— Здав, здав! — пішло по цілій хаті.
Господи, хто годен гідно описати цю радість і цю першу спокійну ніч по матурі!
УКРАЇНСЬКА ПРОГУЛКА ДО ПРАГИ
Якраз у тому році, коли я здав матуру, була вистава в Празі. Я не дуже-то рвався їхати. Мені хотілося перші такі довгі вакації пересидіти в хаті. Я так любив село, жнива ^ чудові краєвиди Бережанщини, так був прив'язати до^ родини, — пощо мені шукати розваги десь по чужих, Д&-* леких краях? І так маю їхати по вакаціях до Відня, до академії мистецтв.
Але батьків приятель, Андрій Чайковський, намовив батька, щоб я поїхав. Казав: "Не скоро буде така добра нагода побачити Чехію і її культурні надбання. їхатимемо окремим поїздом, з хором "Бояна", з представниками наших товариств, з визначними людьми. Це також має своє значення". Поти намовляв, поки не намовив.
І поїхали ми Лібром (себто кіньми фіакерника Лібра) до Зарванички, а звідти залізницею до Львова. Заїхали до покійного Дам'яна Гладиловича, що був швагром Чай-ковського і мого дядька Лонгіна Глібовицького. Гладило-вич, знаменитий педагог і діяльний патріот, зробив на мене незабутнє враження. У розмові про наші актуальні справи він усе вмів сказати щось цікаве й доцільне, слів на вітер не сіяв.
На вечерю забрав мене Чайковський до Нафтули137, бо мав там із кимось побачитися. Я перший раз був у вели-коміськім ресторані, що славився своєю вепровою печенею з картоплями та з капустою і своїм окоцімським пивом. Ні вепровою, ні окоцімом я не захопився, натомість здивувало мене, що до Чайковського все хтось підходив і вітався з ним сердечно. Були це його знайомі, що поприїздили з різних міст і мали разом із нами їхати до Праги.
На другий день оглядали ми, щоправда, тільки в переході, Львів. По Бережанах зробив він на мене величезне враження, зокрема св. Юр138 і Волоська церква139, бо наші установи, такі, як "Просвіта" й "Наукове Товариство ім. Шевченка"140, містилися тоді ще в дуже тісних і бідних локалях. Одинокою прикрасою "Просвіти" був великих розмірів портрет Федоровича141, а ціла бібліотека тов. ім. Шевченка зберігалася в кількох невеликих шафах, таких, як на одяги. Вхід до товариства був у брамі старого готелю Жоржа, одно— чи двоповерхової кам'яниці з великим подвір'ям. У тім подвір'ї на першім поверсі був зал "Фрозіну", де грав звичайно наш театр після того, як йому відмовили зали "Народного Дому"1 . 9І> Вже не пригадую собі, коли від'їхав наш поїзд, але ііам'ятаю, що на двірець вийшла сила народу, знайомих і сьояків тих, що їхали. Прощанням не було кінця. Аж наш мужеський хор вийшов із возів, уставився на пероні й заспівав "Крилець, крилець"143. Хто був на залізничім двірці, прибіг послухати, бо й було що почути. Хор великий, голоси сильні й чисті, співаки в знаменитих настроях — їхали в широкий світ, — молодість розпирала їм груди.
Гучні оплески, й на загальне бажання заспівали "Над Прутом у лузі"144. А тоді трубка і "Прошен всядаць". Ще раз обійми, цілунки, виклики: "Щасливої дороги!", "А пишіть!" — і поїзд рушає з місця. Мають білі хусточки, простягаються руки з поїзда й до поїзда — їдемо.
Я вже другий раз в житті так не їхав. Ціла валка возів, а скрізь самі свої люди. Та ще які! Цвіт молоді, еліта нашого громадянства, показ жіночої краси. Багато в національних одягах, Венгринович, як гуцул, з дзьобенкою, тайстрою і топірцем. Жаль тільки, що не зголив чорної борідки в клин, бо гуцули з бородами не ходять. Степан Федак, тоді ще молодий адвокат, де ходить — жартує.
Прогулку провадить професор Володимир Шухевич145. Через рам'я на ремінці мужеська подорожня торба. У руці олівець і нотатник: все щось записує, то гуцульські етнографічні матеріали від гостей з-над Прута й Черемоша, то найвсілякіші бажання членів прогулки.
Хором заправляє професор Анатоль Вахнянин, старший поважний громадянин. Але й він не від того, щоб посміятися та блиснути своїм небуденним дотепом. Його помічником є Остап Нижанківський, автор "Гуляли, гуляли" та "Окрушків", красунь, якому рівного не легко знайти. Високий, стрункий, синьоокий, легко скучерявлена чуприна. Розмріяні очі під цвікером, на вустах нерозгадана усмішка — митець.
Наш поїзд надзвичайний, його нема в так званому розкладі їзди. На малих станціях не стає, зате на великих зупиняється довше. Тоді виходять з міста делегації, виголошують промови. Вахнянин, Шухевич і ще деякі із старших громадян відповідають, а хор співає "По морю, по морю" та "Гей же до чарки, мій брате!" Не з огляду на слова тих пісень, лиш тому, що їх мелодія така грімка і жвава, що просто пориває слухачів.
Ті зустрічі й пргаіти на чеській території прибирають спонтанічний характер. Жінок закидують квітами, мужчин —, папіросами й цигарами. Підносять адреси й альбоми міст.^
Для мене все це таке нове й незвичайне, що я сиджу в гарячім вагоні, мов одурманений. Забуваю про сон і втому. Але не забув про них наш незрівнянний провідник, професор Шухевич. В одному з більших міст замовив готелі, щоб ми виспалися та набрали сил до дальшої дороги. Та куди там! Ще ми не вспіли обмитися й перебрати білля (спека була страшенна!), як в готелі, куди заїхав Шухевич, появився посадник міста в товаристві ще двох панів із міської ради та просив, щоб наша прогулка зробила місту честь і прийшла на вечір до тутешнього "Сокола"147.
Хоч як утомлені, пішли ми на цей вечір. І не жалували. Я перший раз побачив, що таке чеський "Сокіл". Гарний будинок, великий зал. Показ гімнастичних вправ аж до фехтунку на рапіри й флорети включно, по вправах вечеря з чеськими національними стравами і зі славним чеським пільзнером. Обслугували нас не кельнери у фраках, а "слєчні" в коротких спідничках з вишиваними запасками та в блузках, прибраних кружевами й мережками. Може, й не було між ними надто багато гарних, зате всі були здорові, рум'яні і жваві. А які ввічливі та щебетливі! Провінціональний хлопець, що недавно тому здав матуру, почувався несміливим та збентеженим тією ввічливістю й не знав, як має дякувати за ті трикольори, що ними його так щедро обдаровувано.
По вечері малий відпочинок, прохід по сокільськім городі, а там танці. Заграла сокільська оркестра, і молоді чехи з українками й українці з чешками пішли в танець.