Рання побудка зірвала юнг з ліжок, як за бойовою тривогою. Схопивши штани від роби, па ходу одягаючи їх, через п'ять секунд юнги займали місце в Строю. Почулася команда: "Бі-гом... арш!" — починалася звичайна пробіжка. Але сьогодні Кравцов повів роту в іншому напрямку. Стернові дружно крокували до роти радистів. Ось і крутий спуск — прямо з обриву до озера Банного...
Савка, працюючи ліктями, сказав хлопцям:
— Не може бути, щоб зараз... вода ж ще холодна.
Він не йняв вірн, що викриття його відбудеться сьогодні. Кравцов, стоячи на березі, вже махав рукою:
— Перша шеренга... у воду! Друга... пішла! Здіймаючи каскади бризок, пливли юнги на глибину.
Шеренгами — по чотири чоловіки в кожній. Задні ряди вже зрозуміли, в чому тут справа, квапливо скидали штани й залишали їх там, де стояли. Савка штанів пе знімав, а на-1 віть міцніше вчепився в пих.
— Дванадцята шеренга... у воду! —.кричав лейтенант. Почулося чиєсь жалібне й благальне:
— Я не вмію плавати. Скажіть, щоб задні не штовхалися.
— Дурпиці! У воду! Задні тебе підтримають.. Глибина починалась одразу під берегом. Боком-боком,
ховаючись від товаришів, Савка пірнув. Не в озеро, а в кущі! Біг до лісу. Якомога далі від роти. Якнайдалі від своєї ганьби. Здавалося, його переслідує знущальний регіт: "Подивіться на нього, він не вміє плавати!" На мнть забіг до порожнього кубрика, схопив свою робу. Весь подряпаний кігтями шипшини, Савка відчайдушно кинувся в бурелом. Біг так, ніби рятувався... В прогалинах сосняка холодом блиснуло вабливе море. Ось вона — його колиска.
Так любитп це морс й не вміти плавати! Савка навчався наполегливо, самовіддано поглинаючи все, що йому щедро відпускалося флотом: макарони й формули, наряди поза чергою і теорію навігації. Зараз рота, викупавшись, ще з мокрим волоссям, крокує на камбуз, а він сидить тут. Потім рота з піснями піде в клас, а він залишиться тут...
Савка з берега спостерігав, як пташенята чайок, тільки-но вилупившись з'яйця, вже плавали в морі. Це вони вміли від народження. Зате від народження їм не дано вміння літати. Спідлоба Савка хмуро спостерігав, як чайка навчала літати свого синка-чабара. Пташа старалося наслідувати ма-"тір— махало крильцями, бігло по мокрій мілині, але відірватися від неї ніяк не могло. Усі спроби закінчувалися ганебним фіналом — чабар з розбігу втикався дзьобиком у пісок і миттю одержував доброго прочухана від матері. Тоді він дезертирував у воду, де стихія безодні була для нього близькою й зрозумілою.
Спостерігаючи за чабаром, Савка раптом запитав себе:
— А хіба людина, народившись, не створена для води?..
Блукаючи лісом, він чув переливи горна, що кликали роти на обід. Здалеку долинав знайомий приспів:
Це у бій ідуть ма-тро-си. Цо у бій ідуть мо-ря.
Може, краще вийти з лісу й чесно сказати, що плавати він не адгіє, а води боїться, як вогню? Звичайно, тільки так. Усі реготатймуть, неначе з глузду з'їхали. Але сміхом усе це не скінчиться. Візьмуть за руки, схоплять за ноги. Потягнуть на найбільшу глибшу й навчать плавати. Але Сапці не вистачало сили волі на таке круте рішення. Ввечері знову Савка почув поклик горна. Цілий день він проблукав по пагорбах і низинах, без апетиту їв морошку й торішню кислу журавлину. Під деякими березами стояли забуті банки — він попив з них соку. Настала ніч. Відчай усе більше давав знати про себе.
Цей нерозумник чабар не виходив з голови. Якщо він від народження вміє плавати, то чому ж людина не, здатна на це? Ця думка не полишала його, і вночі Савка згадував фізику: Питома вага людського тіла значно менша від питомої ваги води. Якщо це правда, а фізика не помиляється, Т°"н* °я У Ж ЛЮ'Щ ТОНУТЬ?>> — запитував він себе.
Ніч була страхітлива. Не тому, що страшно ночувати в лісг: вовки на Соловках зроду не водились, а в чортовиння ікавка не вірив. —Інше непокоїло свідомість — помиляється Фізика чи ні? Буває, що й наука помиляється. Можливо, думав Савка, люди тонуть лише тому, що наковтаються вГ" 1 ,хп." ™тома вага більшає? Отже, затисни рот і до-олет-?аУ ЧЬ0Г0 пР°маинУла велика тінь одинокого
свою HKS*' ламаючи хрусткий хмиз, жалібно кликав
поті П.одругу— кРай ""ба за морем посвітлів. Звичайно, в шок .'І53™0 ВЖе сплять голяка, незабаром'зірвуться з лі-
. щоо знову кинутись у крижаний холод Ванного озера...
6 В, Пікулі.
— Або я людина,— сказав собі Савка,— або ганчірка... Птахи вже прокинулися. Савка підвівся з купини, п^
якій сидів так довго, що вона навіть нагрілася під ним. Пішов вибрати озеро для проведення експерименту над собою. Відступу не було.
Озер на Соловках — безліч, було з чого вибирати. Одне озерце в лісі не сподобалося йому кольором торф'янистої води. Інше обпекло п'яту холодом. Несучи в руках бутси, він вийшов до третього озера, яке здалося йому підходящим. Довга жердина біля берега не діставала дна. Таке йому й потрібне, щоб перевірити себе раз і назавжди. Якось мимохіть згадалася бабуся, з якою він ще до війни — рано-рано вранці! — ходив на Клинський базар; там" вони купували картоплю й капусту, несли додому помідори й кульок порічок. Савці зробилося страшно. Що станеться з бабусею, коли він не спливе? Адже вона зовсім самотня...
Зійшло сонце! Не було ні олівця, ні шматка паперу, щоб залишити записку. Савка вивернув свою голландку коміром назовні, де була нришита його особиста мітка: "С. Огурцов. І-ша рота". Ще раз переконав себе вголос, що питома вага тіла ніяк не може перебільшувати питомої ваги води. Потім подивився на лісові далі й... став на камінь.
Набрав повні легені повітря і вимовив як заповіт:
— Але ж фізика... Чи брехня все це?
Рішучим поштовхом ніг він кинув себе в оглушливу глибину. Очей не заплющував, тому бачив усе... Бачив глибину, зате не бачив кінця її. Вода важчала і вже не здавалася кришталевою. Нарешті зробилося темно й глибоко під ним. Савка розгледів старі корчі, поховані на дні озера, й довге волосся водоростей, що тяглося до нього. Тепер завдання — спливти, щоб не залишитися тут назавжди. І раптом відчув, що якась невідома сила виштовхує його нагору. Хотілося вдихнути повітря, але, стиснувши губи, він терпів. І піднімався... вище, вище, вище!