— Молочний Шлях,— виправив Колдуел.— Сонячна система має лише одну зірку — як вона називається?
Він виразно націлив погляд на задні ряди, але десь на краєчку ока Джуді бовкнула-таки:
— Венера?
Хлопці реготнули: Венера, венеричний, венеричні хвороби. Хтось заплескав у долоні.
— Венера — це найяскравіша з планет,— пояснив їй Колдуел.— Ми називаємо її зорею, бо вона трохи схожа на зірку. Однак єдина справжня найближча до нас зірка — це, звичайно...
— Сонце,— сказав хтось, але хто саме — Колдуел так і не довідався, бо в цю хвилину зосередив свою увагу на тупому напруженому обличчі Джуді Ленджел, намагаючись подумки вмовити її, щоб не давала батькові збивати себе з пантели-ку. Не тужся, дитино, ще прийде твій час. Прийде час, буде в тебе хлопець-ас — отоді ти зробиш пас. І покажеш клас. (Непоганий віршик на день святого Валентина. Вряди-годи на Колдуела находило такого типу натхнення)..
— Правильно,— сказав він.— Сонце. А ось ще одне число.— Він написав на дошці 6 000 000 000 000 000 000 000.— Як його прочитати? — І сам собі відповів: — Шість...— перестрибуючи через кожних три нулі від кінця,— ... тисяч, мільйонів, мільярдів, трильйонів, квадрильйонів, квінтильйонів, секстильйонів. Шість секстильйонів. Що воно позначає?
Німі обличчя, здивовані і насмішкуваті. І знову сам собі відповів:
— Масу Землі в тоннах. А Сонце,— додав, він,— важить ось у скільки разів більше...
Він написав 333 000 і сказав, звертаючись чи то до класу, чи то до дошки:
— Три, три, три,три нулі. Помножимо, і вийде ...— скркк, скряк — на одиницях крейда розкришилась,— ... один, дев'ять, дев'ять, вісім плюс двадцять чотири гусячих яйця.
Він відступив назад і поглянув на дошку: від власної писанини його занудило.
1 998 000 000 000 000 000 000 000 000
Нулі глипали на нього, і кожен був відкритою раною, звідки сочилося слово "отрута".
— Ось вам маса Сонця,— сказав Колдуел.— Але кому вона потрібна?
Класом покотився сміх. Куди він потрапив?
— Деякі зірки більші,— тягнув він далі,— деякі — менші. Наступна найближча до нас зірка — Альфа Центавра — знаходиться на відстані чотирьох світлових років. Світло рухається зі швидкістю один, вісім, шість, три нулі миль за секунду.
Він записав це число на дошці. Місця на ній лишалося обмаль.
— Це шість мільярдів миль за рік.— Витер пальцями п'ятірку у "віці Всесвіту" і вставив натомість 6.— Від нас до Альфи Центавра — двадцять чотири мільярди миль.— Зі шлунка йому вихопилась бульбашка повітря, але він стримав відрижку.— Молочний Шлях, що його вважають стежкою, по якій душі померлих мандрують на небо,— оптична ілюзія: на нього не ступиш. Наче туман, він весь час розпливатиметься довкола вас. Нам здається, що це зоряний туман, коли ми дивимося в глиб галактики, а галактика має вигляд диска, що обертається довкола своєї осі, діаметром у сто тисяч світлових років. Хто той диск туди закинув, я не знаю. Центр його міститься в районі сузір'я, що носить назву Сагіттаріус — Стрілець, як і дехто у тому чудовому класі, що був тут до вас. Є й інші галактики за межами нашої; всього їх у Всесвіті не менше ста мільярдів, і в кожній — сто мільярдів зірок. Ці цифри вам що-небудь говорять?
Дайфендорф сказав:
— Ні.
Колдуел, погодившись, обеззброїв його нахабство. Він провчителював достатньо довго, щоб уміти при нагоді поставити поганців на місце.
— Мені вони теж нічого не говорять. Мені вони нагадують про смерть. Людський розум на щось більше не здатний. Ну і...— тут він згадав про Зіммермана; директор насторожено підвів свою масивну голову,— ... і чорт з ними. Спробуймо перевести ті п'ять мільярдів років у наші з вами масштаби. Скажімо, Всесвіт існує всього три дні. Сьогодні у нас четвер, і зараз ...— він глянув на годинник,—... за двадцять хвилин дванадцята.— Ще двадцять хвилин; треба квапитись.— Отож минулого понеділка ополудні стався гігантський вибух, якого ще не знав світ. Ми з вами і досі мчимось на тій вибуховій хвилі. А дивлячись на інші галактики, бачимо, що вони відбігають від нас. І чим вони далі, тим швидше відбігають. За підрахунками, всі вони повинні були утворитися в одному і тому ж місці близько п'яти мільярдів років тому; всі оті мільярди, трильйони і квадрильйони тонн світової матерії, зведені в квадрат і ще раз в квадрат, були стиснуті в кулю максимально можливої густини, як у ядрі атома; один кубічний сантиметра цього первісного яйця важив двісті п'ятдесят тонн.
Колдуел мав відчуття, що один такий кубічний сантиметр він носить у собі. Він весь просяк астрономією: іноді вночі, коли він, геть виснажений, лягав у ліжко, здавалося, що його власне тіло розростається до неймовірно велетенських розмірів, ховаючи у своїй чорній порожнечі мільярди зірок.
Зіммерман нахилився до Осгудки і щось шепотів, пестячи проникливим оком м'яке пишне вим'я її грудей. Заразливий сморід його похоті перекинувся на клас: по тому, як щулилися плечі Беккі Дейвіс, можна було здогадатися, що Дайфендорф ззаду лоскоче їй шию кінчиком олівця. Беккі — неохайне вуличне дівчисько звідкись з-під Оліндже-ра — мала дрібне біле личко, що трикутником вписувалося в чотирикутну кучму кучериків невиразного кольору. Нікчема і бруднуля.
Колдуел з натугою вів далі.
— Стиск був такий сильний, що матерія не могла існувати; вона вибухнула через одну секунду — секунду не нашого з вами уявного часу, а реальну секунду реального часу. Отож — ви мене слухаєте? — у перший з наших трьох днів, понеділок, розжарений Всесвіт палахкотів, випромінюючи енергію; до вечора вона розсіялась настільки, що світло згасло. У Всесвіті запанувала цілковита темрява. Ще й до цих пір темна маса у ньому — космічний пил, планети, метеори, каміння, осколки, всіляке сміття — значно переважає масу, що випромінює світло. Тієї ж ночі все зростаючий і зростаючий потік матерії розпався на окремі величезні скупчення газів — протогалактики, а ті, в свою чергу, розсипались на сконденсовані гравітаційною силою газові кулі, які згущувалися настільки, що під тиском власної маси починали спалахувати. Отак — у ніч з понеділка на вівторок, десь перед світанком — з'явилися зорі. Ви слухаєте мене? Кожна зірка була оточена хмарою розсіяної матерії, що, обертаючись довкола неї, почала ущільнюватися в кулі. Однією з них стала наша Земля. На ній було холодно, діти,— так холодно, що замерзла не лише водяна пара, але й азот, окиси вуглецю, аміак, метан; всі ці замерзлі гази кристалізувалися в сніжинки довкола порошинок твердої матерії; сніжинки притягувалися одна до одної — спочатку повільно, а потім усе швидше і швидше — і падали на землю зі швидкістю, достатньою, щоб нагрітися при цьому. Космічний сніг танув і повертався назад у космос, залишаючи нам рідкі неорганічні елементи, яких взагалі у Всесвіті дуже мало — менше одного процента. Ось. Один день вже минув, залишилося ще два. До полудня наступного дня утворилась земна кора. Можливо, це був базальт, суціль укритий первісним океаном; потім у ньому відкрилися тріщини, вивергаючи рідкий граніт, з якого постали перші континенти. У той же час розплавлене залізо — а воно важче за лаву,— опустилося вглиб і тепер становить рідке ядро. Чи хто-не-будь бачив, який усередині м'ячик для гольфу?