"Але й Малахія не був італійцем, ані Беренґарій, а все ж їм доручили опіку над бібліотекою".
"Це ще одна темна справа. Ченці шепочуться, що ось Уже півстоліття, як абатство відцуралося від своїх традицій. Понад п'ятдесят років тому, а може, й раніше, Алінард мітив на посаду бібліотекаря. Бібліотекарем завжди був італієць, адже на цій землі великих талантів не бракує. Зрештою, розумієш... — і тут Никола завагався, немов не бажаючи говорити того, що збирався сказати: — розумієш, цілком можливо, що Малахію з Беренґарієм прибрали тому, щоб не дати їм стати абатами". [459]
Він здригнувся, махнув рукою перед обличчям, немов проганяючи не вельми чеснотливі думки, відтак перехрестився. "Що я таке кажу? Розумієш, в цій країні вже чимало років діються осуду гідні речі, навіть в монастирях, при папському дворі, в церквах... Чубляться за владу, звинувачують інших в єресі, щоб забрати в них пребенду... Яка гидь, я втрачаю віру в людський рід, повсюди бачу змови і палацові інтриги. Обитель наша теж не могла не опуститися до цього, й у покровці для святих мощей, яким вона була колись, під дією якихсь таємних чарів розплодилося зміїне кубло. Поглянь, ось минуле цього монастиря!"
Він тицьнув пальцем на скарби, які громадились навколо, а тоді, облишивши розп'яття та інше начиння, повів нас, щоб показати релікварії, які становили гордість цього місця.
"Дивіться, — говорив він, — оце наконечник списа, який пронизав бік Спасителя!" То була золота шкатулка з кришталевою накривкою, де на подушечці з пурпуру лежав шматок заліза трикутної форми. Його вже почала їсти іржа, але довга обробка всілякими оліями та восками повернула йому живий полиск. Але це було ще нічого. Бо в іншій, оздобленій аметистами срібній шкатулі з прозорою передньою стінкою я побачив кусник шанигідної деревини святого хреста, який цій обителі дарувала сама цариця Єлена, мати цісаря Константина, після того як під час прощі у святу землю вона розкопала пагорб Голгофи та святий гріб і спорудила над ними собор.
Відтак Никола показав нам ще інші речі, такі численні й рідкісні, що мені годі тут навіть їх описати. У покровці, який цілий був з аквамарину, лежав цвях з хреста. У пля-щині, яка спочивала на ложі з маленьких засохлих рож, містилась часточка тернового вінця, а в іншій шабатурці на такій же ковдрі з сухих квітів покоївся пожовклий клаптик скатертини з тайної вечері. Крім того, там була торбина святого Матея зі срібних кілець, а в циліндрі, обв'язаному струхлілою від старості фіалковою стрічкою і запечатаному золотом, лежала кістка передпліччя святої Анни. Я бачив дива над дивами — під скляним дзвоном, на вишитій перлами червоній подушечці, лежав шматочок ясел з Віфлієму, клаптик пурпурової туніки святого [460] Йоана Євангелиста, два ланцюги, що стискали щиколотки апостола Петра в Римі, череп святого Адальберта, меч святого Стефана, велика гомілкова кістка святої Марґари-ти, палець святого Віталія, ребро святої Софії, підборіддя святого Еобана, верхня частина лопатки святого Йоана Золотоустого, заручиновий перстень святого Йосифа, зуб Йоана Хрестителя, патериця Мойсея, благеньке, подерте мереживо з весільної одежі Діви Марії.
Крім реліквій, там були й інші речі, які свідчили про чудеса і дивовижні створіння далеких країв, — у монастир їх привезли ченці, що мандрували аж до країв світу: василіск і гідра, обоє набиті соломою, ріг єдинорога, яйце, яке один пустельник знайшов всередині іншого яйця, грудка манни, якою живилися євреї в пустині, зуб кита, кокосовий горіх, плечова кістка допотопного звіра, бивень слона, ребро дельфіна. Були там ще інші святощі, яких я не впізнав, — безконечна вервечка уламків кісток, клаптиків тканин, шматків дерева, скла, металу. Деякі з них були дуже давні (судячи зі стану їхніх вмістилищ з почорнілого срібла), а іноді релікварій був цінніший від самої реліквії. Там були й ампули з сірим порохом, одна з яких, як я дізнався, містила спопелілі залишки міста Содоми, а друга — вапно з мурів Єрихона. За ці речі — навіть за найвутліші з них — цісар віддав би не один маєток, і для монастиря, в якому ми гостювали, вони були не лише джерелом величезного престижу, але й міцною основою матеріального достатку.
Я все кружляв і кружляв, зачудований, а Никола перестав уже розповідати про ці предмети, кожен з яких, зрештою, мав табличку з описом. То ж я вільно, майже навмання блукав цією скарбівнею безцінних дивовиж, то подивляючи ці речі у яскравому світлі, то розглядаючи їх У напівтемряві, коли Николині помічники зі своїми смолоскипами відходили в інше місце крипти. Мене чарували Ці пожовклі хрящі, прозорі й таємничі, насичені містичним смислом і водночас відразливі; це бозна-яке давнє лахміття, облізле, пошарпане, іноді згорнуте і запхане у скляну трубку, наче вицвілий рукопис; ці крихти якоїсь матерії, які ледве можна було відрізнити від тканини, що [461] правила їм за ложе, ці святі рештки життя, яке колись було тваринним (або людським), а тепер, ув'язнене в цих кришталевих і металевих хороминах, мініатюрних подобах дерзновенних кам'яних соборів з їхніми вежами і шпилями, теж немов перетворилося на мінерал. Значить, оце так тіла святих очікують в гробах на воскресення плоті? То з цих уламків знов постануть організми, які, у спалаху божественного видіння, віднайдуть всю свою природну вразливість і відчуватимуть, як писав Піперн, навіть mini-mas differentiae odorum(1)?
З цих розважань мене вирвав Вільям, який торкнувся мого плеча: "Я йду, — сказав він. — Піднімусь у скрип-торій, мені ще треба там дещо переглянути..."
"Але ж книг не видають, — сказав я, — Бенцій дістав наказ..."
"Я хочу ще раз переглянути книжки, які я читав у ці дні, а всі вони ще в скрипторії, на Венанцієвому столі. Якщо хочеш, зоставайся тут. Крипта ця є апофеозом усіх тих дискусій про убожество, свідком яких ти був у ці дні. Тепер знатимеш, за що твої брати по чину вбивають один одного і чому намагаються будь-що пошитись у настоятелі".
"Ви що, вірите у те, що сказав вам Никола? То ці злочини справді пов'язані з боротьбою за інвеституру?"
"Я вже казав тобі, що зараз не хотів би висловлювати свої припущення вголос. Никола багацько сказав нам: І дещо мене зацікавило. Але тепер я мушу перевірити ще один слід. А може, це той самий слід, але з іншого боку. А ти не дай зачарувати себе надто цими покров-цями. Уламків хреста я бачив чимало і в інших церквах. Якби всі вони були справжні, це б значило, що Нашого Господа розп'яли не на двох перехрещених дошках, а на цілому лісі".