— Ай! — вискнула Агата.
— Як ось,— Демосфен уповільнив свій голос,— крики се
ред хлопів посилилися, неначе в погріб прибула нова юрба, і потім почали віддалятися. "Очевидно, мучителі мої подалися в інший бік",— мигнула в мене думка, і тут же відразу, ніби хто шепнув мені па вухо, я вгадав, що двері замикалися не на замок, а на засув... Обмацавши рукою стіну, я легко знайшов засув, потяг його з усієї сили, засув тихо заскрипів. ;
— Ох, слава пану Єзусу! — зашептали довкола слухачі...
— Через хвилину я вже був на волі, в темному яру, далеко за моєю садибою,— оповідав Демосфен.— Яр цей перетинає невеликий ліс, який близько підступає до мого дому. Розраховуючи, що коли розбійники нападуть на мій слід, то кинуться далі в глибину розшукувати мене, я з усією можливою для мене швидкістю кинувся назад до узлісся й, вибравши тут найбільш гіллясте дерево, виліз на нього й вирішив сховатися в листі, але доля нагородила мене за всі муки: на вершині липи,—* а то була липа,—виявилось велике дупло, в якому я й умостився зручно й безпечно. Та ба! Мені довелося бачити на власні очі заграву пожежі мого рідного гнізда. Я мовчки дивився на все це, як Нерон на пожежу Рима45, і не міг нічого вдіяти! — сумно мовив Янчевський і змовк.
— Але чого так журитися за будинком!—досадливо перебив його Пігловський.-—Слава богу, що сам цілий зостався, але розбійники,— чи не бачив ти, пане, пішли вони звідти? Шукали тебе? Чи зосталися там?
— Повз мене ніхто не проходив... Мабуть, вони погналися в хибному напрямку... Я просидів до пізнього ранку в дуплі, не заплющуючи очей і щохвилини ждучи, що за мною гнатимуться, і коли день, за моїм розрахунком, уже наблизився до хлопського обіду, спустився з мого сховища, вибрався на дорогу і, обминаючи ліс і село, кинувся, скільки моїх сил, по великій дорозі до вас... Верст за п’ятнадцять од вас, коло Митищ, я зустрів хлопчака, який скакав на селянській конячині; я одбив у нього конячку, вискочив на неї без сідла і ось примчався до вас.
XLIV
— Нечуване лиходійство! Треба вжити найенергійніших заходів! Це бунт! Гайдамаччина! Повідомити до Кам’янця, щоб сюди вирушило все військо! — почулися вигуки з усіх боків.
— Ні, панове,— спинив усіх маршалок,— перш за все ми повинні знайти неприступні захистки для своїх родин і майна, бо ніхто з нас не гарантований навіть на один день від нападу того лиходія.
Слова пана маршалка зустріли схвальним шепотом; але в цей час Демосфен просткг свою руку й промовив поважно:
— Панове, прошу слова! .
Всі миттю замовкли.
— Панове,—заговорив він, підводячись у кріслі,— перш за все прошу вас бути дуже обережними, щоб те, про що я хочу вам сказати зараз, не стало відоме нашим хлопам, гадам потаємним, готовим видати нас щохвилини тому виродкові й грабіжникові. Отже, ласкаве панство, прошу вас, станьте на деякому віддаленні, ніби прогулюючись собі в саду і в покоях, щоб устерегти нас від наших шпигунів.
Коли розпорядження Демосфена було виконане, він підвівся з крісла й заговорив, понизивши голос:
— Панове! Я звертаюся до вашого шляхетського гонору й старопольської мужності. Саме провидіння, яке зібрало нас тут у такому числі, дає нам можливість негайно піймати злочинця. Він тут, він уже в наших руках. Треба тільки оточити його, зв’язати й розправитися своїм власним шляхетським судом!
І Демосфен розповів усім слухачам своїм про Кармелю-кове розпорядження, яке він чув з каміна,
— Отже, панове,— закінчив Демосфен,— розбійник з двома своїми достойними сподвижниками сидить у Кругляку, котрий прилягає до Гайдамацького лісу... Нам треба оточити Кругляк, влаштувати облаву — і звір у наших руках. Пайове! Юнаки польські! Невже ви відмовитесь узяти участь у цій почесній облаві?!
Слова Демосфена були вкриті захопленими вигуками не тільки молоді, а й поважного панства. Траплялася справді надзвичайно сприятлива нагода піймати без будь-якої небезпеки страшного злочинця. Треба було зібрати не менше ше-стисот-семисот селян, але за підрахунком виявилося, що, не звертаючись по допомогу до дальших сусідів, ті гості, які зібралися тут, могли виставити потрібну кількість хлопів, не враховуючи дворової челяді і надвірних команд, котрі мали становити кавалерію. Для того ж, щоб хлопи цілком упевнилися в тому, що латі паяться облава н а міра, Пігловський запропонував захопити з собою й зграї собак. Вирішено було негайно розіслати молодих шляхтичів по економіях усіх околишніх поміщиків, більшість із яких були принаявні, з наказом зібратися всій челяді і всім селянам, і під проводом шляхтичів рухатися вночі, пильнуючи всіляко обережності, до Кругляка.
— Для того ж, щоб бестії не встигли за допомогою якогось диявольського обману вирватися з лісу,— закінчив Демосфен, понижуючи голос,— то звеліти всім селянам, а також челяді й командам одягнути свитки й попідперізуватися зеленими поясами. Але цур! Це розпорядження, панове, треба тримати в щонайглибшому секреті й дати наказ тільки тоді, коли хлопи зберуться на. дворищі, Ми маємо справу з ворогом злісним і хитрим, немов справдешній диявол, і, що ще важливіше, котрий має в особі кожного підлого нашого хлопа найвірнішого слугу. Що ж до нас, то, щоб уникнути нового обману, треба й нам мати якісь знаки, відомі тільки нам, і я гадаю, що наші чарівні дами знайдуть можливість прикрасити нас одноколірними кокардами.
Думка Демосфена зустріла загальне схвалення. Розалія, а за нею й Агата заявили категорично, що й вони мають намір узяти участь в облаві. Маршалок почав був противитися цьому бажанню, але потім, зміркувавши, що принаймні безпечніше бути вкупі з усім товариством, аніж самому собі з дружиною,— погодився, зауваживши, однак, що в усякому разі дами зостануться з ним у кареті і вийдуть з неї тільки тоді, коли звір буде вже зацькований...
Не гаючи й хвилини, всі зразу ж узялися до діла, й, завдяки завбачливості Демосфена, ніхто з челяді марщалка не здогадався, що панство затіяло полювання не на вовків ї кабанів, а на людей.
Цілу ніч ніхто з панів не лягав спати. Ще ранній світанок ледь торкнув холодною синявою небесне склепіння, а до Кругляка потяглися, зберігаючи всіляку обережність, темні, хиткі ряди селян, озброєних дрючками, вилами, сокирами, списами й навіть рушницями. Попереду, як і за ними, виступали верхи, під проводом пгшін, дворова челядь і надвірні команди.