Частина перша
ГАЗЕТА НА ВУЛИЦІ
Людина стрибала в трамвай і випустила з рук газету.
Вітер підхопив її, метнув нею по бруку і поніс вздовж тротуару.
Володя Велетень, що саме в цей час переходив вулицю, ступив ногою на папір. Заради цікавості він підняв газету.
І така незначна подія призвела до того, що його спокій було збаламучено на довгий час.
В газеті йому на очі впав такий заголовок:
"НА ДИРИЖАБЛІ ДО АРКТИКИ"
Хлопець перечитав під тим заголовком замітку такого змісту:
"1 серпня з Москви вилітає дирижабль "Третя п'ятирічка". Дирижабль летить в Арктику. Він має своїм завданням наблизитись якомога ближче до полюса. Там з дирижабля на плавучу кригу висадять трьох людей. Їм залишать намет, радіостанцію, харчі, одяг та інструменти для різних спостережень. Це буде перша науково-дослідна станція на плавучій кризі біля полюса.
Троє сміливих, що залишаться там: штурман Андрій Бойчук, зоолог Офіура і мисливець Крига. Вони збираються пробути на плавучій кризі цілий рік. Ще не вирішено питання про четвертого учасника експедиції — радиста. Раніш вважали за обов'язкове взяти такого. Але тому що штурман Бойчук досить обізнаний з радіосправою, потреба в радисті відпадає. Питання про радиста остаточно буде розв'язано цими днями".
Ця замітка порушила Володин спокій. Він цікавився Арктикою. Він був радистом-аматором.
Два роки тому йому довелося протягом трьох ночей підряд слухати радіограми з Арктики. То були страшні три ночі. В полярну ніч над пустинними просторами крижаного моря та його островів бушував ураган. Володя чув, як перегукувались радіостанції пароплавів та полярних островів. В одну з таких ночей загинув тралер "Рожева чайка". Тоді саме мало не загинула шхуна "Лахтак".
Володя чув, як переказували по радіо, що "Лахтак" врятувався лише завдяки відвазі та енергії матроса Андрія Бойчука. Тоді ж він чув, як одна з радіостанцій на полярних островах повідомляла про мисливця Тараса Кригу.
Тепер прізвища тих самих людей знов зустрілись йому. Вони летять далеко в країну плавучих криг. Як би хотів Володя полетіти з ними! Мрії про далеку й небезпечну подорож усе частіше огортали хлопця.
ТРОЄ СТАРИХ ДРУЗІВ
"Комісія полярних експедицій" — так називалась та установа, де вже другий тиждень працював штурман Бойчук. Будинок, де містилася комісія, стояв в одному з вузьких провулків, яких досить багато в центрі Москви. В кімнатах того будинку безперервно відбувались наради досвідчених полярних дослідників, повітроплавців та наукових працівників різних спеціальностей. Тепер усі вони були зайняті підготовкою арктичної експедиції на дирижаблі "Третя п'ятирічка".
В справах тієї експедиції і приїхав сюди штурман Бойчук.
Цей сміливий моряк, колишній дніпровський, а потім полярний матрос, коли довідався, що дирижабль полетить в Арктику, вигадав таке.
Хай його з кількома товаришами висадять на плавучі крижані поля. Їм мусять залишити намет, харчі та невелику радіостанцію. І все. Вони протягом зими будуть провадити різні наукові спостереження.
Пропозицію штурмана Андрія Бойчука було прийнято. Багато людей вважали цю витівку смертельно небезпечною, але коли вони зустрічали Бойчука, то швидко міняли свою думку. Молодий моряк вражав усіх своєю надзвичайною енергією, його кремезна постать, упевнені рухи, сталевий зір синіх очей, світилися відвагою, одразу завойовували довір'я і симпатію.
Сьогодні штурман поспішав у комісію. Сьогодні туди мали з'явитись його товариші, які разом з ним працюватимуть на плавучій кризі Арктики.
Ми застаємо штурмана в момент, коли він зустрівся з цими своїми друзями.
— Андрію! — гудів, розставляючи руки, літній, високий чоловік у шкіряній куртці.
— Голубе мій! — тряс йому руку сухорлявий чоловічок в солом'яному брилі.
— Здрастуйте, здрастуйте! — радо вітався з ними штурман. — А я на вас чекав!
Високий був відомий мисливець Крига, колишній боцман. А невеличкий — зоолог Офіура. Обидва старі приятелі штурмана. Крига був його першим учителем на полярному морі. Разом із Офіурою свого часу вони ловили живих білих ведмедів.
Ці двоє, коли почули про задум штурмана зимувати на кризі, перші відгукнулись, заявивши, що хочуть приєднатись до штурмана. Бойчук був дуже радий таким спільникам, яких він особисто знав, з якими разом працював на Півночі.
— Ну, друзі, готові? — питав штурман.
— Давно! — відповіли йому мисливець і зоолог.
— Але що ж ви там робитимете? Таке запитання ставлять усі. Що робити там мисливцеві й зоологові, коли там нема жодної живої істоти?
— Як нема!? — крикнув Крига.
— То ще невідомо, — відповів Офіура, — а щоб той факт встановити, я ото й хочу поїхати.
— Але ж крига на місці не стоятиме? — питав Крига. — А коли вона пливтиме, то й ми кудись попливемо, — продовжував він. — І, може, нас у такий звірячий край занесе, що нікому й не снилось.
— Добре, — сказав Бойчук. — Залишається питання про те, чи брати з собою радиста. Я проти тому, що сам можу бути за радиста. А зайва людина — зайвий вантаж, бо харчів же треба брати… одяг, зброю. Для дирижабля важко, і нам не дуже зручно.
— Правильно, правильно! — підтримали його товариші. — Ми теж проти.
І всі троє пішли до кімнати, що тимчасово правила Бойчукові за кабінет.
ТРИ ЛИСТИ ШТУРМАНОВІ БОЙЧУКУ
У себе на столі штурман знайшов три листи. По штампах на конвертах він розібрав, що один лист був з Якутії, другий — з Чукотського краю, а третій — з України.
— Цікаво, хто це тобі пише з різних кінців Радянського Союзу? — спитав Крига.
— О, я одержую тепер дуже багато листів, — відповів штурман, — і більшість з проханням взяти з собою на полюс. Навіть одна бабуся вісімдесяти років прислала листа, в якому запевняє, що вона все життя мріяла побувати на полюсі. Бабуся просить, щоб ми взяли її з собою, вона там куховаритиме та прибиратиме…
— Що прибиратиме, — засміявся Крига. — Крижані поля?
— Ану, прочитай ці листи, — запропонував Офіура, — може, щось цікаве.
— Навряд, щоб цікаве. Скоріш смішне, — відповів Бойчук і розірвав перший конверт.
В конверті був лист такого змісту:
"Шановні товариші Бойчук, Офіура і Крига!
Дуже хочу поїхати з вами на полюс. Згоден на всі умови. Буду робити яку завгодно роботу. Мені п'ятнадцять років, але кажуть, що в Якутії немає кращого стрільця. Минулої зими я застрелив найлютішого вовка в Якутії. Це був триногий вовк, що знищив силу оленів. Ніхто не міг його знайти, але мені пощастило. На лижах можу йти десять днів підряд по сто кілометрів за день, а їстиму лише через день і на одинадцятий день втоми не відчуваю.