Іти до лікаря мусить кожний, хто прибуває до Антверпена. "Ви вже були у лікаря?.. Що вам сказав лікар?.." Це найперше, що запитує один в одного. Навіть в "Езрі", коли ви туди приходите, вас негайно посилають до лікаря.
Коли ми прийшли туди вперше, мама почала розповідь: як її чоловік все своє життя був кантором у синагозі м'ясників, як він застудився і захворів... Як вона все спродала, аби врятувати тата... Як тато помер, а вбна лишилася з двома дітьми-сиротами.., Одного, хвалити бога, вона одружила, віддала у золоту торбу... Золото пропало, торба лишилася... Потім, як ми спродали останнє, що мали,— нашу половину хати, і подалися до Америки... Як ми порушували кордон під Бродами, де нас мало не вбили темної ночі і ми втратили все своє добро, всі подушки,— що ми робитимемо тепер без подушок у такій далекій країні?..
Мама розповідала "Езрі", а "Езра" слухала, а дівчина, що сидить за столом (фрейлейн Зайчик), записувала кожне мамине слово у книгу. Мама мала ще багато що розповісти, але її перебив один з "Езри".
— Отже, ви їдете до Америки?
— Певна річ, не до Єгупця, а в Америку,— відповідаємо ми.
— А у лікаря ви вже були? — спитав той, що з "Езри".
— У якого лікаря?
— Ось маєте адресу,— каже він.— Підіть передусім до лікаря, нехай огляне вам очі.
Почувши слово "очі", мій брат Еля кинув погляд на маму і зблід...
Чого він так злякався?..
2
Ми вже, хвалити бога, всі були в лікаря. Всі, крім мами. Мама піде іншим разом. Мій брат Еля боїться. Вона останнім часом надто багато плакала...
Лікар заглядав нам в очі, написав щось на папері і заклеїв у конверт. Ми спочатку злякалися, подумали, що то він виписав нам ліки для очей. Запитуємо в нього, що він нам виписав? А він показує рукою на двері. Ми здогадалися, що він наказує нам іти... Приходимо до "Езри" і показуємо їй написане лікарем. Дівчина (фрейлейн Зайчик) взяла конверт, розпечатала його, прочитала і сказала нам:
— Можу вам повідомити радісну звістку. Лікар засвідчує, що очі у вас здорові.
Звичайно, це для нас радісна новина! Але що робити з мамою? Вона не перестає плакати. Ми рвемо на собі волосся:
— Що ти робиш? Лікар, не доведи господи, забракує тобі очі!
— Саме тому я й плачу.
Так каже мама і прикладає до очей примочку. Цю примочку дав їй емігрант-фельдшер. Він дуже некрасивий, має чудернацькі зуби, але чепурун. У нього є мідний годинник із срібним ланцюжком і золота каблучка на пальці. Прізвище в нього дуже некрасиве: Бобер! Приїхав він сюди до Антверпена з Песиною галайстрою. Вони в дорозі познайомились і разом переходили кордон. Особливих пригод, як у нас, з ними не трапилось. Убивати їх ніхто не хотів, подушок у них не забирали, але вони добре-таки набідувалися, дізналися, почім ківш лиха. Вони мали, кажуть, добру парню в Гамбурзі. Які страхіття вони розповідають про Гамбург. Волосся стає дибом! Содом — це просто рай проти Гамбурга. Там поводяться з емігрантами, кажуть вони, набагато гірше, ніж у нас з арештантами. Якби не оцей фельдшер, вони б там пропали. Він скрізь ставав їм у пригоді.
Бобер — великий зухвалець. Він розповідає, як поквитався з німцями,— просто диво! Балакав він з ними навмисне російською мовою. Російську мову, каже Бобер, він добре знає. Можливо, що навіть краще за нашого Пиню. Пиня доводить, що все, що розповідає нам Бобер, було б дуже цікаво, якби ж то була правда. Наш товариш Пиня з першої хвилини не злюбив фельдшера і скомпонував про нього пісеньку. Коли Пиня не любить людину, він компонує на неї пісеньку. Якщо хочете, я можу вам її переказати:
Має фельдшер Бобер
Тих байок на вибір.
Майстер небилиці
Може прохопиться
(В день раз п'ятдесят!)
І таки сказать
Брехню велику й щиру
Та во ім'я миру.
3
Бобер-фельдшер, що про нього я вам розповідаю, заповзявся якось підлікувати мамі очі. Він каже, що жоден лікар у світі не знайде в них ніякої ганджі. По-перше, він знає ці штуки ще з дому. Він — фельдшер, а фельдшер — це наполовину лікар. А крім того, він був у Німеччині і там придивився, що роблять з емігрантами, щоб у них були здорові очі. Він каже, що там просто роблять сліпих зрячими. Пиня запитує у нього:
— Може, навпаки?..
Бобер спалахує гнівом (він дуже запальний) і закидає Пиню сердитими словами. Він каже, що Пиня завеликий мудрець! Занадто розумний для Америки! В Америціг каже він, не люблять хитрунів! Америка — країна, де не знають хитрощів. В Америці кажеш те, що думаєш, і думаєш те, що кажеш. Там слово — це слово. Америка, каже він, побудована на правді і на справедливості, на взаємо-пошані і на чесності, на совісті і на людяності, на довір'ї і на жалощах... Пиня запитує у нього:
— І на чому ще?..
Бобер сповнюється ще більшої люті! Шкода, що їх перебили. Прийшли сказати, що хтось допитується нас на дворі. Хто б то міг бути? Виходимо — гості! Гості! Гості! То наші свати приїхали! Пекар Йона з усією родиною. Знову радість! Моя братова Бруха цілується з батьками, мій брат Еля цілується із своїм тестем і з швагерами. На нього дивлячись, Пиня й собі цілується з нашими сватами, а на нього дивлячись, цілується і фельдшер.
— Хто це? — запитують вони.
— Я — Бобер! — каже фельдшер.
Пиня вибухає сміхом... А мама? Мама робить своє: вона плаче!.. Мій брат Еля лютує. Він дивиться на неї і пощипує борідку. Проте він нічого їй зараз сказати не може: це ж родичі, не чужі, свати, земляки! Чому справді трохи не поплакати.
— Як ви порушували кордон і де вас пограбували?
То було перше, що ми запитали у наших сватів. А наші свати мають цілі паки новин, щоб нам розповісти! Але мені не лізуть в голову їхні балачки. Я забрався в куточок із сестричкою моєї братової. Колись я вам розповідав про неї. Вона зветься Алта, в неї дві косички, заплетені ззаду, як бублик. Ви повинні пам'ятати, що мені колись її ладили в наречені (у мого брата Елі на весіллі). Тоді їй було дев'ять років, а тепер їй уже десять — одинадцятий. Вона одного віку з Голдочкою, дівчинкою, яка, бідолашна, залишилася в Антверпені через хворі очі. Я розповідаю Алті про Голдочку та про її, не доведи господи, хворі очі, і про мого товариша Мотла Великого, і про мого товариша Мендла, і про "Езру", і про фрейлейн Зайчик, що записує в книгу, і про лікаря, що оглядає очі. І про Відень розповідаю їй, про "Ольянц", який ненавидить євреїв, і про Краків з Львовом, і як ми порушували кордон, і як ледве врятувалися від смерті. Не проминаю жодної дрібниці.