Отож до кожної з масниць вибивали по шістдесят Жовтків, пильно вважаючи, щоби не попав туди ані шма-
Ватра, яку палили за церквою.
точок білка, бо він міг би пошкодити бабі. Білки ці виносили в макітрах до кухні, а тоді "дівки" і їх помічниці з села сідали на долівці, притримували маснички колінами,' і починалося биття жовтків.
Мама хвилину приглядалася тій роботі, а потім ішла до другої кімнати, відчиняла пожовклу стару кухарську книжку якоїсь "Єкатерини" і шукала рецепти на ще один торт, який хотіла післязавтра, себто в суботу, спекти. Я сідав коло мами і з насолодою приглядався, як ті дрібні пальці листували перетлілі листки "Єкатерини". А що цілий день набігався, бо найменше десять разів був під церквою, тож не довго того приглядання було, — заснув. Глухе, одноманітне хляпання, що добувалося із шістьох масничок, вколисувало мене до сну. У сні грали великодні дзвони й лунали гаївки.
Нараз хтось мене потягнув за рукав. Я стрепенувся і відкрив повіки. Наді мною стояла мама. Дрібний палець приклала до уст: "Тсс!" З її обличчя втікали останки гніву, а на його місці являлася добряча усмішка, що мені все нагадувала чомусь-то перші сонячні усмішки весни. "Тсс! Тихо! На пальцях іди!" — і тихенько, майже нечутно відчинила двері до "бабуниного покою".
Образ, який я побачив, був для мене, дитини, настільки сміховитий, що я мусив долонею затулити уста, щоб не розсміятися вголос. Усі шість дівчат спали при масничках. Кожна в іншій поставі, і кожна іншим голосом хропіла. Маснички кріпко притримували колінами. їм (масничкам) нічого не сталося, крім однієї, якраз тої найбільшої і найштудернішої, з курком, як при російськім самоварі.
При цій масниці сиділа наша дівчина Доська, пізніше жінка Семка, якого звали бідним багачем. Доська була доброю робітницею, але мала цей надзвичаний дар, що де-будь і коли-будь вміла засипляти. Пішлють її по муку на стрих — засне, доїть корови — засне, палить у печі і також засне. Так і тепер, мабуть, перша заснула, не хотя-чи відчинила курок, і з масниці витікли на підлогу всі шістдесят вже таки добре вбитих жовтків. Золотою річкою потекли вони по долівці аж до порога.
Доська мусила добити нову копу жовтків до своєї масниці, і мама вже не йшла до "Єкатерини", лиш сиділа доти, доки жовтки не були вбиті "аж до білого".
Тоді виливала їх до заздалегідь приладжених паперових форм, що стояли в кухні, на шафарні, себто на величезній скрині, в якій були перегородки на різні роди круп і муки. Перед тим, ясна річ, мама ще раз спробували, чи добре зачинені двері з кухні до сінок і з сінок на подвір'я, і баби — кисли. Як їх саджали в піч, як на пальцях виходили з кухні до покоїв, як пізніше виймали з печі, клали на подушках, щоб підстигли, того я вже не бачив, бо впав на перше ліжко, що стрінув по дорозі, і збудився аж рано. Але знаю, гості казали, що петенетові баби не були в нас ще ніколи такі знамениті, як цього року.
ВЕЛИКОДНІЙ РАНОК
Дзвони від страстей висіли на дзвіниці без шнурів. Відпочивали.
Аж тепер знову чистими голосами відізвалися. Цілому світові радісну вість подали, що "Христос воскрес!"
І втішилися гаї-діброви: "Христос воскрес".
І зашуміли зеленим шумом дерева в лісі і грушка при стрісі: "Христос воскрес!"
1 здивувало серни у лісі і птах на горісі: "Христос воскрес!"
Риби гуляють, бо й вони вже знають: "Христос воскрес!"
Бо й вони вже знають, чого дзвони грають: "Христос воскрес!"
Люди зі свяченим з-під церкви в село біжать. В неця-тах, вимитих і випарених начисто, паска, ковбаска і "всякія сніди". Білий хрін з-поміж них визирає. Закрутить він вам у носі, закрутить! Нецята в полотенцях льняних, перетиканих. Жінки їх чоловікам на плечі завдають, бо в селі здавна звичай такий, що чоловік має свячене на плечах з-під церкви аж до самої хати нести, чоловік, а не хто.
Лиш щоб було що нести, — понесуть. Не бійсь!
І несе хлопчина невеличкий, літ може дванадцять, несе, аж під ним ноги тріщать, бо нецята важкі. Мама коло нього ступає. Підтримала б, коли б посовгнувся, щоб не було сміху.
Люди минають їх і дивуються, кажуть: "Ще надсадиться хлопчисько".
А мама: "Тогідь покійник ніс, а нині на нього черга, одинак. Навіть вам чути не хотів, щоби хто другий брав".
Хлопець, як молодий лошак, ногами викидає — гордиться...
До нас свяченого не несуть. Батько ще вчора під вечір паску освятив. У нас і в дворі — для челяді. Свячене розставлене на столі у великім покою. (Він малий, але більший від других, і тому його величають великим.) А в другім покою стіл стоїть накритий. На нім тарілка зі свяченим яйцем і на полумиску накраяне м'ясиво: шинка, ковбаси, порося. Нині обіду не варять. Тільки борщ. Але який! Такий борщ лиш раз у рік буває. Мама пильнує його, бо Доська як не пересолить, то переперчить. Міри в губі не має. Нараз від кухні: "Єгомость ідуть!"
Заки оглянулися, тато вже через ґанок у хату ввійшли.
Утомлені, але веселі, молоді такі, гарні. Скинули плащ і шапку, "Христос воскрес!" — кажуть до нас.
"Христос воскрес!" — відповідають мама; "Христос воскрес", — несміло кажу і я.
Ділимося свяченим яйцем.
"Щоб ти великий ріс, — кажуть мама до мене, — і щоби чемний був". А тато додають: "Щоби ти добре вчився", — та в голову цілують. А голова, що лиш учора милом мита. (Мило до очей напливало й гризло. Скільки плачу було!)
Сідаємо снідати.
Тато хвалять, що шинка дуже добра.
А мені до тортів спішно. Кажу це мамі до уха. А мама: "До уха при столі не говориться. Це нечемно. Як чого хочеш, то наголос кажи". — "Торта помадкового хочу". — "О, ні, ні. Хто не їсть м'яса, той і торта не дістане", — відповідають мама, а в голосі чути якусь таку рішучість, як мало коли. Насилу їм це м'ясо, а з тортів ока не спускаю.
"А тепер, — кажуть мама, — хіба до челяді підемо". Беруть таріль зі свяченим яйцем, і всі троє ідемо до кухні. Там чисто, прибрано: голубці зі шкаралущ висять у вікнах і, мов живі, тріпочуть крильцями з кольорового паперу. Кухня вибілена, дерев'яна стеля милом і рижовою щіткою витерта, за сволоком понатикані гіллячки з базьками, чи там з котиками, як у Поручині казали.
Челядь зібралася уся. Є фірман Кирило, що з Поділля, з Крегульця, тата й маму привіз, є пастух Василь, також ще звідтам, є парубок, великий Василь, що "від нього пан Біг міру згубив", є Доська, що ніколи виспатися не може, є ще й друга дівчина, що "таку силу має, як хлоп".