Опинившись на нижній палубі, захаращеній ящиками та паками бавовни, жінка знайшла вільну місцинку, сіла й почала бавити дитину.
Гейлі раз чи два пройшовся кругом по палубі, тоді підсів до жінки й тихо заговорив до неї.
Том помітив, як враз спохмурніло її чоло, і вона швидко й збуджено щось відказала.
– Не вірю!.. Не може бути! – почув Том.– Ви мене просто морочите. (
– Коли не віриш мені, то гляди сюди,– сказав Гейлі, витягаючи з кишені якийсь папір.– Оце тобі купча, а отут підпис твого хазяїна. І щоб ти знала, я виклав за тебе чималий гріш, отак то!
– Не вірю, щоб хазяїн так обдурив мене, це неправда!– вигукнула жінка, дедалі дужче хвилюючись.
– Ну, то спитай хоч кого, хто вміє читати. Гей, пане! – звернувся він до якогось чоловіка, що саме проходив повз них.– Ану прочитайте, що тут написано. Бо ця дівуля мені не вірить.
– Це купча за підписом Джона Фосдіка,– сказав чоловік,– а в ній говориться, що негритянка Люсі та її дитина переходять у вашу власність. Як на мене, все тут по закону.
Розпачливі вигуки жінки зібрали коло неї гурт цікавих, і торговець коротко пояснив їм, у чому тут річ.
– Він же сказав мені, що я поїду в Луїсвілл і наймуся куховаркою до заїзду, де робить мій чоловік! Ось що сказав мені хазяїн, це його слова, і я не вірю, щоб він мені збрехав! – невгавала жінка.
– Але він продав тебе, бідолашна, це правда,– сказав якийсь добросердий на вигляд чоловік, уважно прочитавши купчу.– Ось його підпис, усе правильно.
– Ну, коли так, то нема про що й балакати,– мовила жінка, раптом опанувавши себе.
Міцніше пригорнувши до себе дитину, вона сіла на свою скриньку, відвернулася й незворушно втупила очі на річку.
– Дарма, перемелеться! – сказав торговець.– Дівуля, як я бачу, не з плаксивих.
Пароплав ішов собі далі, і жінка начебто зовсім заспокоїлась. Легенький теплий вітерець пестливо торкався її чола, немовби хотів розрадити,– лагідний вітерець, що з однаковою ніжністю обвіває і чорні і білі обличчя. Вона бачила сонячні блищики, що золотавими брижами мінилися на воді, чула довкола себе веселі, безжурні голоси, та на серці в неї лежав важкий тягар. Дитинча зіп'ялося на ніжки й гладило рученятами її щоки; воно підстрибувало, весело агукало, щось белькотало, неначе хотіло будь що розважити матір. Раптом вона рвучко й міцно стиснула його в обіймах, і сльози одна по одній закапали на його здивоване й перелякане личко. Та трохи згодом вона помалу заспокоїлась і почала няньчитися з малим.
Той десятимісячний хлопчик був навдивовижу великий і дужий як на свій вік. Він ні хвилини не сидів
спокійно, і матері доводилося весь час притримувати й вгамовувати його.
– Оце то молодець! – сказав якийсь чоловік, раптом спинившись проти них.– Скільки ж це йому?
– Десять місяців з половиною,– відказала мати.
Чоловік свиснув до малого й протягнув йому цукерку. Той миттю вхопив її і тут таки потягнув до рота, цієї найпершої немовлячої скарбнички.
– Хвацький хлопчина! – мовив незнайомець.– Тямить, що до чого!
Він свиснув ще раз і пішов собі. На другому боці палуби він знайшов Гейлі, що сидів на зіставлених докупи ящиках і курив.
Незнайомець дістав сірники і, запалюючи сигару, сказав:
– А ви, чужинцю, непогану негритянку придбали.
– Та начебто,– відказав Гейлі, пахкаючи сигарою.
– Везете на пониззя? – спитав незнайомець. Гейлі кивнув головою і курив собі далі.
– На плантації?
– Еге ж,– відказав Гейлі.– Я маю замовлення від радної плантації, то, певне, і її туди збуду. Мені казали, що вона добра куховарка, то, може, й там її до цього діла приставлять. А ні – то збиратиме бавовну. Пальці в неї на те годящі, я дивився. Так чи так, а візьмуть її охоче.
– А от малий на плантації, певне, ні до чого,– сказав незнайомець.
– Я позбудусь його при першій же зручній нагоді,– озвався Гейлі, запалюючи нову сигару.
– Гадаю, небагато за нього заправите? – спитав незнайомець, і собі вмощуючись на ящиках
– Та не знаю,– відказав Гейлі.– Хлопчисько ж добрячий, такий здоровань, увесь як натоптаний!
– Ваша правда. Але ж скільки того клопоту й витрат, доки його виростиш.
– Дарма! – мовив Гейлі.– Вони ростуть самі собою, і клопоту з ними не більше, ніж з цуценятами. А цей малий десь за місяць уже бігатиме.
– Я маю де їх вирощувати, отож і хотів би прикупити ще одного двох,– сказав незнайомець.– Наша куховарка на тому тижні поховала свого малого – втопився в балії, поки вона вішала білизну. То можна б віддати їй цього, нехай би вигодовувала.
Якусь хвилю обидва мовчки курили. Жоден не хотів перший зачіпати головного питання. Нарешті незнайомець сказав:
– Коли вже вам однаково треба збути його з рук, то, мабуть, десять доларів вистачить?
Гейлі похитав головою і промовисто плюнув.
– Ні, так діла не буде,– відказав він і знову взявся курити.
– Яка ж ваша ціна, сер?
– Та бачите,– мовив Гейлі,– я й сам міг би виростити цього хлопчиська чи десь його влаштувати. Він на диво здоровий та гарний, і десь за півроку за нього можна буде хапнути цілу сотню, а за рік – то й дві. Отож я й тепер не віддам його менше як за п'ятдесят.
– Ну, чужинцю, та це ж просто смішно!
– Отак, як сказав! – ствердив Гейлі, вперто хитнувши головою.
– Даю тридцять,– мовив незнайомець,– і ні цента більше.
– Ось що,– рішуче сказав Гейлі і знову плюнув.– Нехай буде ні по вашому, ні по моєму: давайте сорок п'ять. Це моє останнє слово.
– Згода!–трохи подумавши, відказав незнайомець.
– От і гаразд,– мовив Гейлі.– Де вам сходити?
– В Луїсвіллі,– відповів незнайомець.
– В Луїсвіллі...– проказав за ним Гейлі.– Чудово. Ми будемо там, коли вже стемніє. Хлопчисько спатиме, отже, все гаразд. Ви його тихенько заберете, щоб він і не писнув,– і по всьому. Я завжди люблю, щоб було тихо. Терпіти не можу всякої колотнечі та галасу.
Кілька банкнот перейшли з гамана незнайомця до гамана Гейлі, і торговець знову взявся до сигари.
Уже вечоріло, коли пароплав зупинився біля пристані в Луїсвіллі. Жінка сиділа, тримаючи на руках дитину. Малий міцно спав. Почувши назву міста, вона швидко підхопилася, простелила в закапелку між ящиками свій плащ і поклала дитину в ту колиску, а сама пішла до борту, сподіваючись побачити серед готельних служників, що з'юрмилися на пристані, свого чоловіка. Вона протиснулась до самих поруччів і перехилилася / далеко вперед, пильно вдивляючись у людський вир на пристані, а тим часом натовп заступив від неї дитину.