Бонд на мить заплющив очі. Він побачив те, що сталося, так, ніби дивився кінофільм. Дарко спить. Чужинець тихо прослизає до купе. Два кроки вперед і точний удар у яремну вену. В останньому несамовитому спазмі конаючої людини Керім хапає вбивцю за шию, притягує його до себе і б'є ножем униз під п'яте ребро.
І ось він лежить, прекрасний чоловік, який носив з собою сонце. І його згасили. Сонце мертве.
Бонд рвучко повернувся і пішов звідти, де його друг віддав за нього життя. А повернувшись до свого купе, почав розважливо й безсторонньо відповідати на запитання, що їх поставив йому Дарко Керім.
Розділ 24 НЕБЕЗПЕКА ПОЗАДУ
О третій годині пополудні "Східний експрес" повільно, з тридцятихвилинним , запізненням, наближався до Белграда. Там він мав стояти вісім годин, чекаючи решти поїзду, яка, подолавши "залізну завісу", прибуде з Болгарії.
Бонд розглядав натовп, в якому мала бути людина Керіма. Тетяна, накинувши на плечі соболину шубку, насторожено спостерігала за Бондом з кутка купе, розмірковуючи над тим, чи обернеться він до неї. Вона бачила, як виносять з поїзда плетені кошики, як блимають бліци поліційних фотографів і жестикулює chef de train', що намагався прискорити формальності, а між нею і зовнішнім світом стриміла, як довгий різницький ніж, пряма й холодна постать Бонда.
Він таки повернувся, сів поруч з нею і почав ставити їй гострі брутальні запитання. Вона відчайдушне опиралася, твердо тримаючись своєї версії. Тепер Тетяна була цілком певна: якщо вона розповість йому все як є, а надто про СМЕРШ, вона втратить його назавжди. Дівчина боялася павутиння, в яке втрапила, боялася того, що може приховуватись за тією брехнею, якої її навчили в Москві, а над усе боялася втратити цього чоловіка, що приніс світло в її життя.
Почувся стук у двері. Бонд підхопився і відчинив. Міцний життєрадісний чоловік з такими ж, як у Керіма, блакитними очима і патлатим русявим чубом над коричневим обличчям, увалився в купе.
— Стефан Тремпо, до ваших послуг. — Широка усмішка адресувалась їм обом. — Друзі звуть мене Темпо. А де хазяїн?
— Сідайте,— офіційно мовив Бонд, а про себе подумав: ось і ще один із Даркових синів.
Чоловік допитливо глянув на них обох і обережно сів між ними. Його обличчя враз згасло. Пломенисті очі напружено уп'ялися в Бонда, і в них прозирали страх і підозра. Його права рука непомітно ковзнула в кишеню піджака...
Коли Бонд закінчив свою розповідь, чоловік підвівся. Він не поставив жодного запитання, лише мовив:
— Дякую, сер. Ходімо, будь ласка. Зараз поїдемо до мене. Нам належить чимало зробити. — Він вийшов у коридор і став до них спиною. Як тільки дівчина вийшла з купе, він рушив коридором, жодного разу не обернувшись до них. Бонд слідкував за Тетяною з важким чемоданчиком і своїм "дипломатом".
Сіявся дрібний дощ. Брудна привокзальна площа, забрьохані густою липкою грязюкою таксі, будівельний майданчик з однотипними спорудами — все це справляло гнітюче враження. Чоловік відчинив задні дверцята пошарпаного фургона "морріс-оксфорд", сів за кермо, і вони потрусилися бруківкою, а потім слизьким гудроном по широких вулицях, на яких лише де-не-де траплялися машини і перехожі.
Зупинилися вони посеред вулиці, тротуари якої були вимощені бруківкою. Темпо завів їх до житлового будинку, де тхнуло Балканами — то була своєрідна суміш із запахів задавненого поту, тютюнового диму та смаженої капусти. Вони подолали два прогони сходів і опинились у двокімнатній квартирці з умеблюванням, що не надається описові. Важкі червоні оксамитові завіси було відсунуто, і крізь чисті вікна виразно проглядались помешкання в будинках на протилежному боці вулиці. На буфеті стояла таця з невідкоркованими пляшками та склянками і тарелі, повні фруктів і печива — вітання Даркові та його друзям.
Темпо невиразно махнув рукою в напрямі напоїв.
— Сер, прошу вас і мадам почувати себе як удома. Ванна кімната отам. Напевне, ви обоє захочете прийняти ванну. Даруйте, але я мушу зателефонувати в кілька місць. — Міцний фасад його обличчя ось-ось мав зруйнуватися. Чоловік занадто швидкою ходою подався до спальні й зачинив за собою двері.
Дві довгі години Бонд просидів, споглядаючи стіну навпроти їхнього вікна. Час від часу він підводився, походжав туди-сюди і знов повертався на місце. Першу годину Тетяна ще вдавала, ніби переглядає стосик журналів, потім пішла до ванної, звідки долинув шум води.
Десь близько шостої Темпо знову з'явився в кімнаті й попередив Бонда, що має вийти з дому.
— їжа на кухні,— сухо кинув він. — Я повернусь о дев'ятій і відвезу вас на поїзд. Прошу, поводьтеся в моїй квартирі, як у своїй власній. — І, не чекаючи відповіді, вийшов. Бонд чув його кроки, клацання дверей і звук стартера "моррі-са". Бонд перейшов до спальні, сів на ліжко й присунув до себе телефон. Він люб'язно поговорив німецькою з оператором міжнародної станції і за півгодини почув у трубці спокійний голос М. Розмову Бонд вів у тому стилі, в якому комівояжер розмовляє з управителем фірми "Юніверсал експорт". Спершу він повідомив, що його партнер дуже захворів, і поцікавився, чи будуть у зв'язку з цим якісь нові інструкції.
— Дуже захворів?
— Так, сер, дуже.
— А як щодо іншої фірми?
— З нами було троє, сер. Один спіймав інфекцію, двоє інших занедужали по дорозі з Туреччини і залишили нас в Узункепрю, що на кордоні.
— Отже, інша фірма згортає свою діяльність?
Бонд уявив собі зосереджене обличчя М., коли той старанно просіює інформацію. Цікаво, чи обертається під стелею вентилятор, чи тримає М. у руці люльку і чи слухає розмову по іншому каналу начальник штабу?
— Яка ваша думка? Чи не бажаєте ви і ваша дружина повернутися додому іншим шляхом?
— Вирішуйте ви, сер. Моя дружина в порядку. Зразки в доброму стані. Я не бачу причин, які б погіршували ситуацію. Мені хотілося б завершити подорож, бо інакше ця територія залишиться незайманою цілиною, і ми ніколи не дізнаємося про її можливості.
— Чи хотіли б ви дістати допомогу одного з наших торговельних агентів?
— У цьому немає потреби, сер, але якщо ви вважаєте за необхідне...
— Я подумаю над цим. Отже, ви хотіли б вивчити всю торговельну операцію до кінця?