З деяким забобонним острахом простягла руку Фрося й поклала в неї десятизлотку.
— Ой, щедра ти, моя слічна панно! — мовила циганка, квапливо сховавши монету, й почала пильно роздивлятися вогку й тремтячу руку.—— Пошли тобі, боже, всякого щастя й удачі, щоб тебе любили й не розлюблювали, і щоб сама ти серцем не сохла... Плюнула й розтерла, плюнула й розтерла... Еге-ге-ге! Та ти, панно, вже любила... Прости на слові... А з пісні, в нас кажуть, слова не викинеш...
Фрося геть уся почервоніла, від раптового —збентеження в неї виступили на очах навіть сльози, але вона постаралася зам’яти свій настрій дзвінким сміхом.
— Так, так,— провадила циганка тремтячим від стриманої злості голосом.— В тебе й тепер е коханець... Пай не пан, а, либонь, і всякого пана заткне за пояс... Золота в нього, як тії полови; захоче — то й на вітер пустить його силу-силенну... Ставний, як дуб, а красний, як місяць... Руки в самоцвітах, а ноги в крові.
— Ай! —— скрикнула Фрося, затуливши руками очі.— Я знаю, про кого... невже... і ти...
— І я знаю,— перебила шиплячим голосом ворожка і, вхопивши знову за руку Фросю, здушила її так сильно, що панна вискнула:
— Ой, болить!
— Розкрити треба долошо, пані,— пробурчала циганка, трохи схаменувшись.— Ще не все... ось слухай,— почала вона цідити слово по слову, пронизуючи ненависним поглядом свою нібито суперницю...— Любила ти раніше й крутила багатьом, панно, голови... Був уже одного разу такий випадок, що замалим і своєї голови не збулася.,.
— Не треба, годі,— з жахом прошепотіла Фрося, намагаючись вирвати свою руку з руки циганки.
— Еге? Правда ж? — зловтішно засміялася циганка.— Пережила, видно, такий страх, що й тепер муравки по спині пробігають... тільки знай, що в твого нового коханця є подруга... вона його всієї душею любить... та й він її тея$; з панною тільки бавиться, а ту по-справжньому кохає... і знай ще, панно, що та, друга, така лиха й люта, як стонадцять чортів з копою відьом... і що вона своїй розлучниці не подарує, а оддячить... хоч би вона й вище хмари сиділа або на дні моря лежала, а віддячить так, що й подумати страшно... від самої тільки думки посивіти можна...
— Не треба, годі! — дрижала Фрося, мов лист осики, й старалася заткнути собі пальцями вуха.
— Люба моя, чарівна панно, не турбуйся,— шепотіла й далі циганка, придержуючи за рукав Фросю.— Є в мене всякі способи допомогти тобі... Треба тобі дати привороту... Та добути до нього з-під його п’яти любистку... То тоді тільки про тебе й думку держатиме в голові... А ту свою зацурає... А то можна ще й забутку їй дати... Я все зможу для панни, тільки дозволь прийти.
В цей час гукнули Фросю до вельможної пані, а циганка почала розпитувати покоївку, яка прийшла, про панів, про їхнє життя й про всякі дрібниці, що її цікавили; з розпитувань вона дізналася, що Фрося тільки покоївка й прибула сюди недавно...
"Ага! Вона, вона! — вирішила сама собі Уляна.-— Ворожка правду сказала!"
Тим часом Фрося, бліда, перелякана, ввійшла в будуар пані маршалкової й змушена була обіпертися об одвірок, щоб не впасти.
— Де ти пропадала? Чи передала мій наказ? — накинулася була иа свою покоївку Розалія, але, побачивши, що вона ледве стоїть па ногах, спитала стривожено: — Та що з тобою? Ти сама иа себе не схожа!..
— Пробачте, ясновельможна пані... ворожка...
— Що? Яка ворожка? Де? — здивувалася й стурбувалася ще дужче пані.
— У нас.., он там... циганка... стара відьма...*"— промовила Фрося, важко переводячи дух,— але все знає, як по пальцях... і що було, і що буде... Мені такого наворожила... Ой панно найсвєнтша!-
— Та що, розкажи до пуття!
Фрося переказала все ворожіння, приховуючи минуле; але до теперішнього додала для прикраси й свого багато.
— Та це ж вона казала про Кармелюка! — скрикнула наприкінці розповіді Розалія і теж поблідла.
— А так, ясна пані, так...— ствердно кивнула головою Фрося,— про нього,.. Я й сама подумала.,.
— Виходить, що ця циганка Кармелюка знає, коли говорить і про його коханку!
— А знає досконально... чистісінько все знає.
— Гм! — протягла Розалія й, приклавши прикрашений дорогими перснями палець до своїх губок, задумалася на мить.— Слухай, Фросю,— заговорила вона теля роздуму,— твоя циганка зацікавила мене... вона, мабуть, справжня знахарка й добра ворожка... Клич її сюди... в свою кімнату, нехай вона й мені поворожить... Не кажи тільки, що я пані, побачимо, чи вгадає?
— Зараз служу пані,— відповіла Фрося й проворно кинулася виконувати бажання своєї пані.
Розалія ввійшла до кімнати Фросі, чистенької, прибраної з кокетством, але в якій все ж таки зберігся типовий характер помешкання служниці; туди пані внесла й тонкий аромат пахощів. Накинувши на голову, немовби по-простому, чорну мереживну косинку, що відтінила ще дужче випещену білість її шкіри, пані підперезала якимсь шнурком свій пишний пеньюар і, взявши щітку в руки, стала ждати з деяким хвилюванням циганку-ворожку. Фрося не забарилась її ввести.
LXX
Згорбившись, кульгаючи й стукаючи костуром, циганка з зусиллям увійшла до кімнати й довго стояла, важко дихаючи, ніби від утоми, а тим часом пильно роздивлялася свою клієнтку. З короткої розмови з покоївкою Уляна вже знала риси обличчя пані, колір її волосся, зріст, постать, а до того ще вона випитала в своєї співрозмовниці деякі факти з її життя, наприклад, про друга дому Янчевського, який тут часто розпоряджався на правах пана, і про гаданого нового коханця; крім того, в голові ворожки цвяхом сиділа й розповідь Андрія про графа та його подвиги.
— Ну, поворожи мені, цигаико, тільки скоріше, бо пані ось-ось прокинеться й мені перепаде, якщо я по стоятиму коло дверей,— перервала нарешті мовчанку Розалія.
— Дай руку,— прошепотіла старечим голосом циганка й, нахилившись низько, немов підсліпувата, стала роздивлятися на неї пильно; потім нараз, буцім вражена несподіваним відкриттям, вона здригнулася, прожогом поцілувала руку й випустила її, перелякавшись.
— Ой вельможна пані, гріх обманювати стару каліку,— заговорила вона докірливо й улесливо.— Не покоївка — пані, а над усіма вельможними панями найясновельможніша... Сонце ясне красить небо й гріє землю, а гшшна пані красить світ і гріє людські серця, краще й тепліше, ніж сонечко... Ой, як гріє, декому навіть пече!.. Дай мені свою біленьку рученьку, м;оя найясніша пані, я тобі всю правду й про минувшину, й про будущину скажу...