— Слухай, пане коханку,— тихо звернувся-до Хойна-цького пан Янчевський,— це посилає тобі сам бог такого робітника. Я пилипонів добре знаю; вони справді ненавидять і зневажають хлопське бидло і по релігійному фанатизму, і по мові, і по звичаях... Тут уже можна напевно сказати, що цей кацап не знюхається з твоїми хамами... та й, крім того, можна до нього приставити двох вірних із шляхти дозорців і бути зовсім спокійним; адже браму й ограду треба закінчити,— так їх залишити небезпечно.
— Пан ма рацію,— погодився Хойнацький і став домов-, ляти муляра.
Муляра, після пильного огляду, допустили у двір. Наступного дня йому була запропонована спробна робота в домі — полагодити піч,— і Хойнацький зостався цілком задоволений.
А ще через день увечері покоївка Фрося, досить уже знайома з життям, хихикала й шепотілася з посудницею: з нею вона любила часом поінтимничати. То була та сама Фрося, що служила шість років тому у Пігловських; діставши вільну, вона вже третій рік працює у нових панів Хойнацьких, увійшла в довір’я своїми спеціальними здібностями до Доротеї і стала їй повірницею.
— От сміху, любко! — заливалася Фрося.— Цей кацап у мене втріскався!
— Ой мамо! Дідуган такий! — хитала головою посудниця.
— Та який ще вій дідуган? Ні, він ще ого-го! Тільки що кацап, у бороді... Цапом од нього несе...
— А пані вже напевно те знає?
— Ба ні! — зареготала почервонівши камеристка.— Тільки так мені здається... Проте кацапів я вперше бачу... того наче й страшно; а може, вони теж люди! Ось і цей — греч* ний, ласкавий... Сережки мені подарував одразу... золоті... Ось подивись...— І вона, вийнявши з кишені коробочку, подала її посудниці.
— Матінко! — сплеснула та руками й остовпіла від подиву.— Та за такі сережки не знаю що... Ото він вас так покохав? Оце диво: тільки глянув і покохав?
— Що ж тут дивного? За мною гинули не раз... Тут довго марудитись нема чого... глянув і пропав: або кавалер, або нанна! Це тобі, кріпачці, вдивовижу, а мені так начхати! — І вона переможно вийшла з дівочої.
А на четвертий день, роздягаючи пані, Фрося сказала, що пан Янчевський просив перевести його з кабінету в пани-чівську.
— Навіщо? — здивувалась Доротея.
— Та нібито, пані, там незручно,— відповіла з лукавою усмішкою Фрося.
— Пусте! Досить! В паничівській помісти краще пана Кшетинського, улана...
— Того високого, стрункого... з гарними вусами... такого гожого — красеня?
— Ну ти мені не дуже-то па нього задивляйся!
— Брунь боже! — зніяковіла служниця.— А ключ від потайних дверей де пані звелять...
— Сюди давай! —перебила Доротея, теж зніяковівши.
Фрося передала пані ключа й заходилася дещо прибирати
в опочивальні, а потім, немов між іншим, звернулася до неї:
— Там, пані, на кухні, казав пан Хойнацький, занадто небезпечно дозволяти муляреві спати — він може підпоїти дозорців, а то й самі хропака дадуть... і тоді, що хоч і куди хоч... То краще було б замикати кацапа в якійсь коморі..,
— Еге ж, це правда,— погодилась пані.
— То я б вельможній пані нагадала...— трохи затнулась камеристка,— про ту комору, що була раніше креденсом...19 Звідти не вилізе... а я замикатиму...
— Ха! А ти вже познайомилася з мул яром? — кинула на неї пані поглядом і, помітивши, що обличчя Фросі густо зашарілося, зареготала й додала: — Що ж, я нічого проти цього не маю, держи його коло себе на замку, але й відповідай за нього суворо...
— А, на рани пана бзуса... хай тому мулярові всячина: я тільки про панську безпеку клопочуся... а то,— потрібен мені!
— Ну, добре, добре,— підморгнула пані,— я ж не в претензії... А ти б знайшла ще й моєму панові якусь забавку..* щоб не набридав...
Повірниця хихикнула поштиво в руку і вийшла, побажавши своїй пані доброї й щасливої ночі.
Днів через три після описаної сцени з’явився якийсь шляхтич коло брами: його, звичайно, в двір не пустили^ а почали розпитувати черев віконечко біля воріт; він назвав себе Зеленським, післанцем з листом і речами до пані Доротеї від її далекої приятельки пані Люджеської. Щоб перевірити ці показання, покликали фурмана і доїжджачого, приятельок пані, які були в селі, і вони признали в прибулому Зеленському управителя пані Люджеської. Тільки тоді шляхтича впустили, а листа передали Доротеї. Пані Люд-жеська писала, що незабаром приїде й сама*, а зараз просить поки що примістити в домі її речі: килими, срібло, бронзу, котру вона не зважується без себе залишити на хлопів.
Муляр, який працював коло брами, дуже здивувався, що так боязко допитують і оглядають кожного приїжджого, і в простоті душевній сміявся голосно із шляхтича.
— От так жданий гість! Ха-ха!! Обшукайте лишень його, братці, з фронту і з тилу!
— А ти, проше пана, зубів не скаль, а допоможи краще батькові,— підкреслив шляхтич.
Муляр зніяковів, засоромився і змовк; та коли прийшов від пана дозвіл взяти скриню, яку привіз шляхтич, і перенести її В ДІМ у гардеробну, ТО Й ВІН' охоче взявся допомогти переносити, і його поміч знадобилася, бо скриня була над-: звичайно важка.
В кімнатах зустрів муляра господар, пан Віцентій^
— А що, вацпаие, як твої роботи посуваються? — спитав
він. ,
— Коло брами, вельможний пане, все до вечора закінчу, а завтра перейду в сад.
— Досконале; по закінченні дістанеш нагороду.
Муляр уклонився. В цей час підійшов до них пан Янчевський з уланом.
— А що, пане Віценте, як гадаєш? Чи не додатися нам на полювання розім’яти кості, а то ми ніби засиділися?■*— звернувся він по-дружньому до господаря.
Дуже добре,— погодився той,— думка, друже, мені до серця...
— Тільки куди?
— Добре було б на звіра... потішити молодого героя й помилуватися його хоробрістю... Ха-ха-ха!
— До панських послуг,—1 відповів завзятий улан і багато-* значно клацнув при цьому острогами.
— Віват!.. Та куди ж би? міркував, потираючи руки, господар.
— Якщо дозволить їх милість панство, то я порадив би,— втрутився до розмови муляр. То було б зухвалістю з боку хама, але тому що хам був не свій, а пилипон, якому властива невихованість, і тому що порада його могла бути цікава, то Хойнацький і кивнув головою.
— У Хвощівському болоті, ваше високоблагородіе, у Вилах, що тягнуться до Головчинського лісу, там того самого кабана — сила!.. На свої баньки бачив, а одинці — оттакен-ні — страх великі!.. Отож якщо кинути туди гончака, то просто піде батальний вогонь.