Від такої прочуханки всі покірливо поздиралися на свої нари, ніби поховалися по квартирах. Довго мовчали. Потім цікавий до всього Коля Поскочін обізвався в темряву з ліжка:
— Товаришу старшино... товарищу старшино!
— Ну, чого тобі?
— Ви хіба не спите?
— От нахаба! Розбудив, а тепер ще й питає.
— Вибачте, будь ласка. Ви женитеся на нашій Тані?
— Про це ти в неї й запитай,— дипломатично відповів Росомаха.
Джек Баранов вирішив надати розмові активності:
— А що ви після війни робитимете?
— Займу посаду, яку й до війни займав.
— Ким же ви були?
— Я... капітаном був,— не одразу відповів Росомаха.
— Яким капітаном? — здивувався весь кубрик.
— І диплом маю. Кораблі воднв.
Усі принишкли, наче води в рот набрали. Оце новина!
— Так, так,— продовнїував Росомаха, лунко позіхаючи.—■ Закінчив технікум водного транспорту Дніпровського басейну. І до війни вже плавав капітаном річкового трамваю в Києві...
Кубрик стрясло від дужого реготу:
— Річковий трамвай... каштаном! Ха-ха! Росомаха в темряві обізвався до Колесника:
— Ну й народ зібрався! Палець поканш — одразу зо сміху помирають... Та чого вн з трамвая мого смієтесь? Він же водотоннаншістю в шістдесят тонн. Вузлів чотири впиз за течією давав...
Засинаючи знову, старшина бубонів;
Побачу ще, на які ночви вас посадять... Вранці він сердито зривав з юнг ковдри, явно ображе-ний:
Г — Вставай! Побудка була! А ти чого чекаєш?
І Аж до навчального корпусу Росомаха примушував співа-ь ти пісні. Коли репертуар вичерпався, Джек Баранов легковажно заспівав: "Капітане, капітане, усміхніться. Адже усмішка — то..."
^ Росомаха не витримав.
— На місці! — скомандував він.— Ать-два, ать-два!.. Ніншу! Піднімай вище, не соромся. Я сказав — на місці! Ать-два...— Продовжуючи рахувати, він єхидно вставив: — Вам до мого диплома ще топати й топати, як до місяця...
— Ми більше не будемо,— попросились гоиги.— Хай живе річковий трамвай і його славний капітан — Росомаха!
— Прррямо! — дозволив старшина йти далі.
І Пішли прямо. У кожного під пахвою — підручники.
Весна відкривала перед юнгами нову красу СЬловків.
* Минулої осені, тягаючи колоди та перелопачуючи землю, ще роз'єднані й малодисципліновані, юши цієї краси по-справжньому не відчули. А тепер Соловки гарійтпали для них з кожним днем. Легкі випарн илубочилися над підтали-
І ми галявинами. Під сонцем стало помітне ус© різиобарвпс багатство лісу: сосна й береза, верболіз і ялівець, ялина й модрина. Не боячись людей, з гущавини виходили на поляну олені...
Джек Варанов уже перечитав про підводників геть усе, ; що знайшов у бібліотеці, ні про що інше говорити не міг. Його попереджали:
— Нашого брата для підводного плавання не готують. ► — Ну то й що? А я проситимуся. Буду наполягати.
Одного разу старшина Колесник збирався прасувати штани. З кишені внпав гривеник. Це було так несподівано, що монету юнги передавали один одному, розглядаючи її, як дикуни яскраву намистину: "Дай і я подивлюся... Тепер я!" Вони й справді забули про існування грошей. На всьому готовому, взуті й одягнуті за рахунок держави, юнги, гдр-' правда, одержували ио 15 карбованців ва місяць. Але витрачати їх на Соловках було абсолютно нікуди, і всю платню, навіть не бачачи її, вони вносили у Фонд оборони, на потребе війни... Цей дріб'язковий гривеник и"б дав їм зрозуміти, ню вони давненько служать... Незабаром усе вирішиться, незабаром!
Юнги будували свої плани.
■— Я на есмінці,— мріяв Савка.— Швидкість і хоробрість.
— Лінкор — оце коробка! — переконував усіх Московський.— Як торохне з головного калібру — —істок не збереш.
— А крейсери кращі... Я б на крейсер пішов.
— "Морські мисливці"! — енергійно заперечував Федя Артюхов.— Це клас! Маленькі. Рухливі. І нічого не бояться...
Коля Поскочін, як завжди, мовчав.
— А ти па які хочеш?
— Не скажу, що мені однаково. Але служитиму на будь-якому. Посадовлять на баржу — теж не відмовлюся.
— Дивно. Якщо так, то для чого тоді п'ятірки хапаєш?
— Це мій обов'язок — добре вчитися. Ніколи не забуваю, що я представник прогресивного людства...-
Знову він усіх розвеселив.
— От дивак! Та який з тебе представник? Сміх та й годі! Поскочін відповів на це:
— Зараз я, звичайно, флотська дрібнота. Але всі ми готуємося до битви з фашизмом. А з цією поганню воює лише прогресивне людство. Тож, братво, з вашого дозволу я й вас зараховую саме до кращої, передової частини людства... Чи не так?
Хіба тут заперечиш? Росомаха підтримав "філософа":
— Він розумно говорить — ви слухайте його. І від вас, представників прогресу, я ще суворіше вимагатиму!
У нього одне на думці — вимагати. Від нього вимагає Кравцов, а від лейтенанта вимагають вищі інстанції. Так це колесо й котиться до Москви, до наркома Кузнецова, який, до речі, таконч починав флотське життя у званні юнги... Росомаха підозріло оглядає своїх хлопців. Після війни він садовитиме на свій трамвай пасажирів з кавунами й валізами, кататиме бажаючих по чудовому Дніпру тихої погоди, а оці мазурики, пострижені під нулівку, підуть далі... Але зараз Росомаха не дуже шанобливий до майбутніх адміралів: коли галасують, він гримає на них:
— Ти-хо! Аж у вухах через вас лящить... Ти-хо! Настав день, коли двері кубриків уже не зачиняли —
і в землянки духмяною хвилею вносило запахи потеплілої землі. Кожен юнга вибрав собі улюблену березу, на ніч ставив під надріз її кори банку. Вранці дружно бігли до своїх дерев, пили холодний, що аж зводило щелепи, настій березового соку... Наприкінці одного такого дня юнгам наказали не розходитися післи вечері. Між стовбурами вікових сосон було розтягнуто широке полотнище.
Всіх вишикували в каре перед екраном, і віп яскравою плямою спалахнув серед темного вікового лісу. Одразу запанувала мертва тиша... Показували хроніку!
Чоловік років сорока п'яти в короткому пальтечку став на порожню бочку з-під бензину. На шию йому накинули зашморг Він попросив закурити. Міліціонер дав йому циганку Крупним планом серед соловецького лісу виникло обличчя зрадника. Він пожадливо досмоктував свій останній недопалок. Раптом зник звук, і страта негідника відбулася серед цілковитої тиші. Юнги, не відриваючи очей, від екрана, дивилися, як він повис на вірьовці, а його неголено підборіддя вткнулося в дрантя німецького шарфика на грудях. Кіномеханік нарешті впорався з апаратурою, і над строєм юнаків у бушлатах прозвучали останні слова кінодик-