Із цих фрагментів випливає, що Ярополк був речником християнської ідеології в язичницькій Київській державі.
У 978–980 рр. в країні спалахують міжкнязівські чвари. Ярополк і його менший брат Олег, якому ще Святослав віддав в управління землю деревлян, розпочали між собою боротьбу. Обидва Святославичі загинули в цій братовбивчій борні. Літописи повідомляють, що в цій громадянській війні підступну роль відіграли варязькі загони, зокрема, один із давніх варязьких керманичів у Києві, сумнозвісний Свенельд. Після загибелі обох Святославичів київський престол залишився вільним для третього сина Святослава — Володимира, народженого ключницею княгині Ольги Малушею. Володимир за волею свого батька сидів у Новгороді разом зі своїм дядьком і вихователем Добринею, братом Малуші.
Варто нагадати, що деякі історики — і українські, і російські — доводять, що Малуша та її брат Добриня були дітьми поверженого княгинею Ольгою деревлянського князя Маломира (Мала) з древньої династії деревлянських князів Ніскиничів. Тож Володимир законно лишався спадкоємцем деревлянського князівства, а після загибелі своїх старших братів йому судилося вже без конкурентів зайняти київський стіл.
Володимир, а найперше Добриня, як старший і досвідченіший, дізнавшись про смерть старших синів Святослава, організував варязьку дружину і новгородську рать для походу на Київ. Вони підняли земські війська й дружини тих князівств, через які пролягав їхній шлях на Київ. Це землі Полоцького, Смоленського, Дреговицького князівств, а також деревлян. Цей енергійно організований кидок допоміг підпорядкувати Володимирові ці землі–князівства. Під час походу Володимир, наприклад, підкорив собі Полоцьк, убивши місцевого князя Рогволода й насильно взявши в жони його дочку Рогніду. Літопис наводить слова полоцької князівни, яка не хотіла ставати жоною Володимира, не бажала "роззути робучича", тобто, за звичаєм сватання, роззути жениха, якого назвала "робучичем" — сином раба. На підставі цієї фрази деякі історики твердили, що горда полочанка не бажала ставати жоною сина "рабині" Малуші, бо син рабині за тогочасною суспільною традицією був рабом.
Попередньо з’ясовано, що Малуша, ця полонянка війни, мала високе князівське походження, що, зрештою, і зробило князя Володимира уже не представником прийшлої узурпаторської династії, а суто слов’янським місцевим князем. Це мало величезне моральне значення для утвердження самого Володимира в Київській державі й у всьому східнослов’янському світі. Це слов’янсько–деревлянське походження Володимира зробило його надзвичайно популярним у народі: його сприймали не як чужинця, а як свого рідного, слов’янина. А символ деревлянського князівського дому із зображенням на полотнищі кумира Дажбога, Ярила–сонця, став легендарним німбом самого князя Володимира. У народній творчості він дістав ласкаве прізвисько Володимир–Красне Сонечко.
Володимир прийшов у Київ з допомогою ратних військ і за моральної підтримки довколишніх слов’янських земель і в такий спосіб став ніби речником об’єднання багатьох племен східнослов’янського світу. Це змусило його задуматись над тим, як далі утримати за собою ці князівства.
Передусім Володимир, сівши на київський стіл (980–1015), зіткнувся із нестабільною внутрішньою ситуацією. Країна була виснажена численними війнами Святослава, відпливом матеріальних і людських сил у завойовані регіони. До того ж варязька дружина, яка з ним прийшла із Новгорода, раптом заявила, що хоче Києвом володіти, що пограбує місто. Літописець пише: "По сім ріша варязі Володимиру: се град наш. Ми прияхо ім да хощем і мати одкуп од них по дві гривні од чоловіка". Податок 2 гривні від кожного киянина, який вимагали варяги,— це був страшенний грабіж (одна гривня — це 160 г срібла). Володимир розумів, що варяги й надалі диктуватимуть йому свою волю. Він був змушений негайно реорганізовувати варязьку дружину. І зробив це надзвичайно рішуче й мудро. Частину керівництва варягів він підкупив тим, що дав їм земельні наділи — бенефіції — у володіння за службу. Цим він поклав початок відомої земельної реформи, під час якої він наділяв землею тих, хто боровся разом з ним за утвердження незалежності Київської держави. Іншу частину варязької дружини Володимир спровадив до Царгорода.
І "варязьке питання" було остаточно вирішене.
Другим важливим завданням Володимира було знайти спосіб утримати біля себе підпорядковані ним під час походу на Київ слов’янські князівства. Таке рішення знайшов Володимиром. Це була перша релігійна реформа київського князя, коли він запровадив "шестибожжя".
На Перуновому пагорбі у Києві, поряд із київським полянським кумиром Перуном, постали кумири ще п’яти східнослов’янських князівств, які допомогли Володимиру під час походу на Київ. Це новгородський бог вогню — Хорс (давньослов’янське "Кьрс", від цього похідне: кремінь, кресало та ін. — вмістилище вогню); це смоленська покровителька родючості й багатства Мокоша; це полоцький кумир Стрибог; це кумир лісових дреговичів, людина–вовк Сімаргл; і нарешті, це покровитель рідної землі його матері Малуші і дядька Добрині — Дажбог, Ярило–сонце. Всі вони стали поряд із Перуном як рівні кумири–божества. Через возвеличення на священному пагорбі усіх шести кумирів найбільших князівств Володимир стверджував єдність східнослов’янського регіону. Цей пантеон — шестибожжя перше прагнув закріпити єдність земель східнослов’янського світу під егідою Києва, який їх захищав від ворогів і урівнював у політичному становищі.
Звідси така величезна популярність Володимира у народній творчості на всьому терені східного слов’янства — у численних казках, переказах, билинах, обрядових піснях. Жоден київський князь не мав такої популярності в народній пам’яті, як князь Володимир. Ми не знаємо жодного народного переказу — свідчення любові народної до знаменитого батечка Володимирового — полководця Святослава, якому літописець присвятив чимало палких слів. Не знаємо нічого схожого й про Ярослава Мудрого чи Володимира Мономаха. Але про Володимира Святославича до наших днів, майже через тисячу літ, дійшла величезна фольклорна спадщина. Народна популярність князя Володимира пояснюється двома причинами: Володимир — перший Рюрикович, який був уже місцевого, слов’янського походження через свою матір, деревлянську княжну Малушу; Володимир об’єднав під своєю рукою найважливіші слов’янські князівства, надавши рівні права їхнім богам і елітам під моральною управою Києва.