— Хіба мої руки відмиєш собачим милом? — показав Олег п'ятірню.— Бачите, як вимастився учора живицею.
— Знайди гриб-трутовик, верхню частину зріж, а внутрішня тканина послугує тобі краще, ніж губка. У тебе, Ігорьку, чого лоб червоний? — стурбувався вчений.
— То Олег на мені хлопавку розбив. Але я йому віддячив — штук п'ять розтрощив об його лоб!
— А де ви хлопавку знайшли?
— За ліщиною.
— Піди назбирай молодих листочків. Відваримо й додамо до салату з кульбаб.
Від казанка з учорашнім місивом потягло кислим.
— Тісто майже готове! Тепер треба швиденько піч робити,— Анатолій Борисович вирив продовгувату яму, дно і стіни виклав камінцями.— Нумо, хлопці, несіть сухе галуззя!
Гора хмизу виросла швидко. Анатолій Борисович заглянув у казанок.
— Ще є час, ходімо до озера, може, знову черепаху побачимо. Тільки спустилися до берега, як учений зупинив дітей:
— Тихо! Он видра...
Посеред озера розпластався довгастий звірок. Видра, висунувши ніс з води, втягувала повітря.
— Диви, як дихає! — здивувався Ігорьок.
Звірок їх помітив. Крутнувся на місці і зник у глибині. — Бачили, яка прудка. Пропаде тепер в озері живність. Сидітиме
тут видра доти, доки всіх тварин знищить. Така у неї вдача. Ходімо звідси, бо видра, напевне, налякала й черепах, і ми їх не діждемося — надто вони обережні.
Повернулися до бівуаку. Анатолій Борисович розпалив на дні ями вогонь.
— Підтримуй його, Ігорьку, хмизу не жалій, треба, щоб добре каміння розжарилося.
Розіслав аркуш паперу, потрусив його борошном і вигорнув туди вміст казанка.
— Пилипку, принеси кілька листків лопуха, тільки спочатку обмий їх у озері!
Добре перемісивши тісто, вчений наліпив з нього млинців, розіклав їх на лопухах.
— Як там вогонь?
— Сильний.
— А тепер, хлопці, розгорніть жар. Так-так, ще далі відсовуйте попіл. Віронько, млинці на листках клади сюди, на каміння!
Анатолій Борисович узяв пласт дерну, перевернув його травою донизу і закрив яму, немов лядою.
— Чудово! Ігорьок, запалюй, багаття над ямою!
Сушняк горів добре, Ігор ледь встигав підкладати. Вчений сидів, замислено дивлячись у вогонь.
— Анатолію Борисовичу,— перервав його думки хлопчик,— а якщо ми знайдемо перлову скойку, експедиція закінчиться?
— Ні, друже, ми ж не тільки її шукаємо. Нас цікавить, які тварини й рослини населяють річку, і не лише сучасні, але й ті, що жили тут мільярди років тому.
— А як про це дізнатися?
— Робітники риють шурфи на березі річки й просівають грунт. Так знаходять залишки давно вимерлих істот.
— Анатолію Борисовичу, а навіщо вчені досліджують залишки тварин, які вимерли? Їх-бо не воскресиш?
— Безперечно, ні, хлопчику. Але, дізнавшись, як мінявся клімат у минулому, ми передбачатимемо зміни, що можуть статися й невдовзі. Я вже не кажу про інтерес до цих питань з боку наших геологів, шукачів корисних копалин.
Взяти хоча б двостулкових молюсків. Вчені помітили, що товщина черепашок молюсків одного й того ж виду у різних географічних зонах не однакова. Особливо це стосується викопних форм. У чому справа? Як відомо, будь-яка черепашка складається переважно з вуглекислого кальцію. Він малорозчинний. Та із збільшенням температури розчинність вуглекислого кальцію зростає.
Ось чому, виявляється, тропічні форми молюсків такі великі, а їхні черепашки міцні й товсті, тоді як стулки їхніх родичів у помірних широтах значно менші й тонші. Оскільки в різні геологічні епохи температура води мінялася — на планеті були похолодання і потепління,— то й величина, і товщина черепашок молюсків, які тоді жили, теж різнилися.
Знайшовши черепашки молюсків і встановивши, коли ті жили, вчені дізнаються, які тоді були кліматичні умови. Навіщо? Бо корисні копалини, приміром, утворювалися при певному температурному режимі, наявності рослинного і тваринного світу тощо.
— Еге, друзі, а що, як наш хліб згорить? — похопився Анатолій Борисович. Підняв дернину й проткнув ножем млинець.— Готовий!
Витяг, розламав на частини.
— Пробуйте!
— Смакота! — озвалася Віронька.
— Тоді увесь хліб витягуємо...
— Дивіться,— здивувався Олег,— Юнта біжить!
— Знайшла-таки,— поплескав учений собаку.— Ану, що пишуть нам з експедиції? "Дідусь чекає Олега й Ігоря в таборі. Повертайтеся". Ось, хлопчики, й кінець вашому туристському життю. Доведеться дещо порушити наші плани...
— Ні! — вихопилося у братів.-— Наш дідусь знайде роботу і в таборі!
Анатолій Борисович помітив, що й Пилипка мучить якась тривога.
— Що таке, друже? — запитав у нього.
— І звідки ви оце все знаєте? — зніяковів той.— Я в лісі, вважайте, живу, а хліба такого ще ніколи не пробував, і салат теж смачний!
Анатолій Борисович засміявся.
— Книжки треба читати. В них ще й не таке вичитаєш!
СІМ'Я ЧИ ОРГАНІЗМ
Дрейсени, кулівки, горошинки. Ставковики і котушки. "Жалюча" істина. Шершні. Джмелина хатка
Години через три знову вийшли до річки. Суничка в цьому місці чарівна. З обох боків ліс височіє, понад берегом — велетенські кам'яні брили, крізь прозорінь води жовтіє дно.
— Чудово! — аж подих перехопило у вченого.— Ось де нам поталанить!
Анатолій Борисович зайшов у воду й вийняв пригорщу різних мушель.
— Яких тільки немає! — здивувався Ігорьок.— Беззубок і перлівниць я вже знаю, а ось такі дрібні бачу вперше...
— Бо неспостережливий,— промовила Віра.— Адже річкову дрейсену ти міг побачити у будь-якій річці. Іноді вони гірляндами висять на підводних рослинах. їх можна зустріти також на підводних спорудах...
— А ось річкова кулівка,— на Ігорькову долоню ліг невеличкий двостулковий молюск з округлою мушлею розміром не більше двох сантиметрів,— ця дрібнота живородна, у неї яйця розвиваються всередині організму, тому назовні виходять вже "готові" молюски.
— Дивись, Олежику, а мушлі цих молюсків іще менші, немовби горошинки!
— Чому "немовби"? Ці молюски так і називаються — горошинки. Вони найдрібнішІ з прісноводних двостулкових молюсків.
— А вони, Анатолію Борисовичу, не схожі одна на одну,— придивився Олег до знайдених Ігорем молюсків.
— Дива тут, друзі, ніякого немає. Просто ІгорьковІ трапилися горошинки кількох видів. Ось, бачу, річкова горошинка, а оця, блискуча, так і називається — горошинка блискуча, а ця — болотяна горошинка.