів Ротгер.— А прибув я сюди не як якийсь посланець, а тільки тому, що мудрий і благочестивий комтур з Інсборка сказав мені: "Наш магістр любить побожного князя й вірить у його справедливість, а тому в той час, коли я поспішатиму до Мальборга, ти їдь у Мазовію й розкажи князеві про нашу кривду, наше зганьблення, наше нещастя. Звичайно, справедливий князь не похвалить порушника миру й жорстокого напасника, який пролив стільки християнської крові, немов він не слуга Христа, а слуга сатани".
І брат Ротгер почав розказувати все, що сталося в Щитні: як викликаний ними самими Юранд для того, щоб подивитись, чи дівчина, яку вони відбили у розбійників, не його дочка, замість подяки ошалів; як він убив Данфельда, брата Готфріда, англійця Х'юга, фон Брахта і двох шляхетних зброєносців, крім багатьох кнехтів; як вони, пам'ятаючи заповіді господні, не хотіли його вбивати, а заплутали в сітку, а він зброєю сам собі заподіяв страшних ран; як, зрештою, не тільки в замку, а й у місті деякі люди вночі, після бою, в завиванні хуртовини чули якийсь страшний регіт і голоси: "Наш Юранд! Кривдник хреста! Він проливає невинну кров! Наш Юранд!"
Вся розповідь, а особливо останні слова Хрестоносця справили на присутніх велике враження. Їх пойняв страх, чи не покликав Юранд справді на допомогу нечисту силу, і всі надовго замовкли. Але присутня на аудієнції княгиня, що носила в серці невгамовний жаль за любимою Данусею, звернулася до Ротгера з несподіваним запитанням:
— Ви кажете, рицарю, що відбили якусь дівчинунедоумка, гадаючи, що то Юрандова дочка, і тому викликали його до Щитна?
— Так, милостива пані,— відповів Ротгер.
— Як же ви могли так думати, коли в лісовому палаці бачили коло мене справжню Юрандівну?
Брат Ротгер збентежився, бо не передбачав такого запитання. Князь устав і втупив у хрестоносця суворий погляд, а Миколай з Длуголясу, Мрокота з Моцажева, Ясько з Ягельниці та інші мазовецькі рицарі одразу прискочили до ченця і грізними голосами почали навперебій питати:
— Як ви могли так подумати? Кажи, німче! Як це могло бути?
Але брат Ротгер уже опанував себе і сказав: — Ми, чепці, не дивимось на жінок. В лісовому палаці коло МИЛОСТИВОЇ княгині було чимало придворних пани, але котра з них була Юрандівна, ніхто з нас не знав.
Данфельд знав,— озвався Миколам з Длуголясу. — Він навіть розмовляв з нею на ловах.
Данфельд стоїть перед богом,—відказав Ротгер,— і скажу про нього тільки те, що другого дня після смерті на його труні знайшли розквітлі троянди, яких, зважаючи на зимовий час, не могла покласти людська рука.
На деякий час всі знову замовкли.
А звідки ви дізналися про викрадення Юрандівни? — запитав князь.
Сама безбожність і зухвалість вчинку зробила його відомим і тут, і в нас. Дізнавшись про це, ми відслужили подячний молебень, що з лісового палацу викрадена звичайна придворна, а не котресь із рідних дітей князівського подружжя.
— Але мені все-таки дивно, що ви могли якусь придуркувату дівчину прийняти за дочку Юранда.
На це брат Ротгер відповів:
Данфельд сказав так: "Сатана часто зраджує своїх слуг, то, може, він підмінив і Юрандівну".
В усякому разі розбійники як прості люди не могли підробити Калебового листа й печаті Юранда. Хто ж це міг зробити?
Злий дух.
І знов ніхто нічого не зміг на це відповісти.
А Ротгер.пильно подивився князеві в очі й промовив:
Скажу вам щиру правду, ці запитання для мене— гострий меч у груди, бо в них вчувається підозра й недовір'я. Але я, вірячи в справедливість божу і в силу правди, питаю вашу князівську милость: невже сам Юранд підозрівав нас у такому вчинку, а коли підозрівав, то чому, перш ніж ми викликали його до Щитна, шукав по всьому пограниччі розбійників, щоб викупити у них дочку?