Я знав напевне, що в них було кунжутове насiння, але пустив цю неправду повз вуха.
— Виходить, я маю уявити собi той магнетизм? Уявити собi якусь гарненьку, розумну й загадкову жiнку, що раптом з'являється серед натовпу на сiножатi в Таррагонi, штат Iллiнойс? Я можу зробити це, але тiльки й того, вона ж iснуватиме лише в моїй уявi.
Вiн розпачливо звiв очi до неба, що його на разi замiняла бляшана стеля та холоднi неоновi свiтильники кафе "Ем i Една".
— Лише в твоїй уявi? Ну звiсно, що в уявi! Весь цей свiт iснує лише в твоїй уявi, ти хiба забув? Де твоє мислення, там i твiй досвiд. Як людина думає, така вона i є. Те, чого я боюся, приходить до мене. Думай i багатiй: творче бачення в уявi — для розваги й прибутку. Як знайти друзiв, залишаючись тим, ким ти є. Твоя уява анi на йоту не змiнює Сущого i взагалi аж нiяк не впливає на реальнiсть. Але ми говоримо про свiти братiв Уорнерiв i часи МГМ [Iдеться про вiдомi голлiвудськi кiностудiї "Уорнер бразерз" i "Метро-Голдвiн-Майєр"], чия кожна часточка є iлюзiєю i уявою. Всi тi сповненi символiв сни ми, мрiйники, прокидаючись, воскрешаємо в уявi для себе.
Дон поклав в одну лiнiю виделку та нiж, немов будував мiст мiж собою i мною.
— Ти хочеш знати, про що говорять твої сни? Для цього тобi досить подивитися на все, що оточує тебе в повсякденному життi, i запитати себе, що воно означає. У твоєму життi це — лiтаки, хоч куди б ти подався й хоч би що намагався змiнити.
— Ну що ж, Доне, твоя правда. — Я волiв би, щоб вiн зупинився, не навалював на мене все разом; одна миля на хвилину — надто велика швидкiсть для нових iдей.
— Якщо тобi сняться лiтаки, що це означає для тебе?
— Ну, скажiмо, свободу. Лiтаки ввi снi — це втеча, полiт i визволення.
— Чи виразне твоє бажання? Сон наяву — це те саме прагнення визволитись вiд усього, що прив'язує тебе до старого, — вiд повсякденних справ, влади, нудьги, земного тяжiння. Чого ти не усвiдомив — це того, що ти вже вiльний, що ти завжди був вiльний. Тобi б хоч наполовину стiльки уяви, скiльки тут кунжутового насiння, — i ти вже повноправний володар твого чарiвницького життя. Тiльки уява!.. Що ти скажеш?
Офiцiантка, що витирала посуд, раз у раз кидала на Дона допитливi погляди й дослухалася до розмови, видимо сушачи голову над тим, хто вiн такий.
— Отже, ти, Доне, нiколи не почуваєш себе самотнiм? — запитав я.
— Аж поки менi не захочеться звiдати це почуття. Я маю друзiв в iнших вимiрах, з якими час вiд часу спiлкуюся. Так само, як i ти.
— Нi. Я маю на думцi цей вимiр, цей уявний свiт. Покажи менi, що маєш на думцi ти, яви менi невеличке чудо магнетизму... Я хочу навчитися цього.
— Це ти покажи менi, — мовив вiн. — Як хочеш привнести щось у своє життя, уяви собi, що воно вже там.
— Що саме? Щось на зразок отiєї моєї гарненької жiнки?
— Будь-що. Але не жiнку. Щось невелике, для початку.
— Спробувати зараз?
— Так.
— Гаразд. Голубу пiр'їну.
Дон розгублено поглянув на мене.
— Що, Рiчарде? Голубу пiр'їну?
— Ти ж сказав: будь-що, не жiнку, щось невеличке. Вiн знизав плечима.
— Чудово. Голуба пiр'їна. Уяви собi цю пiр'їну. Виразно уяви собi кожну її лiнiю, кожний краєчок, i кiнчик, i клинчастий розрив, де вона роз'єднується, i пушок при основi. Тiльки на мить. А потiм пусти її.
Я на мить заплющив очi i побачив уявну пiр'їну: п'ять дюймiв завдовжки, переливчасту, з полиском вiд голубого до срiблястого по краях. Яскраву чисту пiр'їну, що плавала собi в темрявi.
— Якщо хочеш, оточи її золотим сяйвом. Це животворне свiтло, воно допоможе зробити образ реальним, але й сприятиме магнетизмовi.
Я облямував свою пiр'їну золотим сяйвом.
— Готово.
— Оце й усе. Тепер можеш розплющити очi. Я розплющив очi.
— Де моя пiр'їна?
— Якщо в твоїй уявi вона була ясна й виразна, то в цю мить вона входить у твоє життя подiбно до вантажного "Мака".
— Моя пiр'їна? Подiбно до вантажного "Мака"?
— Образно кажучи, Рiчарде.
Усi пополудневi години я чекав появи своєї пiр'їни, але марно. Настав вечiр. Ми вечеряли гарячим сандвiчем з iндичиною, коли я нарештi побачив її. Картинку i дрiбнi лiтери на картоннiй упаковцi з молоком. "Вироблено для молочарень Скотта фермою "Голуба пiр'їна", Брайєн, Огайо".
— Доне, моя пiр'їна!
— Я думав, ти хочеш справжню пiр'їну.
— Ну, для початкiвця й це непогано, хiба нi?
— Чи бачив ти саму пiр'їну, без усього iншого? Чи тримав її в руцi?
— Атож, саму пiр'їну, без нiчого.
— Це прояснює справу. Якщо хочеш мати те, що притягуєш до себе, треба вмiстити й себе в ту картинку. Пробач, що я не сказав тобi цього.
Примарне, дивовижне вiдчуття. Таки вийшло! Я свiдомо змагнетизував свою першу рiч!
— Сьогоднi пiр'їна, — мовив я, — а завтра цiлий свiт!
— Будь обережний, Рiчарде, — настiйно порадив Дон, — щоб потiм не шкодувати...
15
Правда,
яку ти говориш,
не має нi минулого,
нi майбутнього.
Вона є,
i це все, що
має бути.
Я лежав на спинi пiд своїм "Флiтом", витираючи масло з нижньої частини фюзеляжу. Двигун чомусь викидав тепер менше масла, нiж ранiше. Шiмода полiтав з пасажиром, потiм пiдiйшов i сiв на траву коло мене.
— Рiчарде, як ти сподiваєшся вразити свiт, коли кожен працює, щоб заробити собi на життя, а ти день крiзь день безвiдповiдально ганяєш на своєму скаженому бiпланi, катаючи за грошi пасажирiв? — Вiн знову випробовував мене. — Це запитання, яке тобi ставитимуть ще не раз.
— Ну що ж, Доне. По-перше: я iсную не задля того, щоб вразити свiт. Я iсную задля того, щоб жити в такий спосiб, який зробить мене щасливим.
— Гаразд. А по-друге?
— По-друге, кожному вiльно робити все, що йому до вподоби, аби заробляти собi на прожиток. По-третє. Вiдповiдальний — це той, хто здатен нести вiдповiдальнiсть, здатний вiдповiдати за обраний ним спосiб життя. Iснує лиш одна особа, перед якою ми повиннi вiдповiдати. I це, звiсно...
— ...ми самi, — докiнчив Дон, немовби звертаючись до натовпу слухачiв, що
Сидiли навколо.
— Ми навiть не повиннi вiдповiдати перед самими собою, якщо не вiдчуваємо такої потреби... i, зрештою, в безвiдповiдальностi теж немає нiчого поганого. Але бiльшiсть iз нас визнає за цiкавiше розумiти, чому ми дiємо так, а не так, чому робимо саме такий вибiр — чи то волiємо спостерiгати за птахами, чи наступити на мураху, чи робити заради грошей те, чого б нам не хотiлося робити. — Я трохи покривився. — Це надто довга вiдповiдь?