1.
Леді Мовчання
з чарівливої клітки
тіла
троянда
крізь розважливу
ніч
птахо
ю
(тендітно на
дивовижне темнаве обличчя
твій
запашний
голос сіється
крила
раптово в уні
сон
сонцю
жагучим болем краси світанку)
2.
небо срібним
дисонансом підправляє
барви
Квітня
в
хаосі скарбів банальних
наче міль воно повільно
вимахує крильцями хлипає
по траві б'ється об дерева і
будинки і врешті
знаходить ріку
3.
корчі
тортур
скреготання і
дряпання роздертої
норми
тріск і
провисання
рівнин гамір
сутичок
колапс І
супокійне,
огорнуте
в страхітливу красу
заходу сонця
юне місто
соромливо знімає із себе одежу
вимірів
стає садом агонії
4.
горби
немов поети вдягають
ся в пурпур
ну
велич гамору
дня
замученого
серед золота,
занепалого
випаровування
червоної душі в сутемінь
так
темноокий майстер
відчиняє
солодкі ворота
мого серця і
виймає
тро
янду,
прекрас
ну
вбивцю
5.
жалить
золотий рій
зі шпиля
срібного
славоспівом
величезні дзвони троянд
товстогубі і непристойні
і високий
вітер
бреде
мо
рем
яке
заснул
-О
6.
не
бо
мог
ло сві ти ти
ся
смачний
проворний
рожевий лякливий
лимон
зелений хол одни
йшо
ко
лад. під
рух ли
ви
ми
губ а ми
фі
а
л
оКо
7.
я споглядав як
з прозорого плаття
ночі зірки
дрібнішають з-
лу
-щ-
уют-
ь
-с-
я осипаються
і лиш
темнаво
зла
зоря п
-о
хит-
уєть
-ся заманюючи
світанок
а тоді
різко
в безвість. і коли над моєю
головою
ця зірка
Виб ух
( ає
її спертий крик
так схожий на дзвінок будильника)
8.
поміж зелених
гір
раптові спі
ви
вогню потойбіч червоних річок
чистокрилі і
безконечні
хвилі
спалах
буй
ства
вакханки.
роздерта пелюстка
гори,божевільне
обличчя. мініатютна
грація
танцю
9.
пора прокидатися знімати із себе зорі уже
світанок
у вулицях неба світло гуляє сіючи вірші
на землі свічі
погашені місто
встає
з піснями на
вустах зі смертю в очах
це світанок
це світ
добиває залишки снів…
я бачу вулиці де сильний
чоловік добуває хліб
бачу брутальні пики задоволених
безнадійним жахом жорстокого щастя
це день,
у дзеркалі
я бачу тлінного
чоловіка
мріє
мріє
мріє у дзеркалі
це
присмерк на землі
свічки запалено
потемніло.
люди позачинялися у своїх будинках
тлінні люди позачинялися у своїх ліжках
місто
засинає зі смертю на вустах з піною в очах
пора спати
вдягати зірки…
у вулицях неба ніч гуляє сіючи вірші
10.
переходитиму вбрід
цей струмок палаючих квітів
Нестиму сонце в устах
стрибатиму в свіже повітря
Живий
із зачиненими очима
і присмерк вливатиметься
в сонні вигини мого тіла
І плавно проникатимуть цнотливі
пальці русалок
В досконалу таїну
моєї плоті
І я підніматимуся
Після тисячі літ
поцілунків
квіток
Застигне мій зуб в сріблі місяця