Іліада

Сторінка 9 з 148

Гомер

211] От розмістились нарешті усі й по місцях посідали.
212] Тільки Терсіт горлав ще один, язикатий без міри, —
213] В грудях багато у себе словес він беріг легковажних,
214] Щоб по-пустому і не до пуття нападать на державців,
215] Тільки б своїми нападками викликать серед аргеїв
216] Сміх. Найпотворніший був він між тих, хто під Трою приходив:
217] Був клишоногий, коліно одне мав кульгаве; горбаті
218] Сходились плечі на грудях вузьких; голова.гостроверха
219] Вгору здіймалась, волоссям ріденьким заледве укрита.
220] Тяжко Ахілла ненавидів він і ще більш Одіссея
221] Й лаяв їх завжди. Тепер же нещадно ганьбить на весь голос
222] Став Агамемнона він богосвітлого. Правда, й ахеї,
223] Вкрай ним обурені, ремствувать серцем уже завзялися,
224] Цей же в словах ще прикріших почав Агамемнона лаять:

225] "Чим невдоволений знову, Атріде, чого ти ще хочеш?
226] Міді вже повно в наметах твоїх, і жінок уже повно,
227] Бранок добірних, що їх тобі першому, вої ахейські,
228] Ми вибирать даємо, захопивши подолане місто.
229] Золота знов тобі треба, щоб хтось із троянців комонних
230] Дав його в викуп за сина, що я чи хто інший з ахеїв
231] Із Іліона привів сюди, путами міцно зв'язавши?
232] Чи полонянки нової, щоб в любощах з нею єднатись,
233] Потай від нас захотів ти? Не личить тобі задля неї,
234] Бувши вождем, біду на синів накликати ахейських!
235] О боягузи нікчемні, ахеянки ви, не ахеї!
236] Тож з кораблями додому вертаймо, його ж залишімо
237] Здобиччю тут, біля Трої, втішатись. Нехай він побачить,
238] Є йому поміч від нас яка-небудь чи, може, немає.
239] От він сьогодні Ахілла, багато чим кращого мужа,
240] Тяжко зневажив, забрав нагороду його самовільно.
241] Жовчі замало в Ахіллових грудях: він надто терплячий.
242] Ти-бо інакше, Атріде, зухвалив би нині востаннє".

243] До Агамемнона так, поводатаря люду, лайливо
244] Мовив Терсіт. Та враз Одіссей підійшов богосвітлий,
245] Гнівно глянув спідлоба і мовив до нього суворо:

246] "Мелеш, Терсіте, пусте, хоч ти й балакун голосистий!
247] Змовкни й один мені тут не смій нападать на державців.
248] Більшої-бо, як кажу я, потвори нема серед смертних,
249] Скільки з Атрідами їх не прийшло сюди, до Іліона.
250] Отже, облиш язиком про владущих плескать привселюдно,
251] Лайкою їх обкидать, стерегти від них день повороту!
252] Справді ж не знає ніхто, як надалі обернеться діло,
253] В щасті вертатись чи ні синам доведеться ахейським.

254] Ти ж тут сидиш і ганьбиш Агамемнона, сина Атрея,
255] Тим, що герої данайські йому, вожаєві народів,
256] Надто багато дають, і прилюдно знущаєшся з нього.
257] Отже, кажу я тобі, і слова мої збудуться справді:
258] Тільки-но ще я тебе очманілим, як нині, побачу,
259] Хай того дня голови в Одіссея на плечах не стане,
260] Хай Телемаховим я вже більше не зватимусь батьком,
261] Як не схоплю я тебе, не зірву з тебе шат оцих любих,
262] Плащ, і хітон твій, і те, що сором тобі прикриває,
263] А самого з плачем до швидких кораблів не відправлю,
264] З зборів прогнавши з ганьбою й побоями тяжко побивши!"
265] Мовлячи так, він берлом по плечах його і по спині
266] Бив, аж той ізігнувсь і рясними умився сльозами.
267] Зразу ж рубцями кривавими спина взялась від ударів
268] Берла того золотого. Увесь він аж сів з переляку,
269] Скорчивсь од болю і, дивлячись тупо, втирав собі сльози.
270] Хоч і обурені ним, всі щиро сміялися з нього,
271] І не один говорив, поглядаючи в бік на сусіда:

272] "Гей, хоч безліку доблесних дій Одіссей учиняє,
273] Перший у добрій пораді і в подвигах збройних відважний,
274] Та між аргеїв сьогодні він виявив доблесть найвищу —
275] Тож горлаєві й наклепнику збив він усю велемовність.
276] Серце зухвале вже більше, напевно, його не підбурить
277] Так зневажати державців безличними лайки словами!"

278] Так говорили в юрбі. Одіссей тоді городоборець
279] Встав із берлом в руках. Ясноока з ни" поряд Афіна,
280] Вигляд прибравши окличника, людям звеліла мовчати,
281] Щоб у перших рядах і в останніх синове ахеїв
282] Слово розчути могли і слушну пораду збагнути.
283] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

284] "Сину Атрея, владарю наш, нині готують ахеї
285] Вічну ганьбу тобі перед всіма поколіннями смертних,
286] Слова дотримать не хочуть свого, що дали ще у день той,
287] Як із Аргоса, кіньми багатого, в путь вирушали, —
288] Лиш Іліон подолавши, мурований міцно, вернутись.
289] Нині ж, мов діти малі чи вдовиці жінки, між собою
290] Журяться тільки за тим, щоб швидше додому вернутись.
291] Справді-бо, важко здолати бажання — додому вернутись:
292] Всяк, хто й на місяць лише зостається один без дружини,
293] Тужно на свій корабель поглядає багатояремний,
294] Бурями гнаний зимою по хвилях бурхливого моря,
295] От нам дев'ятий вже рік сповняється коловоротний,
296] Як пробуваємо тут. Отож не корю, що ахеї
297] Тужно сидять при своїх кораблях крутобоких. Та сором
298] Марно тут гаяти час та й додому ні з чим повернутись.
299] Друзі, терпіння, зостаньтесь до часу ще тут, щоб дізнатись,
300] Правда, що нам про майбутнє Калхас віщував, чи неправда.
301] В пам'яті нашій ми це бережемо, і ви тому свідки —
302] Всі, кого Кери іще не взяли, які смерть нам приносять.
303] Вчора, здається, чи то позавчора, в Авліді ахейські
304] Разом зійшлись кораблі на загибель Пріамові й Трої,
305] Ми ж навкруги джерела на жертовниках наших священних
306] В жертву добірні складали безсмертним богам гекатомби
307] Серед платанів гіллястих, де била вода кришталева.
308] Там нам знамення з'явилось велике — з хребтом збагровілим
309] Змій страхітливий, на світ нам явленими самим олімпійцем,
310] Виповз із-під олтаря і злетів на платанове віття.
311] Горобенята сиділи, малі нетямущії дітки,
312] Високо там, на гіллі, заховані в листі густому,
313] Восьмеро й мати дев'ята, що тих породила дитяток, —
314] Змій їх поглинув усіх, хоч і жалібно так цвіріньчали,
315] Мати ж металась навколо, за рідними квилячи дітьми.
316] Вгору злетівши, вхопив за крило він і матінку тужну.
317] А як діток горобиних і матір він з ними поглинув,
318] Скрив із очей його бог, що раніше показував зримо, —
319] Кроноса мудролукавого син обернув його в камінь.
320] Мовчки всі ми стояли, дивуючись з того, що сталось,
321] В час-бо священної жертви це дивне страхіття з'явилось.
322] Зразу ж Калхас боговіщий озвався тоді і промовив:
323] "Що ж це немов оніміли ви, довговолосі ахеї?
324] Нині знамення нам Зевс показав, промислитель великий,
325] Пізнє, із здійсненням пізнім, та слава його не загине.
326] Так же, як цей і діток горобиних поїв, і їх матір,
327] Восьмеро й матір дев'яту, що тих породила дитяток,
328] Стільки ж під Троєю років ми будемо тут воювати,
329] А на десятім зруйнуємо широковуличне місто".
330] Так говорив він тоді, і все це збувається нині.
331] Тож залишаймося тут, в наголінниках мідних ахеї,
332] Поки аж візьмем-таки Пріамове місто велике".