Катамаран

Сторінка 2 з 15

Давидов Анатолій

До Жовтневого, невеличкого села, де жив дідусь, добралися опівдні... Біля причалу відчепили човен з експедиційним спорядженням і запливли в протоку, де пристали до старезної верби.

— Приїхали! — Олег вимкнув двигуна.— Ви у нашого дідуся бували раніше; Анатолію Борисовичу?

—Аякже. Кілька разів з вашим татком приїздили сюди рибалити.

Олег вискочив на берег, прив'язав до дерева катамаран.

— Подавай, Ігорьку, гостинці!

Обвішані пакунками, піднялися до дідусевого обійстя.

— Напевно, дідусь на роботу пішов, бо в хаті ставні зачинені,— мовив Ігор,— він завше так робить, щоб прохолодно було.

— Дивно,— захвилювався Олег,— татко ще вчора телеграму дав, щоб дідусь нас зустрів.

Хвірточка була замкнена. Знаючи, що те замикання більше про людське око, Ігор швидко відчинив її:

— Заходьмо!

— Хто там галасує? — почувся старечий голос із сусіднього двору. Брати впізнали дідового приятеля.

— А де ж це наш дідусь, Миколо Оверковичу?

— Ще позавчора подався до Одеси. Казав, до вашого приїзду треба деякі снасті поновити, гачків докупити. Днів за кілька обіцяв повернутися. А телеграму від вашого батька отримав я. Ви що ж, своїм ходом прибули?

— Так, наш човен унизу стоїть.

— То ви заходьте. Хочете, дам ключа од дідусевої хати, а хочете — в мене будете жити. Ви також погостюєте у нас, Анатолію Борисовичу?

— Ні,— засміявся вчений,— це в хлопців канікули, а в мене робота. То як,— звернувся до братів,— самі нас одвезете до експедиції чи човна дасте? А втім, чому б вам до дідусевого приїзду не побути в нас? І вам, Микола Оверковичу, клопоту менше, і моїй Віроньці компанія буде.

— А мені що,— відповів старий,— хай хлопці самі вирішують.

— Ми — згодні! — дружно відповіли брати.

ДЕ ЖИВУТЬ ПЕРЛОВІ СКОЙКИ?

Віронька. Як утворюються перлини. Цінного молюска з'їли... свині. Пастка смерті. Катамаран виходить на пошуки

Струнка, трохи нижча на зріст від Олега, Віронька була вдягнута в такі ж, як і в хлопців, джинси, сорочку захисного кольору, а русяве, вигоріле на сонці волосся намагалася сховати під справжню солдатську пілотку з п'ятикутною зіркою. Поряд з дівчиною стояла велика вівчарка, І коли хлопці намірилися було підійти до Віроньки, собака грізно загарчав.

— Заспокойся, Юнто, це — свої! — втихомирила його Віронька.— Хлопці, то правда, що ви у бурю на човні пливли?

— Та було,— буркнув Олег.— Чому ти не сказала раніше, що збираєшся в експедицію? Можливо, і я б разом з вами поїхав...

— Не сказала, бо знала: татко й мама самого тебе не відпустять. Минулого року, пригадуєш, не дозволили їхати з нами до Чорноморського заповідника!

— Так то ж Чорноморського, а це — недалеко від міста... А чий це в тебе собака?

— Петра Ілліча, сусіди нашого. Зараз він у відрядженні на Півночі, тому довелося нам собаку взяти з собою.

— Віро, а можна буде погратися з Юнтою? — не втримався Ігор.

— А ти, коли хочеш, доглядатимеш собаку, бо у нас з Олегом роботи буде сила-силенна. Знаєте, що татко шукає тут?

— А що?

— Зниклого молюска. Латиною він називається маргаритіфера, а українською — звичайна перлова скойка.

— Теж мені заняття, молюска якогось шукати! — закопилив губу Олег.— Хочеш, Ігоря бери на підмогу, а я знайду собі цікавішу справу!

— Який ти, Олежику, неук! Це ж молюск, у тілі якого зароджуються перлини, що не поступаються якістю морським. Колись у цій річці маргаритіфери було не менше, аніж зараз беззубок. Та ще до революції перлову скойку майже повністю винищили: годували нею качок та свиней, мушлю пустили на блискучі ґудзики. А про коштовні перлини забули. Коли ж похопилися, було пізно. Проте татко вважає, що перлову скойку ще можна знайти. Живуть ці молюски довго — понад вісімдесят років, річка нічим не забруднена, що теж надзвичайно важливо.

— А що з того, як знайдуть тут одну чи дві маргаритіфери? Щоб налагодити промисел перлин, потрібні тисячі молюсків,— промовив запально Олег.

— Зараз йдеться не про промисел,—— діти й незчулися, як до них підійшов Анатолій Борисович,— а про набагато вагоміше: збереження життя виду, як це було зроблено колись з котиками, бобрами, каланами, сагайдаками, соболями. У тридцяті роки бобрів, зокрема, лишилося в нашій країні менш як тисяча особин. Загинули б зовсім, аби не взяла їх під захист держава: було заборонено полювання на них, організовано заповідники і проведено розселення. А тепер бобри водяться майже в кожній річці. Ось так би зробити і з перловою скойкою! Майже місяць її шукаємо, та, крім черепашок, нічого не знаходимо. І все ж таки, відчуваю, маргаритіфери десь тут повинні бути...

— Анатолію Борисовичу,— подав голос Ігор,— а де їх шукати, в яких саме місцях?

— Водяться перлові скойки в прохолодних, білопіщаних річках з кам'янистим дном і помірною течією. Люблять глибину. Буває, що живуть колоніями. Про їх наявність в річці можна дізнатися по мушлях загиблих молюсків, які течія прибиває до берега.

— Які ж вони? — поцікавився Ігор.— Отут усяких повно!

— Ходімо до намету — покажу! — сказав учений.

З дерев'яної коробки, дно якої встелене ватою, вийняв чималу черепашку. Зблиснув на сонці перламутр.

— Ось вона! — промовив урочисто.— Мушля товста, перламутр щільний! Сплутати її можна хіба що із справжньою перлівницею або беззубкою. Однак перлівниця менша, а беззубка кругліша. Та найголовніше — мушля у них тоненька! То як, хлопці, допоможете нам маргаритіферу шукати?

— Звичайно! Коли почнемо? — загорілися очі у братів.

— Поспішати не слід. Зараз підете до річки й поспостерігаєте за беззубкою або перлівницею, адже вони не лише зовні схожі із маргаритіферою, а й ведуть подібний спосіб життя. Без підготовки до пошуків — зась!

Діти спустилися до річки. Юнта одразу вскочила у воду, тільки бризки полетіли! Віронька прогнала собаку геть.

— Налякала беззубок! Ось вони, голубоньки, стримлять у піску,— взяла принесену з собою банку, поклала на її дно вологий пісок, набрала води й посадила туди одного з молюсків.

Вода встоялась, і беззубка обережно висунула м'язисту ногу, а тоді виважила тіло й поставила його вертикально. Закріпившись у піску, затихла.

— Подивіться на утворення, що неподалік од місця з'єднання стулок. Це так звані сифони, з їх допомогою молюск фільтрує воду,— Віронька поставила банку проти сонця, й тоді стало видно, як із одного з сифонів заструмувала цівка води.