— Яке то щастя, що я був зачарований у чорногуза!
Всі троє разом рушили до Багдада. Каліф знайшов при собі не тільки табакерку з чарівним порошком, а ще й гаманець з грішми. За ті гроші він купив у найближчому селищі все, що їм треба було для подорожі, і незабаром вони опинилися перед ворітьми Багдада.
Повернення каліфа було великою несподіванкою для людей. Усі думали, що він загинув, і тепер дуже раділи, знову побачивши свого улюбленого володаря. Тим дужче запала в їх серцях ненависть проти дурисвіта Мізри. Вони рушили до палацу і схопили старого чарівника разом з сином. Старого каліф звелів одвести у той самий зруйнований палац, де жила принцеса, коли була совою, і там повісити. А синові, який в батьковій чорній науці нічого не тямив, каліф дав на вибір: або прийняти смерть, або понюхати чарівного порошку. Коли ж Мізра вибрав останнє, то великий візир почастував його з табакерки, і чарівницьке слово каліфа перевернуло того в чорногуза. Каліф звелів замкнути його в залізну клітку й поставити в своєму саду.
Довго й щасливо жив каліф Хасід із своєю вірною дружиною, принцесою. Та найбільше він бував задоволений тоді, коли після полудня одвідував його великий візир. Розмовляючи, вони часто-густо згадували про свої давні пригоди, коли обидва були чорногузами. І коли каліф бував дуже веселий, тоді він, попри всю свою статечність, показував великому візирові, який був з того чорногуз. Він поважно, не згинаючи ніг, походжав по кімнаті, клацав язиком, розмахував руками, зображаючи, як великий візир кланявся на схід сонця й марно вигукував: "Му-му-му". Для дружини каліфа та його діток ці сцени були великою втіхою і розвагою. Одначе коли каліф надто вже довго клацав язиком, кланявся і вигукував "му-му-му", то візир погрожував йому, всміхаючись у бороду:
— Глядіть, пане-господарю, щоб я не розказав вашій дружині, що то була за розмова перед дверима принцеси-сови...
[1] Мекка і Медіна — місця поклоніння у мусульман.