Поквапно піднімалися вгору косяки. Попереду пливли великі поодинокі самці — розвідники. Рибалки називали їх гінцями, визначаючи по них час масового підходу риби. В річці кета йшла щільною зграєю, притримуючись з року в рік визначених проток. На цьому шляху й ставилися підступні заїзки.
Сріблянка пливла в хвості косяка й раптом наштовхнулася на дерев'яний частокіл. Звернувши убік, вона побачила вільний прохід. Увійшла в нього і потрапила в пастку, з якої не було виходу. Піднімаючись на поверхню, сіть витягла з води сотні рибин, які переливалися, як живе срібло. Серед них судомно билася Сріблянка. І не минути б їй засолювального чана, коли б вчасно не побачив мітку студент-практикант. Швидко записавши номер і дату, він обережно переніс Сріблянку вище заїзки і випустив у воду. Адже вона не закінчила свій шлях, а для вчених важливо простежити його до кінця.
Але добрий вчинок студента не захистив Сріблянку від сітки, в яку вона потрапила біля третьої коси, проминувши заїзку. Рибалки повільно витягували з води нову міцну сіть. Риба, яка потрапила до неї, металася в марних пошуках рятунку. Вже лишалося кілька метрів до берега, коли Сріблянка знайшла на дні глибоку виїмку. Опустившись у неї, вона притислася до дна, і невід пройшов зверху, тільки перекинувши її на бік. Вирвавшись із невода, Сріблянка тепер пливла тільки фарватером ріки, боячись підходити до небезпечних кос, але й тут на неї чатувала біда: в каламутній воді до неї непомітно наблизилася сплавна сітка. Вдарившись об чарунку, Сріблянка повернула назад, але заплуталася хвостом у тонких капронових нитках. Течія тягла її разом з сіткою, але вона продовжувала вириватися на волю.
Припливши до кривуна, старий ульч почав вибирати сітку, підраховуючи вилов. Дійшовши до Сріблянки, він побачив, що кета слабо заплуталася і може втекти з рук. Він опустив сіть і спробував накрити нею рибу, але не встиг: рвучко вигнувшись, Сріблянка опинилася на волі. На сітці залишилося тільки декілька її лусок.
Сріблянка пливла всю ніч і нарешті досягла гирла Амгуні. Як легко і швидко пливла вона за течією, коли була мальком. І як важко було зараз підніматися проти стрімкого напору води! Тепер у річці в неї не було ворогів, крім видри, та звір цей був тут рідкісний. Зате на суші до річки поспішали люди й ведмеді, вовки й орлани. Всім кортіло поласувати рожевим м'ясом лососів.
Рівнинна річка Амгунь ставала гірською. Вона розтікалася протоками, ревла біля заторів, гуркотіла на мілких перекатах. Вода мчала, наче з-під млинового колеса. Але Сріблянка пливла вгору не відчуваючи втоми. Здавалося, природа вклала в її холодне тіло невичерпний заряд енергії. У стрімкому пориві до витоків річки Сріблянка бадьоро долала всі перешкоди. Але вигляд її змінився. Світлий ошатний наряд збляк. На боках з'явилися розпливчасті червонуваті плями, кінці плавців побіліли. Шкіра потовщала, стала менш чутлива до ударів об корчі та каміння.
Ось попереду з'явився перекат. Набравши швидкість, Сріблянка з розгону вискочила на його середину й опинилася майже на суші: вода ледве вкривала половину її тіла. Звиваючись, ніби ящірка, риба повзла по камінні. Раптом над нею майнула тінь білохвостого орлана. Широко розчепіривши гострі пазурі, орлан націлився схопити Сріблянку, але прудка риба, швидкими поштовхами подолавши відстань до води, встигла проповзти мілководдя і сховатися на глибині.
В одному з плес, перед підходом до Баджальської протоки, до Сріблянки підплив великий самець. Він був у шлюбному уборі: червоні смуги по боках чергувалися з темно-синіми, спина чорна, а довгі щелепи, хижо зігнутись, виблискували гострими кривими зубами. Всією своєю поведінкою він показував, що з багатьох сотень риб йому найбільше до вподоби саме Сріблянка.
Вхід з ріки в Баджальську протоку був вузький і мілкий. Піщані береги проросли низькою шелюгою. В ній причаїлися браконьєри. Вночі, коли очікувався хід риби, вони виходили на берег, озброєні довгими дрючками з насадженими на них гострими гачками. Занурюючи їх у воду, вони різким ривком підхоплювали рибу, що суцільним потоком проходила попід берегом. Багато рибин зривалося і пливло далі з розпоротими боками. Коли Сріблянка пропливала небезпечне місце, гострий гак мало не ввіп'явся в її тіло. Ковзнувши по ній і подряпавши шкіру, він встромився у хвостовий плавець самця, який плив поряд, і розірвав його навпіл. Перелякані риби помчали вгору протокою і, лише потрапивши на глибоке місце, зупинилися перепочити.
На одному з перекатів, сховавшись за густим кущем верболозу, рибалив ведмідь. Пропустивши рибу до середини перекату, він вистрибував із своєї схованки і ударом лапи глушив жертву, потім, схопивши її в зуби, біг у ліс і там з'їдав. Захопившись успішною риболовлею, ведмідь іноді ловив риби більше, ніж потрібно було йому на вечерю. Тоді він укривав улов хмизом, щоб не розтягли ворони, і повертався до нього наступної ночі.
Підійшовши до цього перекату, Сріблянка почекала, поки декілька кетин, які пливли позаду, скупчилися біля неї, а потім разом з ними ринулася вперед на перекат. Почувши сплеск, ведмідь вискочив з-за куща. Повз нього швидко повзли, звиваючись на мілководді, риби. Притиснувши одну з них лапою до каменя, ведмідь схопив її зубами. Тим часом Сріблянка й інші кетини досягли глибокого місця і втекли.
Ось і кривун, де чотири року тому з'явилася на світ Сріблянка. Навряд щоб вона пам'ятала це місце, де на дні протоки був пагорб, з-під якого вийшла вона крихітним і безпомічним мальком. Тоді для неї були дуже страшними плямисті ленки й райдужні харіуси. Вони й тепер супроводжували Сріблянку, сподіваючись поживитися її ікрою, але трималися на чималій відстані і, коли вона поверталася до них, швидко відпливали геть.
Тут, у звиві протоки, в тіні похмурого яличника, що підступав до берега, вирішила влаштувати своє гніздо Сріблянка. Вона довго оглядала дно разом із самцем. Знайшовши крихітне джерельце, що струменіло крізь камінці, вона спинилась і почала копати ямку. Велику рінь відсувала вбік головою, дрібну вимітала хвостом. Течія підхоплювала пісок і відносила геть. Наморившись, Сріблянка відпливала вбік, і тоді до роботи брався самець. Сил у нього було більше. Навалюючись усім тілом на великі камені, він так енергійно штовхав їх, що гуркіт, який вони учиняли, стукаючись один об одний, чутний був і на березі. Незабаром на дні з'явилося досить велике заглиблення, над яким лягла самиця. Як хвилювався при цьому самець! Він збуджено плавав довкіл, оберігаючи Сріблянку, і горе було тому ленку, який зважувався підплисти близько до його обраниці. Із широко роззявленою зубатою пащею кидався він на непроханого гостя і, кусаючи за хвіст та боки, відганяв його геть.