Скелет невинної цариці он повис
На зорній ниточці о строгосте шалена
Вночі чорніє ліс надія мре зелена
Як умирає день дух визівнувши ввись
А я іду біжу О день Порив світанку
Сов рубінoвий зір затемрив унівець
Розкривши погляди пробуджених овець
I льох з рожевими сосками наостанку
Летючі вoрони даремні тіні стелять
По половіючих обрідчастих житах
При вбогих присілках де по чадних хатах
Опудала сови красуються на стелях
Ще версти ще і ще Сухі вершки ялиць і
Жалі мої буйні заводили у блуд
Мене і вимрійки думок моїх облуд
Не раз в ялинниках я ночував на глиці
I ось О вечоре Мандрівку я одбув
Мені явилося у дзвонах славне місто
I похоті мої погинули всі чисто
Обіруч я уже благословляв юрбу
О місто Я сміявсь Палаци мов черінь
Білющих трюфелів на голубому полі
Хто зна де розбрелись бажання прохололі
Скуфійку надягла смиренницька мігрень
Всі перелюбниці до мене йшли на сповідь
В уяві блудних жен святим я став умент
Лорій і Зелотід Луїз і Діямант
Я чув палкі слова Гріхів великих повідь
Нас пойняла Святий спаси і розгріши
Пізнай наші серця жагучі наші ігри
I плоті вибрики і пристрасті як вихри
Цілунки медяні на пагубу душі
I я їх розгрішав гріхи багрянокрові
Тих голих поетес і фей і форнарін
А з помислів моїх лишивсь хіба один
Не чуть не бачить як у млості вечоровій
Пливуть зливаються в якийсь незграйний хор
Коханців стогони і захвати самичок
Сплетіння ярих тіл між кров'яних порічок
I тихі святощі суворих пасифлор
ЕМІГРАНТ ІЗ ЛЕНДОР РОУДА
З циліндром у руці зайшов він в ательє
Що в вищих сферах тон на моди задає
Диктатор комерсант що творить все таке нам
Здіймав там голови шикарним манекенам
Пливли туди й сюди стострумені юрби
I тіні по землі стелили безлюбовні
А в темні небеса озер сяйливих повні
Злітали зграї рук мов білі голуби
Я завтра попливу до дальньої Америки
I вже не повернусь вілтіль
Як збагатять мене оті ліричні прерійки
По рідних вулицях водить незрячу тінь
Нехай із Індії вертається солдат
Розпродав спекулянт душі моєї жевриво
А я у модному засну собі під деревом
Де мавпи і птахи безгамірні сидять
I манекени тут хто фрак а хто маніжку
Замовив лорд якийсь не викупив і вмер
Із себе скинули й значну діставши знижку
Він одягнувсь неначе мільйонер
На вулиці роки
Ішли мов каторжани
Заковані в кайдани
Дивились на шибки
I дні якісь були вдовецькі високосні
Криваві п'ятниці з суботами навпіл
Тягучі поминки а небеса незносні
Весь час лили дощі циганські і сліпі
В осінньому порту під вітру вокалізи
Як руки юрб вплелись у листопад лісів
Поставив він на палубі валізу
I сів
Вже океан йому вологі поцілунки
У пелехи ліпив навіюючи ляк
А з емігрантів хто тягнув до міста руки
А хто ридаючи навколішках закляк
Він довго ще дививсь як береги вмирали
Лише дитячий десь кораблик ледве мрів
Букетик упустив на воду хтось недбалий
I океан увесь буйнуючи зацвів
Хотілось би йому щоб той букет світивсь
Десь серед інших хвиль між зграй рибок танечних
Та вже із пам'яті відкільсь
Став ткатись килим-безконечник
Минулих мучених років
Щоб потопить мов бліх тих ткаль неприторенних
Допитливих на всі гріхи святош
Він з морем заручивсь як дож
Під гук новітньої безмужньої сирени
О море ринь у ніч До ранньої доби
Акули зирили жадібними очима
На трупи днів що їх черва зірок точила
Між бурхотом валів і скалками клятьби
БАГАТТЯ
В найчеснородніший з вогнів
Живі я кидаю долоні
I мертві голови богів
I дніщо знидили в полоні
Ти вогню так мені велів
Зірки рвонули в буйну ристь
Майбутності несучи тавра
По табунах що розбрелись
Заржали огирі кентаври
Залементіла всяка рість
Нема голів нема вже й глав
Де дівся Бог моєї юні
Любов зненацька стала зла
Гори кипи в пломіннім шумі
Душе роздягшись догола
Серця звисають із гілок
Вогні заквітли по отаві
Головосіку чути зойк
I зорі падають криваві
Усе ж то голови жінок
Тебе тримає як вельон
Пришпилена до міста річка
Та й камінь зрушить Амфіон
Ти чуєш знову перекличка
Пий чари ті за тоном тон
*
Палаю на кострищі божественного палу
I руки віруючих кидають мене туди знову і знову
Незліченні тисячі раз
Коло мене горятъ суглоби порубаних мучеників
Заберіть із багаття ті маслаки
Мене одного вистачить навіки підтримувати огонь моєї втіхи
А птахи прикриють своїми крилами моє обличчя й сонце
О Пам'яте Скільки перероджуєтъся родів
Від Тіндарідів до палаючих гадюк моєї мрії
Бо що таке і змії як не шиї
Безсмертних не співочих лебедів
Так оновляється моє життя
Великі кораблі снують по хвилях
І я ще раз вмочаю руки в Океан
Ось пароплав і життя моє оновлене
Огонь його безмірний
Немає вже нічого спільного між мною
I тими що бояться опектись
*
Злинаючи з висот де мислить вічне світло
Й сади кружляють вище всіх рухомих сфер
Масковане майбутнє полум'яніє в небесах
Чекаємо твоєї ласки моя другине
Божистий маскарад і глянути не смій
Коли ж заголубіє на горизонті Острів Мрій
Над атмосферою підноситься театр
Без інструмента будував його черв'як Замiр
Втім сонце залило веселчасті майдани
Морського міста що десь вирнуло з-за хмар
Голубки на дахах знайшли спочин жаданий
Он сфінксів череда тюпачить до сфінксарні
Пастуший спів обрид на вічнім попасанні
Театр будовано з неплинного вогню
Як зоряні тіла що живлять порожню
А ось уже й спектакль
Засів я назавжди в партерному фотелі
Коліна лікті голова даремний цей пентакль
Скрізь по мені вогні ростуть як імортелі
Актори нелюди якісь премудрі монстри
Тут демонструють дресированих людей
Так ось ти
Земле подерта латкована річками де-не-де