[264]
гріхів і провин чоловіка, званого Михаїлом, і частину його я наведу тут, щоб читальник міг судити сам:
Johannem vocatum fratrem Micchaelem Iacobi, de comi-tatu Sancti Frediani, hominem male condictionis, et pessime conversations, vite et fame, hereticum et heretica labe pollu-tum et contra fidem cactolicam credentem et afflrmantem... Deum pre oculis non habendo sed potius humani generis ini-micum, scienter, studiose, appensate, nequiter et animo et in-tentione exercendi hereticam pravitatem stetit et conversatus fuit cum Fraticellis, vocatis Fraticellis della povera vita here-ticis et scismaticis et eorum pravam sectam et heresim secutus fuit et sequitur contra fidem cactolicam... et accessit ad dictam civitatem Florentie et in locis publicis dicte civitatis in dicta inquisitione contentis, credidit, tenuit et pertinaciter affirmavit ore er corde... quod Christus redentor noster non habuit rem aliquam in proprio vel comuni sed habuit a quibuscumque rebus quas sacra scriptura eum habuisse testatur, tantum sim-plicem facti usum...(1)
Та не лише ці злочини ставили йому на карб, і одне зі звинувачень здалось мені особливо мерзотним, хоч і невдогад мені було (бо бачив я, як проходив суд), чи й справді він таке казав, але в кожному разі твердили, що мінорит цей заявляв, начебто святий Тома Аквінець — ніякий не святий і що він не втішається вічним спасінням, а його проклято і душа його пропаща! В кінці вироку було визначено покару, оскільки звинувачений покаятися не хотів:
Costat nobis etiam ex predictis et ex dicta sententia lata per dictum dominum episcopum florentinum, dictum Johannem
(1) Джованні, званий братом Михаїлом Яковом, зі спільноти св. Фредіа-на, чоловік зловредного поведення і ще зловреднішого своїми бесідами, вчинками і славою, єретик і визнавець гріховної єретичної скверни, який виступає проти католицької віри... Бога перед очима не маючи, точніше, ворогом людського роду будучи, вміло, старанно, поступово, безстидно в душі і в намірах своїх в єретичній скверні вправлявся, і в зносинах бувши з тими єретиками і схизматиками, братчиками, званими фратичеллами убогого життя, тримався їх нечестивої і єретичної секти і діяв проти католицької віри... і прийшов у город сей Флоренцію, і в місцях публічних сього города, як виявилось в цьому розслідуванні, твердив, відстоював і наполягав уперто устами й серцем... начебто Христос наш Спаситель не посідав жодної речі осібно, ані у спілці, а всяка річ, про яку в Писанні говориться, що була його, мав лиш у фактичному користуванні... (Лат.)
[265]
fore hereticum, nolle se tantis herroribus et heresi corrigere er emendare, et se ad rectam viam fidei dirigere, habentes dictum Johannem pro irreducibili, pertinace et hostinato in dictis suis perversis herroribus, ne ipse Johannes de dictis suis sceleribus et herroribus perversis valeat gloriari, et ut eius pena aliis tran-seat in exemplum; idcirco, dictum Johannem vocatum fratrem Micchaelem hereticum et scismaticum quod ducatur ad locum iustitie consuetum, et ibidem igne et fiammis igneis accensis concremetur et comburatur, ita quod penitus moriatur er ani-ma a corpore separetur...(1)
Коли вирок оприлюднили, священики знов пішли до в'язниці і попередили Михаїла, що з ним станеться; я навіть чув, як вони казали: "Брате Михаїл, готові вже митри й мантії, а на них намальовано братчиків, яких поривають дияволи". Так вони хотіли його налякати і примусити врешті до зречення. Та брат Михаїл став навколішки і мовив: "Мислю собі, що коло огниська буде отець нас Фран-циск, ба більше — мислю, що будуть там Ісус з апостолами, і славні мученики Варфоломей з Антонієм". Отак-от він востаннє відкинув пропозиції інквізиторів.
Наступного ранку я знов прийшов на міст біля єпископського палацу, де зібралися інквізитори, перед яких приведено закованого в кайдани брата Михаїла. Один з вірних упав перед ним навколішки, просячи благословення, але стражники відразу схопили його й відвели до в'язниці. Відтак інквізитори ще раз зачитали засудженому вирок і ще раз спитали, чи не хоче він покаятися. В кожному місці, де вирок твердив, що він — єретик, Михаїл відповідав: "Не єретик я, грішник, аякже, але православний християнин", — а коли у тексті згадувано "препо-
(1) Тому випало нам ствердити, з огляду на сказане раніше і вище згаданий присуд, винесений згаданим мосьпаном єпископом Флорентійським, що згаданий Джованні є єретик, який не хоче виправитися і визнати многії блуди та єресі свої і навернутися на праву путь віри; тому, маючи згаданого Джованні за невиправного, впертого і запеклого у вказаних нечестивих його блудах, щоб Джованні сей не міг хизуватися вказаними злочинами своїми і нечестивими блудами і щоб покара його була наукою для інших, хай відведено буде вказаного Джованні, званого братом Михаїлом, єретика і схизматика, на звичне місце страти, і хай там же буде спалено його у полум'ї огня, щоб повністю збувся він життя і щоб душа його відділилася від тіла (лат.).
[266]
добного і пресвятого Папу Йоана XXII", — Михаїл відповідав: "Не преподобний і не пресвятий, а єретик". Тоді єпископ звелів, щоб Михаїл став перед ним навколішки, але той відповів, що він не преклоняє коліна перед єретиками. Його силоміць поставили на коліна, і він пробурмотів: "Бог простить мене за це". І оскільки його привели у повному священичому облаченні, розпочався обряд, під час якого з нього поступово, одне за одним, знімали ризи, аж поки він не залишився в самій лиш сорочині, яку місцевий люд зве рубаткою. І як велить звичай стосовно клірика, якого позбавляють свячень, гострим ножем стято йому пучки пальців і зголено волосся. Тоді його передали капітанові та його людям, які обійшлися з ним вельми жорстоко, закували у кайдани і відвели назад до в'язниці, а по дорозі він промовляв до юрби: "Per Dominum morie-mur(1)". Як мені сказали, спалити його мали аж наступного дня. А того дня його знов спитали, чи не хоче він висповідатися і причаститися. Він відмовився, бо, мовляв, не хоче впасти у гріх, приймаючи таїнства від грішників. І я мислю собі, що вчинив він зле, бо показав, що заплямований єрессю патаринів.