— От як!
— То, виходить, і чарівні пані допомагають нашому щасливчикові?
— Вони хочуть нас заінтригувати зовсім,— усміхнувся Пігловський.
Тільки маршалок не виявив цікавості до таємничих слів Агати, а тривожно засопів і з жахом глянув на Розалію.
— У всякому разі, в таємниці нашій немає нічого жахливого, пане,— з граціозною усмішкою мовила Розалія.— Завтра ви довідаєтесь про все, і пан майор не пожалкує за тим, що на день позичив нам загін гусарів.
— Вся моя команда до послуг панських.— Бравий майор ловко дзенькнув острогами й уклонився Розалії.
О, нам не треба всього загону, ми з однією жменькою подаруємо вам, панове, такий дорогий подарунок, про який
ви навіть і не мрієте! — Агата по-дитячому надула губки й окинула всіх переможним поглядом.
— Пані остаточно хоче примусити нас умерти від цікавості!
— Але я на правах батька питаю наших чарівних володарок, з жартівливим уклоном додав Пігловський,— що ви зробили з моїм сйном? Куди ви послали його?
— Ні, ні, хоч як розпитуйте, не скажу,— це таємниця, а жінки їх уміють берегти,— заторохтіла Агата,— і от щоб ви не випитували в мене, я йду в найдальший куток і мовчу, мовчу, мовчу!
Вона відпурхнула від Розалії і в супроводі майора й старого Пігловського відійшла в глибину вітальні. .
Незабаром туди ж за гарненькою цокотухою пішли й інші офіцери. Сам тільки маршалок зостався коло Розалії.
— Розюто, ангеле мій...-* прошепотів він, нахиляючись tfo неї,— невже?..
— Ах, заспокойся, на бога! Простий жарт — і більше нічого,— з досадою відповіла Розалія й, підвівшись з місця, спинилася коло найдальшого вікна, що виходило в сад.
Вона притулилася гарячим чолом до холодної шибки й застигла в тривожному чеканні.
Зовнішній спокій і кокетлива жартівливість, котру вона проявляла з гістьми, надзвичайно гнітила її. Нерви її були напружені до краю: сьогодні вона багато чого поставила на карту і нетерпляче чекала тепер наслідку затіяного діла...
Цей план вона вимучила в своєму серці, а після фатального побачення з отамацом він став її пекти невгасимим вогнем... "Та чи вдасться Рудковському піймати Уляну? А якщо зірветься?"
І як поставиться до цього Кармелюк? Чи не подумає він, що це вона, Розалія, влаштувала засідку на його коханку? Та ні... діло обставлене так, що на неї не може впасти й найменша підозра: пани й комісари придумали цей диявольський жарт, "Але все-таки він може подумати... Треба пояснити йому.., Але як, як, куди їхати, як побачити Кармелюка? Чому ж він не потурбувався про це? Так, справді, чому він не потурбувався про це? — казала вона сама собі настійно, т-Йому ж це зовсім легко зробити. П’ятий день вона не бачить його, не знає про нього нічого, а він і звістки ніякої не пришле!"
Розалія зім?яла в руках тонку батистову хусточку.
Він же піддався її чарам, утратив розсудливість... Не міг же він так прохолонути за один день?.. О ні, ні, це та, нена-висна суперниця, перешкоджає їй у всьому! Вона, як та кішка, слідкує за ним скрізь, як кошмар, переслідує його. А може, знову розбудила в ньому захололе почуття, впоїла його своєю скаженою пристрастю? У, ненависна!..— Розалія до болю закусила губу й знову, тільки подумавши про те, що та жінка там, поблизу Кармелюка й, може, поділяє його ласки, відчула, як кров шугнула їй у голову й скажена злість запалала в її серці.
Скоріше, скоріше позбутися її, і тоді край усім мукам!
Розалія одвернулася од вікна й оглянула вітальню. Мар-шалка не було в кімнаті... Серед гостей, які оточували Агату, чути було веселий гомін і сріблястий сміх красуні.
Розалія прислухалась; ні з саду, ні з двору не чути було ніякого шуму.
"Ах, чи тільки зуміє той хвальковитий хлопчисько впоратися з ділом? Чому й досі не їде?" — прошепотіла вона роздратовано й знову задумалась, але тепер думки її пішли в іншому напрямі. Історія з Янчевським почала набирати гострого характеру... Янчевський згадував про якийсь обман... Невже догадався, розвідав? Припустимо... Але в який спосіб? Що могло її виказати? Записка? Але вона писана зміненим почерком і адресована невідомо кому. Та й хто міг показати йому, де сховано записку? Циганка?
Розалія нахмурила брови... Еге ж, прикро, що вона довірилась їй. Всіх; інших легко впевнити в тому, що це витівка Кармелюкова, та Янчевського не ошукаєш. Проте якщо циганка й виказала її, то в усякому разі, тепер, після сьогоднішньої облави на Уляну, можна буде сміливо запевнити і Янчевського, що записка ця покинута була на те, щоб заманити розбійницю, що його недовірливість та підозріливість і втягли його в халепу. А найкращим виправданням її, Розалії, може бути те, що вона лежала хвора в ліжку й не виїжджала з двору... Але Кармелюк невчасно розчулився,— міркувала далі Розалія.— Ех, навіщо ото він відпустив Янчевського? Чи не простіше було б не показуватися йому на очі — або вже коли покарати* його, то як слід,— вирвати назавжди жало в гадюки! Все це так безглуздо! Таким вузлом сплелися навколо неї всі нитки, що тепер уже важко їх і розплутати... Та все це пусте,— аби тільки він, незрівнянний і любий, був з нею, а тоді, чого не можна буде розплутати, те можна буде й розрубати!
Розалія о дійшла од вікна й попрямувала була до гостей, що оточували Агату, коли нараз до її слуху виразно долинули з двору шум, крик і ляскання пуг.
І Агата почула це.
— їдуть, Розюню, їдуть! — скрикнула вона й побігла до подруги.
Від тривоги й напруженого чекання пані маршалкова побіліла, як папір, і вхопилася руками за спинку крісла.
В цю хвилину в сусідній кімнаті пролунали гучні кроки, двері розчинилися, і до зали швидко зайшли заболочені Рудковський, Алоїз та ще кілька молодих шляхтичів; обличчя їхні сяяли тріумфом; за ними виглянуло з дверей і лукаве, радісне личко Фросі.
— Ну що? Як? — кинулася до них Агата, але її голос потонув у гучних криках: "Віват, віват!"—-з якими ввійшли до зали шляхтичі.
— ЇИват! Наш славний презус! —— вигукнув Рудковський, підбігаючи до Розалії.
Дружний хор підхопив його вигук.
Гості, які були в залі, стовпились коло обох дам.
— Впіймали? Схопили? — швидко промовила, почервонівши, Розалія.
— Пані презус — наш перший герой,— захоплено казав Рудковський,—все відбулося так, як розрахувала пані: впіймано розбійницю, а слідом за нею впіймався й Кармелюк!— випалив він.