За окремим столом товариші попивали горілку й старанно заїдали її накришеною в миску свининою та смаженою на салі картоплею. ■ ,. •
Красуня Уляна то вбігала, то вибігала з хати. Коло шии-квасу стояло двоє селян, похиливши голови, і покірно чекали, поки впорається з усім господиня; один із них, низенький, білявий, прибитий нуждою, не підводив очей, а безнадійно дивився на свої босі, вкриті засохлою грязюкою ноги, а другий, стрункіший, чорнявий, примруживши очі, пильно оглядав усю корчму і часто зупиняв їх на тих, що вечеряли, підозріло похитуючи головою. —
"• Був ще в корчмі Уляниній і п’яний гість; але він напів-лежав на лаві з блаженним виразом очей; димив своєю люлькою й часто спльовував; він, мабуть, мріяв тільки про те, як би швидше заснути. .
— Що ж, хазяйко,— заговорив знову бадьоріший і хитріший селянин, коли Уляна сіла за шинквасом,— чи ми діждемось од вас ласки?
— Давай гроші, то й ласки відпущу тобі, а наборг —". немає! — усміхнулась вона холодно й трохи пиховито.
— Та де ж тобі зараз узяти гроші, коли ми й так до
рубця обірвалися; он у нього коня вкрали, а в мене —* пару волів. Ми цілісінький день вилазили по всіх ярах і нетрищах, і вилазили даремно, ніг під собою не чуємо, животи попідводило, то хіба ти й чарки горілки, й шматочка сала не даси?
— Авжеж, не дам! — відповіла господиня.—Он той на лаві, здається, з вашого ж села, так уже й носом клює,— так надавала... —
— Атож! — мугикнув той, що курив.
— 'Та яке нам діло до того? — наполягав брюнет.— Ти нас уконтентуй... Кажуть тобі: голодні, мов пси, а віддамо після, не бійся... В тебе ж християнська душа, а не жидівська, ти зрозуміти можеш?..
— У неї жіноча душа,— докинув той, що лежав.
Блондин тільки безнадійно зітхав і переступав з ноги на
ногу.
— Так-то воно так,— стояла на своєму Уляна, лузаючи насіння,— та й мені ж добро з неба не падає... Теж потіти не раз доводиться... А з вашого брата часто, як із святого, не візьмеш нічого... .Прийде котрий, сльозу пустить—пограбували, обікрали, зглянься, мовляй... А його, може, ніхто й не пограбував, а він просто, щоб ошукати, казку приплів, та й годі!
— Та бога ти бійся... Камінна!
— Та що ти бога? Бога позивати мені не доведеться... А що камінна я, то ти брешеш: задарма статкувати для всякого не буду, а пришли карбованця, другого, третього, то й поворожу, і розшукаю, і хворим ще допомагаю... всяку напасть на людях і на худобі зашіптую, а ти... камінна!
— Вона не камінна! — заступився підпилий селянин.-— Камінь холодний і твердий... а вона — м’яка й гаряча!.. У!
— А ти, коли напився, як свиня, то лежи тихо!—підвищила голос господиня.— Лежи та мовчи, а то я тебе так угрію, що цілий рік згадуватимеш мою ласку...
— Овва! — одрізав був на її погрозу той, що лежав, але Уляна крикнула: "Ну!", і він одразу замовк.
— Уваж їм, хазяєчко,—■ заступився нарешті й солдат та селянин,— голод же не тітка, а збиток я поповню.
— Невже свого не послухаєш?.. Тут рука руку... Круть-верть, а в черепочку смерть! — встряв знову п’яний.
— Не мели й не перележуй хати!—попрямувала була з войовничими намірамц господиня до лави, але спинилась і кинула солдатові: — Бач, жалільник який знайшовся,— огризнулася вона, але в голосі її вже прозвучало більше лагідності.— Теж на чужий рахунок щедрий!
— Та павукові зайва муха павутиння рве,—мовив Дмитро між іншим, одламуіочи великий шматок паляниці.
— А хата — покришка,— додав Андрій.
— Ну нехай уже й так,— підвелася Уляна,— нагодую вас, знайте мою добрість, а вже потім — як совість ваша: згадаєте вдову — спасибі, а забудете — хай вас бог судить.
— їй-богу, згадаємо,— зітхнув блондин.
— Як не згадати! — труснув чуприною брюнет.— Ось
тільки розгорюємо де карбованця, то зразу ж і до тебе по пораду. ч
— Дуже добре, любий мій, не пошкодуєш! — І вона хутко вискочила до сіней.
— Чорт, а не жінка! — сплюнув п’яний і заходився знову натоптувати люльку.
Двері відчинилися, і швидко ввійшла господиня, поклала на другий стіл паляпищо, шматок сала й поставила пляшку горілки.
Голодні посідали й жадно заходилися трапезувати.
*** Сліпа хата,—сказав солдат,—хоч би де бликавка.
Вночі в лісі краще зажмурювати очі,— відповіла господиня.
— Та ми позатикаємо баньки, а то й шматок не в рот, а в ніс тицяєш,— відповів солдат і, підвівшись з місця, почав. опускати на вікна позакачувані солом’яні матки.
Господиня оглянулася, прислухалась, роздмухала в печі вогник і засвітила каганця. Кволе світло полилося від нього й червонястими плямами лягло на стелі й на оголених аж до дранки задимлених стінах.
Від шинквасу, столів, од печі й сволока розповзлися в усі боки чорні рухливі тіні й наповнили непривабну пустку похмурим трепетом.
Усім стало ще моторошніше.
— Ну й часи! — заговорив після третьої чарки брюнет.— Хоч лягай і здихай... То, бувало, надіялися на батька Кармелюка, що приборкає панів, укоротить їм руки.., І справді, трохи живилися то тим, то сим... та й од пана отамана перепадало, а тепер, як його, сердешного, забрали, то пани ще гірше знущатися стали, та й од лісної волі кривда... Виходить, з двох боків шкуру деруть, хоч лягай та здихай!
.*"■ Ох, правда! — зітхнув Андрій і потупився.
—* То було за батька до нашого брата жаль був, а тепер свій свого грабує,— діймав когось брюнет.
Заступника немає! зітхнув білявий.
— Поспішайте, поспішайте, голубчики!—заметушилася господиня, намагаючись перервати неприємне розбазікуван-
ня гостя.—Я ж замикаюся наглухо і вночі нікого не пускаю до хати. ■ '
— Коли ж не хочу,—засміявся п’яний.— А щодо батька, то це брехня,— провадив він, пробуючи звестися на ноги.#-Ніхто його не взяв і не візьме... правду кажу! Бо — трах'**-і всі, як груші посипляться. Трісь — і немає кайданів!
— Еге ж, еге! " похопилася господиня.—Він тут, я сама чула... та й штуку встругне іноді не хто інший, як тільки він!
— Ого-го!.. Ще й яку штуку! — п’яний підвівся нарешті на ноги, вхопившись рукою за стіну.— Дається навмисне в руки,— закують його: кайдани, ланцюги, колодки... а він сміється.. Гульк, а вони закували колоду, а його й пальцем не зачепили, бодай я навіть не понюхав горілки, якщо неправда... А то от сяде на підлозі в тюрмі... І аби тільки грудка крейди,—намалює човна — і ф’ю-ф’ю! Так і винесеться на хвилі... от що, а не то що!