— Коли ж бо не стало розуму запитатиси. Ви гадаєте, що то з паном так говорити, як вам си здає? Кажи раз, два, та й забирайси, шуруй!
— Пішла баба з тов риципков до аптиці. Дала аптикареві, а сама, не біси, мудра, дивитьси, як він ме тот лік вілагоджувати. То вповідала, що як собі капнув того ліку на долоню, та й наскрізь руку перейшов. Але то лиш десь сотому удастьси такого ліку дістати. А мужикам лиш такий лік здалний, що або суда, або туда!
— Ей, бідний світе, що я не розпитав баби, як воно треба того ліку проситиі А так і гроші загубив, і нічо не поможе... Тото-м гидно зробив.
— Та, відай, нема ваші дівці віходу. Адіт, як вона горить? Нема з неї так нічо, як з отого листка, що відчімхнувся від дерева...
— Ой, нема, нема, і гроші пішли. Коои-м був хоть Іванихи запитав...
— Та то, видите, від чого лік. Аптикар має свою аптику, та вмирає...