ГЕЛІКОН. Авжеж! Що за армія! Але, якщо хочеш знати мою думку, вони тепер занадто розумні і не захочуть більше воювати. Якщо так ітиме й далі, імперія впаде!
КАЛІГУЛА. Чудово, Відпочиньмо. Давайте без церемоній. Все-таки Руфій щасливець. Але я певен, що він не оцінить цього перепочинку. Хоча кільком годинам, відібраним у смерті, ціни не складеш. (їсть, інші також. Явно зумисне погано поводиться за столом. Демонстративно кидає маслинові кісточки в тарілки сусідів, випльовує рештки м'яса на таріль, чистить зуби нігтями й несамовито чухає голову. Отак само він страчуватиме, просто собі обідаючи. Раптом він кидає їсти і пильно, невідступно дивиться на одного з їдців — на Лепіда. Брутально.) Ти засмучений. Чи не тому, що я наказав убити твого сина?
ЛЕПІД (здушено). Та ні, Каю, навпаки.
КАЛІГУЛА (усміхаючись). Навпаки! Як мені любо, коли брехня на обличчі ховає клопіт на серці. Твоє обличчя сумне. А серце? Навпаки. Так, Лепіде?
ЛЕПІД (рішуче). Навпаки, Цезарю.
КАЛІГУЛА (все більш і більш потішений). Ох, Лепіде, ти ж мені найдорожчий! Хочеш, посміємося разом? Розкажи мені щось цікаве.
ЛЕПІД (що, мабуть, уже не має сили). Каю!
КАЛІГУЛА. Гаразд, гаразд, я сам розповім. Але ти реготатимеш, так, Лепіде? (Поглядає лихим оком.) І буде це про твого другого сина. (Знов усміхнено.) До того ж настрій у тебе непоганий. (Він п'є, а потім проказує.) Нав... нав... Кажи, Лепіде.
ЛЕПІД (знесилено). Навпаки, Цезарю.
КАЛІГУЛА. Чудово! (П'є.) А тепер слухай. Був собі один бідний імператор, якого ніхто не любив. Але він любив Лепіда і наказав убити його молодшого сина, щоб позбутися цієї любові. (Змінивши тон.) Звичайно, це неправда. Хіба не смішно? Ти не смієшся? І ніхто не сміється? Тоді слухайте. (Розлючено.) Я хочу, щоб усі реготали. І ти, Лепіде, й усі інші. Вставайте, регочіть. (Б'є по столу.) Я хочу, чуєте, хочу бачити, що ви регочете.
Всі підводяться. Всю цю сцену актори, за винятком Калігули й Кезонії, можуть грати як ляльки-маріонетки.
(Відкинувшись на стільці, потішений, нестримно регочучи.) Але ж подивися на них, Кезоніє. Куди вже далі. Чесність, респектабельність і, як там ще кажуть, мудрість нації — це вже пусті слова. Усе зникає перед страхом. Адже так, Кезоніє, страх — це гарне почуття, чисте й безстороннє, без домішок, одне з небагатьох, шляхетних уже від самого початку. (Витирає чоло і п'є. Приязним тоном.) А тепер поговорімо про інше. Гляди, Хереа, ти щось дуже мовчазний.
ХЕРЕА. Каю, я готовий говорити. Як тільки дозволиш.
КАЛІГУЛА. Чудово. Тоді мовчи. Я краще послухав би нашого друга Муція.
МУЦІЙ (через силу). До твоїх послуг, Каю.
КАЛІГУЛА. Ну що ж, розкажи нам про свою дружину. А для початку хай стане ліворуч від мене.
Дружина Муція йде до Калігули.
Му цію, ми чекаємо.
МУЦІЙ (трохи знетямлено). Це *моя дружина, але я люблю її.
Загальний сміх.
КАЛІГУЛА. Авжеж, любиш, авжеж. Та як це банально!
Жінка вже біля нього, і він лиже їй ліве плече.
(Дедалі з більшою втіхою.) До речі, хіба ж ви не змовлялися тут, коли я зайшов? Ішлося про невеличкий заколот, ге?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Каю, як ти можеш?..
КАЛІГУЛА. Це все пусте, ясочко. Старій собі потихеньку. Справді, це пусте. Ви нездатні на сміливий учинок. Я лише нагадав, що мені треба владнати кілька державних питань. Але спершу віддаймо належне наймогутнішим природним потребам. (Підводиться й забирає дружину Муція в одну з сусідніх кімнат.)
Сцена 6
Муцій ніби пробує підвестися.
КЕЗОНІЯ (приязно). Муцію, я б радо випила цього чудового вина.
Муцій, приборканий, мовчки подає вино. Загальна ніяковість. Риплять стільці. Дальший діалог трохи нещирий, роблений.
Послухай, Хереа. Чом би тобі зараз не розповісти, за віщо ви билися?
ХЕРЕА (холодно). Усе пішло від того, люба Кезоніє, що ми засперечалися: може поезія бути вбивчою чи ні.
КЕЗОНІЯ. Вкрай цікаво! Хоча такі речі не для мого жіночого розуму. Але я в захваті, що любов до мистецтва спонукала вас до бійки.
ХЕРЕА (тим же тоном). Безумовно. Га Калігула казав мені, що нема глибокої пристрасті без дрібки жорстокості.
ГЕЛІКОН. Ані кохання без тіні насильства.
КЕЗОНІЯ (щось жує). Слушна думка. Хіба не так, панове?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Калігула великий знавець душ.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ. А як красномовно він нам говорив про сміливість!
ДРУГИЙ ПАТРИЦІЙ. Треба зібрати всі його думки. їм би й ціни не склали.
ХЕРЕА. Та й робота для нього знайшлася б. Адже очевидно, що він потребує розваги.
КЕЗОНІЯ (і далі щось їсть). Тож радійте: він про це подумав і вже пише великий трактат.
Сцена 7
Заходять Калігула і дружина Муці я.
КАЛІГУЛА. Муцію, повертаю тобі дружину. Перепрошую, піду віддам кілька наказів. (Швидко виходить).
Зблідлий Муцій підводиться. Сцена 8
КЕЗОНІЯ (до Муція, що все сто'іть). Нема сумніву, Муцію, такий трактат буде одним з найвидатніших.
МУЦІЙ (усе дивлячись на двері, крізь які вийшов Калігула). І про що ж там ідеться, Кезоніє?
КЕЗОНІЯ (байдуже). Ет! Це не для мого розуму.
ХЕРЕА. Отже, слід гадати, що там ідеться про вбивчу силу поезії.
КЕЗОНІЯ. Мабуть, що так.
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Он воно як! Це дасть йому роботу, як каже Хереа.
КЕЗОНІЯ. Так, ясочко. Але я певна, що вас засмутить назва цього трактату.
ХЕРЕА. Яка ж вона?
КЕЗОНІЯ. "Меч".
Сцена 9
Швидко заходить Калі гула.
КАЛІГУЛА. Перепрошую, але державних справ теж не можна відкладати. Управителю, закрий громадські комори. Я ходив підписувати декрет. Ти його знайдеш у палаті.
УПРАВИТЕЛЬ. Але...
КАЛІГУЛА. Завтра буде голод.
УПРАВИТЕЛЬ. Але народ збаламутиться.
КАЛІГУЛА (з притиском і чітко). Я кажу, що завтра буде голод. Увесь світ знає, що таке голод,— це кара. Завтра буде кара... І я зупиню її, коли мені заманеться. (Пояснює іншим.) Зрештою, в мене небагато засобів довести свою свободу. Свобода завжди буває за чужий рахунок. Це прикро, але так воно є. (Глянувши на Муція.) Згадайте, до чого доводять ревнощі і ви побачите слушність цієї думки. (Замислено.) І все-таки, як негарно бути ревнивим! Страждати від марноти та уяви! Бачити свою дружину...
Муцій стискає кулаки й розкриває рота. (Дуже швидко.) їжте, панове. Чи ви знаєте, що ми з Геліконом тяжко працюємо? Ми завершуємо невеликий трактат про страти, а ви до нього додасте нового матеріалу.